§ 8.2.2. Функції тексту (мови)

Філософи, а слідом за ними і лінгвісти вже давно встановили, що мова має багато завдань, які розташовуються (за вагомістю викорис­тання у мовленні) ієрархічно. У такій системі структурна складова під назвою "спілкування" посідає зовсім не перше місце, що має велике значення для перекладознавства. Починаючи з античної доби, а потім найбільш активно представниками соціологічної школи у філософії та мовознавстві (особливо у прихильників гіпотези про породження мови трудовою діяльністю), вважалось і вважається за аксіому, що саме функція спілкування є найголовнішою у мові. Об'єктивне вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміти поняття і термін "функція": лише як здібність мови до використання її людиною (тобто як функці­онування мови у співбесіді двох індивідів) чи як її спроможність моде­лювати людське оточення (тобто як її функціонування у суспільстві).

На сутність мовних функцій як на наслідок світомоделювання дав­но вже вказували представники психологічного напряму в лінгвістиці, зокрема, наприклад, харківський філолог XIX ст. О. О. Потебня, коли у 1862 році у першому виданні своєї фундаментальної праці "Думка та мова" розробив логічну й струнку гіпотезу про внутрішню форму сло­ва як "відношення змісту думки до свідомості," розуміючи під остан­нім знаряддя для пізнання світу. Аналогічної точки зору дотримувався і радянський психолог О. М. Леонтьев, коли стверджував у 1959 році, що "функція мови - це також функція усвідомлення, тобто такого відображення об'єктивної дійсності, яке є наче відбитим через призму соціально накопиченого і узагальненого досвіду, котрий зафіксовано у мовних значеннях." Саме світомоделюючу функцію мови мав на увазі М. В. Ломоносов, стверджуючи, що це не мова пасує перед спробою мовця щось виразно й точно втілити у слова, а мовець виказує своє не­достатнє володіння нею.

Отже, мову людство виробило перш за все для пізнання оточуючо­го світу, щоб адекватно (відповідно, життєдайно) на нього реагувати, інакше він би розтрощив людей і ніякого поширеного їх продукування (тобто виживання їх як біологічного виду) не дозволив би. Тому кож­на лексема і кожна граматична категорія несуть відбиток соціального

398

399

б уття, а першою функцією мови є пізнання навколишнього. Саме че­рез це лексема, синтагма, речення тощо, які не мають вказаного образу світу, не можуть скласти тексту і вважатися мовленнєвими одиницями. Буття, пізнане людиною і втілене в одиниці мови, стає, однак, вагомим і соціально необхідним не саме по собі, а лише у ролі головного чин­ника існування людської спільності, тому другою функцією мови не може не бути інформативність, тобто повідомлення. Але останнє за­вжди відбувається через мовлення індивіда, тобто у суб'єктивній фор­мі; при цьому речник настільки впевнений у своїй правоті, що свідомо чи підсвідомо нав'язує її співбесіднику. Тому третьою функцією мови є вплив. І, звичайно, мовець втілює власний задум найбільш, як на нього, зрозуміло й яскраво, без зайвого, за законами краси, хоч і тлумачить її зі своєї точки зору, але матеріал для цього знаходить все ж таки у мові. І це означає, що вона має ще одну функцію - естетичну. Всі названі функції реалізуються лише під час спілкування і тому мові притаман­не ще одне завдання - комунікативність, яке інколи (бажання просто базікати) може ставати найголовнішим. Зрозуміло, що мова може мати ще безліч інших, другорядних функцій, на які справедливо вказують лінгвісти, про що вже трохи йшлося.

За останні десятиріччя міцно заявили про себе економічний чинник стилю ("Wirtschafisdeutsch"), бізнесовий ("Geschдftsdeutsch"), реклам­ний та ін. Але копіткий аналіз їх вербального наповнення свідчить про те, що всі вони лише підстилі вказаних традиційних функціональних стилів, бо мають спільні з ними перекладацькі труднощі: наприклад, економічний текст належить до науково-технічного комплексу, реклам­ний - до публіцистичного, бізнесовий - до офіційно-ділового тощо.