§ 2.2.4. Класифікація тексту з перекладознавчого боку

Названі вище дві поширені сьогодні класифікації текстів (функці­онально-стильова та белетристична), як і багато інших (згадай, чита-

70

71

чу, наведені на початку третього параграфа приклади з піджанровою класифікацією), мають, зрозуміло, безпосереднє відношення до труд­нощів перекладу, про що вже йшлося. Але до їх фундаментальних за­сад покладено все ж таки не перекладацькі чинники, а лінгвістичні (стилістичний підхід), літературознавчі (белетристична систематиза­ція), логічні (прагматичне групування) тощо. Тому є сенс навести ще одну класифікацію текстів оригіналу - з погляду перекладача, бо, як вже було сказано раніше, в залежності від того, як перекладач оцінює статус оригіналу (тобто його прагматику, намір автора), інакше харак­теризується ним щоразу і тип тексту, а разом з цим використовуються і засоби перекладу останнього.

Якщо згадати про наше попереднє тлумачення тексту як вербаль­ного відбитка людського середовища і про мовну одиницю як лінгвіс­тичне втілення фрагмента навколишнього світу ("образ мира, в слове явленный" - Б. Пастернак), то можна встановити два головних класи текстів: "дотекстові тексти" (лексема, словосполучення, фразеоло­гізм) і "власне текстові тексти". У першому класі народжується слов­никовий переклад з його трьома різновидами: лексемний, словоспо-лучниковий, фразовий; наприклад: "кохання ", "керувати машиною ", "гуртом добре і батька бити"; "Faust", "an einem Roman schreiben", "Ich habe meine Beine nicht gestohlen." Через другий клас текстів по­роджується текстовий переклад, який може мати наступні вербальні оформлення (вони ж виступають і як типи тексту оригіналу):

- висловлювання (тобто констатація факту без урахування реципі­єнта і ситуації мовлення), наприклад: "Він народився у селянській сім "і", "Цsterreichs Industrie liegt weiterhin in EU-Spitzenfeld". He важко зрозуміти, що на рівні композиційно-мовленнєвих форм тут панує повідомлення, а на рівні мовленнєвих актів - розповідь (асертив) та констатація (декларатив); *- дискурс (тобто констатація факту як дійсного або удаваного діа­логу з реципієнтом), наприклад: "О сестри, сестри, горе вам, мої голубки молодії..." (Тарас Шевченко), "Kennst du das Land, wo die Kanonen blьhen?" (E. Кестнер). Тут на рівні композиційно-мов­леннєвих форм буде панувати вже опис або міркування, а на рівні мовленнєвих актів - спонукання (директив) або побажання (екс-пресив);

фрейм (тобто констатація факту з урахуванням ситуації мовлен­ня), наприклад: "/ всі ми як один підняли вгору руки, і тисяч мо­лотів о камінь загуло..." (І. Я. Франко), "Wer reitet so spдt durch Nacht und Wind?..." (Й. В. Гете). Тут панувати може будь-яка ком­позиційно-мовленнєва форма і будь-який мовленнєвий акт. Усі вказані форми тексту можуть мати три рівні перекладу: адекват­ний, вільний, дослівний.

Таким чином, беручи до уваги сказане вище, що одні філологи осно­ву мови та мовлення вбачають у тексті, а інші - у слові, ми будемо ак­центувати всі ці категорії з позицій потреб перекладознавства і вважати, що через наявність структур мовленнєвих (текст) і мовних (дотекстові: лексема, словосполучення, речення тощо) переклад може бути тексто­вим або словниковим. І не треба їх змішувати, хоч у перекладацькій практиці це, на жаль, трапляється часто-густо. Словниковий переклад використовує лише функцію пізнання (денотативну семантику), тоді як текстовий повинен враховувати всі 5 основних функцій з їх денота­тивною, конотативною і підтекстною семантикою, без чого перекладач не зможе об'єктивно оцінити оригінал і адекватно витлумачити його мовою перекладу. Але при цьому він обов'язково буде опиратися на категорії, розглянуті у наступних підрозділах.