§ 5.15.1. Характеристика артикля

У німецькій мові спостерігається ряд явищ, які невластиві україн­ській. До них, у першу чергу, належить артикль, що характеризує кате­горію співвідносності / неспіввідносності (неспівмірності) та категорію означеності / неозначеності. Як категорія (не-)співвідносності артикль (із часів редукції закінчень у двн та свн: VIII—XII ст.) вказує на грама­тичні характеристики позначуваного іменника - його рід, число, відмі­нок чи на специфічну субстантивацію інших частин мови. На цій осно­ві виникають особливі семантико-граматичні та стилістичні вживання артикля. Вони, відбиваючись на інтонації висловлювання та навіть на порядку слів, суттєво доповнюють розуміння розрядів іменника, пока­зуючи їх співвідносність із ситуацією та контекстом. Артикль служить у такий спосіб своєрідним регулятором обсягу та змісту іменника, до­помагаючи зіставити поняття (як категорії мислення) з їх реалізацією в мові (як мовними значеннями). При неспіввідносності цих категорій артикль, як правило, відсутній, що дозволяє чіткіше простежити лише денотативні (предметні) характеристики іменника. Якщо ж спостері­гається співвідносність понятійного та семантичного змісту слова, то артикль (через категорію означеності чи неозначеності) допомагає виділити сигніфікативне значення, яке характеризує певні особливості національного буття та свідомості німців. Це означає, що артикль може проявитися трояко: як нульовий (відсутній), означений та неозначений. Коротко зупинимося на цих основних випадках вживання артикля.