logo
теорія і практика перекладу (німецька мова)

§ 2.10.2. Оригінал як джерело адекватності

Якщо пристати до точки зору лінгвістів, що всі мови світу призна­чені для спілкування між людством та земним буттям, яке, на їх погляд, однотипне у своїй суті для будь-якого етносу (у всіх людей є народжен­ня, кохання, сім'я, праця, смерть тощо), то тоді чинники адекватності обов'язково повинні знаходитися у самих зіставлених перекладом мо­вах. Мова спроможна втілити власними засобами будь-яку чужорідну думку; проблематичним, щоправда, залишається запитання: "Наскіль­ки повно?" Та й у цьому напрямі абсолютної перешкоди для адекват­ного перекладу лінгвістика не бачить, бо те, що сьогодні вона спро­можна перекласти лише частково, завтра - після активних міжмовних контактів - вона вбере у повноцінний одяг. Отже, з мовознавчого боку адекватність є категорією історичною, тобто невпинно еволюціоную­чою до своєї повноти, на що ще в середині XX ст. вказав французький перекладознавець Ж. Мунен і що підтвердила, як вважає багато вче­них, практика множинності перекладів.

Так виглядає ситуація у перекладознавстві, якщо на нього диви­тися очима лінгвіста, котрий звик бачити у тексті суму лінгвальних одиниць, кожна з яких може бути перекладена еквівалентом (повним відповідником) чи аналогом (частковим відповідником) або ж - у разі їх відсутності - запозичена з мови джерела або роз'яснена потребною

104

105

довжиною перекладацького коментаря. Такий підхід до оригіналу тре­ба назвати мікроперекладацьким, бо кожній одиниці мови оригіналу (тобто її відносно автономному мікроявищу) лінгвістика дійсно знахо­дить словниковий відповідник у мові перекладу. На цьому мікропере-кладацькому принципі, до речі, і будуються всі двомовні словники. Але у тексті (тобто мовленнєвому макроявищі) автономна мовна одиниця стає невід'ємним мовленнєвим компонентом цілого, втрачаючи свою словникову автономію і отримуючи нерозривні зв'язки як із сусідніми одиницями, так і з усім висловлюванням. Такий підхід до оригіналу треба назвати макроперекладацьким, бо на його просторі діють вже зо­всім інші чинники, які перетворюють адекватність на феномен, май­же невловимий для традиційного перекладу. І немає ніякого наукового сенсу заплющувати очі на цю проблему, називаючи її сьогодні "забобо­ном", як колись радянські перекладознавці охрещували її "доказом бур­жуазної ідеології". Треба згадати стародавній зовсім не примітивний перекладацький вислів "traduttori - traditori" ("перекладачі - зрадни­ки"), звернутися до безлічі практичних прикладів до нього і спробувати оцінити їх об'єктивно.