§ 8.8.9. Текст 2 для самостійного опрацювання н. Heine. "Ein Fichtenbaum..."

Ein Fichtenbaum steht einsam Im Norden auf kahler Hцh. Ihn schldfert: mit weiЯer Decke Umhьllen ihn Eis und Schnee. Er trдumt von einer Palme, Die, fern im Morgenland, Einsam und schweigend trauert Aufbrennender Felsenwand.

А. Коментар до тексту.

Щоб під час порівняння першоджерела з його поетичними перероб­ ками дійти об'єктивного висновку про їх адекватність, треба спочатку розібратись з художнім змістом оригіналу.'ІНа перший погляд здаєть- *" ся: вірш Гейне занадто простий, навіть скоріше не поетичний, а майже прозова замальовка на тему трагічної долі закоханних, а вся його ху­ дожність зводиться до того, що замість Ганса та Грети автор виписав два дерева. При такій оцінці вірша його дійсно перекласти неважко. Але якщо звернути філологічну увагу на прозовість ритму, на прак­ тично 100 %-ову відсутність тропів (і це у поезії про кохання?!), на лексеми, що характеризують суворе дерево півночі та красуню півдня, на зображення їх середовища, то картина буде суттєво інша. Отже, про­ понуємо розглянути картину з традиційних точок зору: мовознавчої та літературознавчої. Зауважимо лише попередньо, що контраст персона­ жу й обставин, зіставлення персонажів та обставин між собою, актив­ не використання слів з багатими фоновими знаннями для створення вказаних контрасту і зіставлення дозволили Гейне мінімумом тради­ ційного поетичного матеріалу і оптимумом нових художніх засобів не тільки сказати у своїй мініатюрі про неможливість любовного щастя через ворожість дійсності до нього, але й заявити про вічний трагізм неподіленого кохання через незбагненність жіночого Я. Частковий ви­ падок любовної драми (Кедр та Пальма) подати як притчу про любов-

ну трагедію людства і зробити це впродовж 8 рядків вельми скупими лінгвальними (але не художніми!) засобами - це, безперечно, поетич­ний подвиг, який свідчить, що його творець починає чинити стильову реформу ліричного роду белетристики. Прозаїзація вірша як наслідок зрощення не лише епоса з лірикою, а й белетристики з публіцисти­кою - ось новаторський шлях Гейне, що привів поета до всесвітнього визнання сучасниками і до художньої невмирущості у нащадків. І не побачити цього в аналізованому оригіналі, не перенести це у мову пе­рекладу означає знищення першоджерела як шедевру і створення йому на заміну графоманської цидулки. Не випадково ж М. Ю. Лєрмонтов, перший східнослов'янський переспівувач мініатюри Гейне (1841), який повністю відчув у цій поезії безмежний масштаб творчого хисту автора, але не знайшов у тогочасній російській літературі адекватних засобів для його втілення (та й об'єктивно не міг ще знайти зрілості у ледве народженому красному письменству нації), переробив її у не­повторний шедевр вітчизняної лірики. Щоправда, на превеликий жаль для масштабності гейневської концепції, але зовсім не для художнього блиску задуму М. Ю. Лєрмонтова, він побачив у гейневському вірші лише тугу самітності, а не трагічний сум кохання без взаємності і тому різні граматичні роди лексем для героїв Гейне (і, отже, їх різні статі) переніс у свій текст одним родом. І хоч потім росіянин Ф. І. Тютчев (1852) та українець М. П. Старицький (1865) виправили морфологічну помилку Л. Ю. Лєрмонтова, вказаної величі оригіналу вони все ж збе­регти не змогли.

Б. Тексти перекладів

Українські переклади:

Старицький М. (1865)

На півночі млистій, в заметах у кризі, Один собі кедер дріма, Куняє у срібній, пуховистій ризі, - > В яку його вбрала зима.

