§ 2.8.1. Сутність поняття і терміна "інтерпретація"

Традиційно вважається, що текст народжується у процесі вербаль­ного втілення задуму автора, але для сприймаючого він є тільки на­слідком процесу, що ні в кого не викликає сумнівів. Та навіть залиша­ючись вже створеним оригіналом, висловлювання водночас виступає і як процесуальний акт, бо оцінюється адресатом лінійно, і отже, про-цесово (від своїх першої літери чи першого звуку до останньої крап­ки чи фінальної паузи). Ще яскравіше вказана процесовість заявляє про себе перекладачеві, бо той у своїй структурно трьохсферній ро­боті (сприйняття оригіналу - створення перекладу - порівняння його з оригіналом) постійно змушений контролювати в усіх трьох сферах власні дії: декодування - перекодування - уточнення. Так що текст, з погляду перекладача, є завжди тільки індивідуальним процесуальним актом і тому не може не нести на собі відбитка особистості перекла­дача. Цілком зрозуміло, що вплив останнього не може не мати місця у сфері створення концепції перекладу і у сфері її порівняння з концеп­цією оригіналу. Але не відразу очевидно те, що він має місце і у сфері сприйняття концепції оригіналу.

У попередніх параграфах вже вказувалось, що, на погляд філософів, будь-яке пізнання завжди забарвлено суб'єктивністю сприймаючого. Не буде винятком і сприйняття оригіналу перекладачем як читачем. Але така суб'єктивність є чинником об'єктивним (тобто вона неминуча) і тому не може стати категорією перекладознавства, залишаючись на те-рені філософських понять. Інша справа, що реципієнт в особі перекла­дача має дві іпостасі: вказану філософську і перекладацьку, яка і є пред­метом подальшого дослідження. І зветься вона інтерпретацією (від лат. interpretatio — "тлумачення висловлювання "). У другій половині XX ст. під впливом англійської лексеми "interpret" у значенні "перекладати" його часто-густо помилково вживали як синонім до словосполучення "об 'єктивна оцінка оригіналу перекладачем", а пізніше і до слова "пере­клад" як наслідку перекладацької творчості. Так, німець М. Енгельгард, перекладач з багатьох європейських мов, вважає переклад інтерпрета­цією, а останню тлумачить як суб'єктивну оцінку оригіналу.

96

97

Тому в нашому підручнику матимемо на увазі під інтерпретацією суб'єктивне, звужене тлумачення оригіналу перекладачем (як, до речі, це робить для осмислення тексту взагалі всесвітньо відомий ні­мецький літературознавець Б. фон Візе), не забуваючи при цьому про дві іпостасі інтерпретатора в особі перекладача: критика (у сферах сприйняття концепції оригіналу та уточнення концепції перекладу) і творця (у сферах створення та уточнення концепції перекладу). Інтер-претатор-критик в особі перекладача свідомо відмовляється від збере­ження художніх засобів оригіналу (він замінює їх аналізом), зосеред­жуючись лише на передачі ідейного задуму, тоді як інтерпретатор-тво-рець впевнений, що він правильно передає і мовні засоби, і концепцію. Своєю формою ці дві інтерпретації, звісна річ, різняться одна від одної: поняття, наукові образи, переказ ідеї та її засобів - у критика й інтуїція, образи, саморозвиток ідеї та її засобів -у творця. Оцінюючи цю пробле­му взагалі, зауважу: оригінал є багатозначним, і перекладацька інтер­претація - одна з багатьох можливостей його осмислення. Але кожна з таких інтерпретацій не може бути адекватною, а є завжди порушенням (а іноді, навіть, і зруйнуванням) концепції оригіналу, яка гіпотетично може бути виведена мовою перекладу як синтез усіх можливих інтер­претацій (що, зрозуміло, практично не може бути зроблено). Тому не може бути адекватною і побудована на саме такому логічно необмеже­ному тлумаченню інтерпретації та активно поширена на цій підставі наприкінці XX ст. перекладознавча гіпотеза про "інтерпретаційні ре­сурси тексту" (хоча її фундаментальні засади містяться вже у статті 1930-х років іспанського філософа і перекладача X. Ортегі-і-Гассета), згідно з якою перекладач, аби досягти адекватності, може передати не всі смислові можливості оригіналу (тобто не всі його інтерпретаційні ресурси), а хоча б декілька.