§ 2.7.1. Сутність поняття і терміна "концепція'''

Лексема "концепція" (від лат. conceptia - "плід, зародок, узагальнен­ня") вживалася в європейському науковому обігу здавна у значенні ідеї, задуму твору, стисло сформульованої програми тощо. Але когнітивна лінгвістика 1980-90-х років, почавши активно використовувати морфо-

92

93

логічну основу цієї лексеми ("концепт") як самостійний словотермін у зовсім протилежному розумінні як комплексу тематично споріднених знань про типову соціальну ситуацію, зруйнувала прозоре семантичне наповнення терміна "концепція", так що сьогодні він має розмаїття зна­чень. Через це ми пропонуємо розглядати "концепцію" в нашому під­ручнику подвійно: суто філологічно (за її етимологією та історичним використанням, тобто як зародок, задум, стисло сформульовану ідею висловлювання) і суто аналітично (концепцію можна сформулювати лише для цілей тлумачення, але її неможливо вичленувати з тексту, бо вона є текстовою цілісністю).

Саме тому, а також завдяки кількісно і якісно значному практичному, критичному й теоретичному матеріалу і його копіткому аналізу можна стверджувати, що процес перекладу взагалі треба оцінювати сьогод­ ні принципово по-новому. Перш за все, потрібно звернути не просто більш пильну увагу, а взагалі увагу на оригінал і прийняти за основу, що його зміст та форма втілюють якусь концепцію в тому сенсі, в якому її розуміє багато філологів і мистецтвознавців, стверджуючи, що кон­ цепцію твору ніколи не можна передати іншими засобами, крім тих, які вже використав її творець. Коли Е. Хемінгуея якось запитали, що він бажав сказати своїм оповіданням "Старий та море", то американський письменник, на той час вже лауреат Нобелівської премії за 1954 рік, не без іронічного підтексту відповів, що художній твір неможливо розгля­ дати як паляницю з родзинкою, де остання втілює основний зміст, і що художній твір і є те, що в ньому розповідається. А коли - майже за сто років до Хемінгуея - росіянина Л. М. Толстого запитали, про що йдеть­ ся у його романі "Анна Кареніна", він сказав, що для об'єктивної від­ повіді йому треба повністю процитувати цей роман. Аналогічної точки зору на "переказ змісту як заборонений прийом, яким можна убити книгу", дотримувався і другий лауреат Нобелівської премії (1972) ні­ мець Г. Белль. --ґ

Цілком закономірно в останні два десятиріччя XX ст. на підставі висновків когнітивної лінгвістики про національну забарвленість мис­лення та його вербального втілення стала розроблятися у філології те-

орія опозиції предметного та концептуального повідомлень у структурі тексту, в якій (теорії) під предметним повідомленням стали розуміти те, що може бути втілено в іншу мовну форму, а під концептуальним -те, що ні в яку іншу вербальність, крім досягнутої в оригіналі, пере­творено бути не може.

Саме через наявність такої опозиції, для означення якої у параграфі З підрозділу 2.2 було використано терміни "загальнолюдське суджен­ня" (як оцінка логічного змісту, або як повідомлення у висловлюванні) та "індивідуальне твердження" (як оцінка особистісного змісту, або як концепція висловлювання), не лише щойно наведена теорія, а й істо­рична практика перекладу знає велику кількість думок про неможли­вість суттєвої відповідності перекладу оригіналові, про що йдеться у наступному підрозділі.