І марить той кедер про південь блискучий, Де мліє палка сторона, Де теж в самотині, в пустелі пекучій, Красується пальма сумна.

500

501

Франко 1.(1882)

На півночі сосна самотня

стоїть на безлюдній горі,

дрімаєсь її... снігом і льодом

зима оповила її.

І сниться її пальма зелена,

Що ген десь у южній землі

Стоїть, і дрімає, і в 'яне

На голій, жарущій скалі.

Кобилянський В. (1918)

Дрімає сосна в самотині

На півночі голім шпилі,

Холодною вкрили габою

Сніги та морози її.

І сниться їй пальма далека

В південній країні німій.

Що спить, утомившись від спеки,

На скелі гарячій, сухій.

Загул Д. (1930)

Самотній кедр півночі

на голім стоїть верху,

сповитий білою млою,

дрімає в льоду, в снігу.

Він снить про горду пальму

в південній стороні

що мовчки й самотньо тужить

на кручі, пекучій стіні.

Первомайський Л. (1946) На півночі кедр одинокий Стоїть на страшній вишині І, сніжною млою повитий, Дрімає і мріє вві сні.

Він мріє про пальму чудову, Що десь у південній землі Самотньо і мовчки сумує На спаленій сонцем скалі.

Первомайський Л. (1956) На півночі кедр одинокий В холодній стоїть вишині І, сніжною млою повитий, Дрімає і мріє вві сні. Він мріє про пальму чудову, Що десь у східній землі Самотньо і мовчки сумує На спаленій сонцем скалі.

Первомайський Л. (1972) Самотній кедр на стромині В північній стоїть стороні, І, кригою й снігом укритий,

Дрімає і мріє вві сні. І бачить він сон про пальму, Що десь у південній землі Сумує в німій самотині

На спаленій сонцем скалі, ч.

Іван Дамар'їн (2003)

Північ. Кедр. Гола верховина. Тут самотою весь вік Дрімає кедр. Накидкою білою Вкрили його лід і сніг. Марення в нього постійне: Пальма, де сонцю зійти, На скелі палкій, крутогорій Сумує про щось в самоті.

502

503

Російські переклади:

Лєрмонтов М. (1841 - перший варіант)

На холодной и голой вершіте

Стоит одиноко сосна,

И дремлет... под снегом сыпучим,

Качался, дремлет она.

Ей снится прекрасная пальма

В далекой восточной земле,

Растущая тихо и грустно

На жаркой песчаной скале

Лермонтов М. (1841 - другий варіант)

На севере диком, стоит одиноко

На голой вершине сосна.

И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим

Одета, как ризой, она.

И снится ей всё, что в пустыне далекой,

В том крае, где солнца восход,

Одна и грустна на утесе горючем

Прекрасная пальма растет.

Тютчев Ф. (1852)

На севере мрачном, на дикой скале

Кедр одинокий под снегом белеет,

И сладко заснул он в инистой мгле,

И сон его вьюга лелеет.

Про юную пальму всё снится ему,

Что в дальних пределах Востока,

Под пламенным небом, на знойном холму

Стоит и грустит одинока.

Фет А. (1881- ?)

На севере дуб одинокий

Стоит на пригорке крутом.

Он дремлет, сурово покрытый И снежным илъдяным ковром Во сне ему видится пальма, В далекой восточной стране В безмолвной глубокой печали, Одна на горячей скале.

Гиппиус 3. (1938)

На севере кедр одиноко

На голой вершине растет.

Он спит: одеялом белым

Укрыл его снег и лед.

Он видит сон о пальме,

Что в дальней восточной земле

Грустит одиноко и молча

На раскаленной скале.

Иван Дамарьин (1988) Север, кедр, голая вершина. Там одиноко весь век Дрелшет кедр: панцирем белым Покрыли его лед и снег. Грёза у него всё та же: На самом востоке страна, Скала, как стена, обожженная, Там — пальма, печальна, одна.