§ 4.2.2. "Промовляючі імена"

У художній літературі, на думку А. В. Суперанської, використову­ють звичайні ("природні") імена та вигадані. "Природні" імена (Тетяна Ларіна, Наташа Ростова), виконуючи свою основну функцію, локалі­зують персонаж у часі та просторі. Імена Манфред, Джордж, Жорж вказують, наприклад, на іноземне походження, Маріка, Івон, Дьордій співвідносять його носія з Буковиною початку XX ст., а Остап, Назар, Григір, Трохим, Тарас - з Центральною Україною. Інші імена Євген, Тамара, Вадим чи Іван, Манолій, Митрофан можуть характеризувати міське чи сільське місце проживання тощо. Вигадані імена (Рахме­тов, Граціанський, Молчалін) не лише вказують на об'єкт, а й інколи характеризують його з іронічної чи сатиричної точки зору: Скалозуб, Собакевич, Пришибеєв тощо. Деякі автори (Д. Фонвізін, М. Некрасов, Салтиков-Щедрін, Чехов, Ільф та Петров та ін.) часто з певною метою створювали такі смислові імена, чим, поєднуюючи властивості мета­фори та порівняння, характеризували своїх героїв.

Оскільки смислові назви виконують не стільки номінативну, як ха­рактеристично-оцінюючу функцію, то підхід до відтворення закладе­них у них інформації має бути докорінно іншим, ніж при відтворенні звичайних імен. Замість транскрипції, яка не може виявити емоційний

130

131

в плив на рецептора, необхідно виразити закладену в іменах смислову та емоційну інформацію за допомогою перекладу. При перекладі таких імен перекладачеві, однак, доводиться йти на певні компроміси. Якщо значущі імена ключових героїв (як Дон Кіхот "лицарські лати ", Пан-са "пузо, живіт", Гаргантюа, Пантагрюель) перекладати недоречно -вони вже закріпилися у мовній традиції, то імена побічних персонажів створюють додатковий змістовий чи комічний ефект. Це й необхідно врахувати при перекладі. У розділі XXII "Дон Кіхота" жандарми на­зивають каторжника Хінеса де Пасамента зменшувальним Хінесілья де Парапілья, чим того доводять до люті. Справа в тому, що Парапі-лья походить від ісп. para pillar "(народжений) для грабунку", тобто "грабіжник". Н. Любімов блискуче переклав це імя як Хінесільо де Ограбільо. У Рабле з'являється якийсь дюк де Франрепа, тобто герцог Любитель-поїсти-на-чужий-рахунок, якого той же перекладач сміли­во назвав "герцог де Лизоблюд". Деякі розділи в Рабле складаються з перерахунків значущих прізвищ, коментар до яких міг би зайняти ба­гато місця. Це дворяни - сусіди Грангузьє: герцог де Лизоблюд, граф де Пріжіваль, сеньйор де Скупердяй; придворні агресивного короля: обер-шталмейстер Фанфарон, герцог Грабежі, військовий Жру; по­вари: Філе, Фрикасе, Блінкі, Подавай, Подлівай та ін. У сучасних за­хідних памфлетах (як "Закони Паркінсона") все більше популярними стають ті ж "промовисті" імена, за допомогою яких (та ще специфічно­го канцеляриту) підкреслюється пародійність ситуацій. Перекладачам вдалося блискуче відтворити прізвище скарбника Макфейла (McFai!) як містер Макпромах, а підрядників Макнаба та Макгаша як Мактяп та Макляп. Серед дієвих героїв, переосмислені імена яких звучать бу­цімто англійською, з'являються: містери Буйвелл, Напролом, Дуролейн, Столбінг, інженер-консультант Макхап (в оригіналі McFee "гонорар; розм. хабар") тощо.

Розглядаючи слідом за В. С. Виноградовим структуру таких імен, можна відмітити дві основні моделі: чиста основа (конверсійний смис­ловий антропонім) та основа+ономастичний формант, властива змоде-льованим (одно- чи двоосновним смисловим антропонімам). До першої групи належать загальні назви з наголосом на останньому складі (на французький манер), перетворені у власні. Це: іменники: (Буян, Філе, Дуралей; Вітрогон); дієслова в другій особі наказового способу (Жрі,

Подлівай); короткі прикметники та прислівники (Труслив, Космат; Не-спеша) тощо. Друга група, що твориться від слова з комічною оцінкою та великою кількістю сонорних і відповідного наголошеного суфікса, підігнаного під слов'янський стереотип французької мови: м'яке ль (Крокоділь), -о (Кроліко), -є (Свіньє) чи для латини -ус (Пустомеліус). Інший прийом стилізації ґрунтується на апокопі (скороченням у слові одного чи декількох кінцевих звуків): Обжор, Паскуд, Свинин. Багато-основні імена, що належать до цієї групи, мають у своїй основі кон­струкції "іменник+іменник" (Мордобит, Ковбасоріз), "дієслово другої особи + іменник" (Салоріз, Свинейжри, Пшівино) та змішані форми (Дуйвкишку, Пийтабреши). Поєднання цих імен з відповідними титу­лами посилює комічний ефект: герцог Грабежі та герцог де Шваль, сеньйори Лижизад та де Скупердяй і т. д.

Особливе місце в літературному ономастиконі займають книжні імена, що перегукуються з фольклорними чи літературними мотивами, тобто вони містять натяк (алюзію) не стільки на комічний образ, як на певні обставини. Певною мірою саме через асоціації з висловом "бід­ний як церковна миша" створюється своєрідний емоційний тон навко­ло героя Ф. Достоєвського - князя Мишкіна. Відтворення таких імен вимагає особливої обачності - у мові перекладу має бути відповідний вислів з ідентичною оцінкою.

Узагальнюючи вищевикладене, підкреслимо, що смислові, чи "про­мовисті" імена перекладають. Проте чим вища роль персонажа у світо­вій літературі, чим більше його самого та його риси знають читачі, тим доцільнішою стає транскрипція цього імені.