§ 2.3.2. Прагматика висловлювання

Не вступаючи в активний філологічний спір щодо змісту й вико­ристання розглянутих вище понять "модальність ", "оцінка ", "прагма­тика ", ми пропонуємо тлумачити їх з перекладознавчого боку як си­ноніми, бо при всій функціональній специфіці кожного з них вони є лінгвальним проявом нелінгвального (тобто психічного) задуму мовця. Отже, коли висловлювання розуміти як словесне втілення думки остан­нього, то прагматику висловлювання треба буде тоді сприймати як ті лінгвістичні засоби, котрі оформили відношення автора думки до її логічного змісту. Ці засоби і повинні становити об'єкт перекладаць­кого дослідження, бо їх передача іншою мовою породжує справжній адекватний переклад.

Так, у ліричній мініатюрі геніального німецького письменника XX ст. Б. Брехта "Помилки" ("Fehler") освіченому читачеві важко не поміти­ти ситуативно нетрадиційний лінгвістичний засіб втілення думки - ча-

80

81

сову форму дієслова у другому та третьому рядках: "Du hast keinen Fe­hler. /Ich hatte einen: /Ich liebte. "

Цей вірш як виразник сучасної німецької мови констатує два фак­ти: один має місце у той самий час, у який про факт говориться ("Du hast keinen Fehler" - "Тобі не притаманно жодної помилки"), а інший вже здійснено ("Ich hatte einen" - "У мене колись була одна" та уточ­нення: "/с/г liebte" - "Я любив"). З боку практичної граматики німець­кої мови цілком зрозуміло, чому для опису першого (сучасного) факту автор вживає дієслово у теперішньому часі: у реченні "Du hast keinen Fehler" присудок стоїть у Prдsem'i. З цього ж боку природно очікува­ти, що для зображення другого (минулого) факту автор теж використає класичну часову форму Perfekt¹ у, яка традиційно вживається у ситуації, коли треба просто констатувати дію у минулому. Але автор пропонує чомусь часову форму Prдteritum, котра передає низку подій у минулому, а не констатацію окремої дії. Запитується, навіщо Брехту це граматико-мовленнєве протиріччя? Відповідь може бути тільки одна: таким є його авторський задум. А щоб зрозуміти логічний сенс брехтівської прагма­тики, треба згадати про змістове наповнення вказаних часових форм минулого. За теоретичною граматикою німецької мови, Perfekt означає дію в минулому, яка ще має наслідок у теперішньому часі, а Prдteritum -тільки дію в минулому без відношення до теперішнього. Отже, за Брех­том, виходить, що ліричний герой "Я" ("Ich") зробив колись помилку, яка вже ніякого сліду у його нинішньому житті не виказує. Якщо згада­ти, що ця "помилка" виникла через дієслово "lieben" ("любити"), то чи­тач не може не запитати себе: "Що ж це за людське суспільство, в якому "любити" означає "помилятися", а ідеальною (тобто безпомилковою) істотою вважається та, у котрої немає жодної потреби любити?!" "Що ж це за суспільство (тобто "спільність", "колектив" тощо, де один член поважає, любить іншого), в якому любов є страшною помилкою?!"