§ 6.2. Типи речень/висловлювань

Для розуміння особливостей перекладу на синтаксичному рівні, зу­пинимося детальніше на класифікаціях речення. Як відомо, будь-яка класифікація як особлива форма пізнання та аналізу явища має у сво­їй основі концепт, під яким дослідники розуміють відносно стійкий і стабільний відбиток позамовного світу, що може мати різні емпіричні ракурси, яким відповідають певні класифікаційні ознаки. Завдяки їх за­стосуванню як кваліфікаційних критеріїв суттєво зменшується числова кількість зіставлюваних мовних одиниць і звужується напрям їх розгля­ду, внаслідок чого стає можливим розгляд певних різновидів цих фе­номенів. Поряд з тим різні емпіричні ракурси зумовлюють різнотипні класифікації мовно-синтаксичних явищ: логіко-граматичну (С. Смаль-Стоцький), формально-граматичну (Л. Булаховський), структурну-се-мантичну (І. Р. Вихованець), функціонально-граматичну (за специфі­кою сполучників: І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська) класифі­кації складнопідрядних речень тощо. Відрізняють різні типи речення і

.321

320

з а модальністю (О. С. Мельничук), за експресією, за співвідношенням зі судженням (Н. Арват) та за прагматикою (Searle, J. Austin), врахуван­ня чого стає завданням перекладача.

Зупинимося на традиційному підході. За своєю структурою речення традиційно поділяються на прості, ускладнені, складні (складносурядні та складнопідрядні). Якщо прості речення містять одне предикативне ядро, підмет, другорядні речення (додаток, обставини, означення), час­тина яких відсутня в односкладному реченні (типу От Чернівці. їх не пізнати. Краса!), то ускладнені речення мають більше синтаксичних позицій за рахунок конструктивних і неконструктивних ускладнень, однорідних членів речення, відокремлених обставин, звертань, встав­них і вставлених компонентів речення, синтаксичних паралелізмів (типу Гей ти, муко моя свята, часе кривавий!). Складність ускладне­ного речення полягає у множинності самих складників, кількість яких у реченні структурно не обмежена, оскільки довжину речення можна продовжувати безмежно (с.103). Прикладом максимального усклад­нення може послужити, наприклад, речення з "Польових досліджень з українського сексу" О. Забужко. В потоці внутрішнього мовлення це речення, наближається до тексту, налічуючи 1568 слів! (1139 з яких відносяться до вставних речень).

Складні речення розділяються на складносурядні та складнопідряд­ні. До категорій складносурядних належать дво- та більше предикатив­них речень, утворених з двох чи кількох частин, формально-тотожних простим реченням, і пов'язаних сурядними сполучниками. За типом смислових відношень між частинами складносурядного речення від­різняють складносурядні речення: а) з єднальними сполучниками (укр. /, та, ні; також, теж; не тільки, але й); б) з розділовими сполучника­ми (або, чи, не то... не то); в) з протиставними сполучниками (а, та, але, однак); г) з приєднувальними сполучниками (тому, до того ж); д) з пояснювально-приєднувальними сполучниками (а саме, себто). Вільне володіння цим типом речень в українській допомагає при пере­кладі з німецької.

Складнопідрядним називається складне речення, частини якого з'єднуються сполучниками підрядності або сполучними словами. Логі-ко-граматична класифікація складнопідрядних речень, що сформувала-

т « середні XIX ст., ґрунтується на принципі функціонального ототож­нення підрядної частини і члена речення. За цим принципом складнопі­дрядне речення уподібнюється простому, а підрядна частина - якомусь Членові речення. На цій підставі як в українській, так і в німецькій мові Змінно виділяють від трьох до дев'яти і більше різновидів підрядних речень (Д. М. Овсянико-Куликовський, О. М. Пєшковський). У тради­ційних теоретико-практичних граматиках цих мов збігаються складно­підрядні: підметові (Subjektsдtze), присудкові (Prдdikatsдtze), означальні (Attributsдtze) та обставинні (Adverbialsдtze) (місця: Lokalsдtze, часу: Temporalsдtze, способу дії: Modalsдtze, причини: Kausalsдtze, мети: Fi-nulsдtze, наслідку: (Konsekutivsдtze), умови: Konditionalsдtze) тощо.

1 Іоряд з тим спостерігаються певні розбіжності у типах речення та у навантаженні, які вони виконують у цих мовах. В німецьких грама­тиках значне місце займають обмежувальні речення (Restriktivsдtze). Українські граматики акцентують серед модальних речення міри і сту­пеня дії. Така невизначеність, їх типів має свої підстави - "національ­ні мовні картини світу" та зумовлену цими обставинами специфіку структурних будов таких речень. Ще Ф. Буслаєв констатував наявність складних речень перехідного типу, які, з одного боку, наближаються до складносурядних за структурною автономністю частин, а, з друго­го боку, вони орієнтовані на складнопідрядні, оскільки розташування частин є стійким, між частинами наявна певна смислова взаємозалеж­ність тощо. До таких речень відносять німецькі порівняльні (Kompara­tivsдtze) та допустові (Konsekutivsдtze) складнопідрядні речення (див. детальніше нижче).

Як бачимо, перекладні труднощі складають не лише підбір еквіва­лентів, а й відбір оптимальних типів речення. Зупинимося на стандарт­них способах перекладу різнотипних німецьких речень.