§ 3.2. Практичні аспекти інтонації німецького речення

Зупинимося окремо на головних інтонаційних особливостях фоне­тики німецької мови. Тут, як і для інших європейських мов, головними інтонаційними засобами виступають: наголос у реченні, паузи, мелодія, тембр, висота тону, сила тону, темп вимовлення. Звісно, реалізація цих засобів суттєво залежить від індивідуальних (психічних, фізіологічних і навіть інтелектуальних) особливостей мовця як і від конкретної ситуації мовлення (загальновідомо, що К. Станіславський виділив для вимови

лише одного слова "здравствуйте" аж 25 інтонаційних варіантів). Проте перекладачеві слід мати на увазі й застосовувати на практиці головні канонічні закономірності інтонування німецького речення.

I. У вигляді атомарної інтонаційної структури речення виступає про­ сте непоширене розповідне речення із підметом, вираженим займенни­ ком. Тут логічний (головний) наголос у реченні падає на присудок.

Ich "lese.

Якщо ж іменний присудок складний, то наголос падає на його другу частину.

Ich heiЯe; Anna. Ich bin' Studentin.

Мелодія такого речення зростає до логічного наголосу й спадає до кінця.

II. Поширені розповідні речення відзначаються наявністю різних за вагою наголосів, внутрішніх пауз, різних мелодичних рисунків. Визна­ чальним тут є поділ розповідного речення на синтагми, цих інтонацій­ но, граматично та смислово організованих фрагментів речення. На по­ чатку речення синтагмою може виступати поширений підмет чи друго­ рядний член речення. Окремі синтагми формують ланки перечисления або сюжетно вагомі фрагменти речення. Знову ж таки, кількість син­ тагм зумовлена індивідуальними особливостями мовця, його досвідом, декламаторською майстерністю та ситуацією мовлення. З одного боку, перекладач не має права демонструвати у процесі перекладу свій голо­ совий артистизм, але, з іншого боку, його інтонація має бути багатою, приємною, доповнюючи інтонаційні особливості об'єкту перекладу та сприяючи його розумінню.

Слід розрізняти попередню та завершальну (кінцеву) синтагми. Між синтагмами виділяють синтагматичну паузу. В кожній синтагмі присут­ній синтагматичний наголос, розташований на найвагомішому в синтаг­мі слові, якщо, звісно, мова не йде про синтагму з логічним наголосом. Всі попередні синтагми мають висхідну мелодію до синтагматичної па­узи; кожна наступна синтагма розпочинається на тому ж інтонаційному рівні, що і початок речення; прикінцева синтагма має інтонаційний ри­сунок простого непоширеного розповідного речення.

118

119

К рім синтагматичної паузи має місце більш тривала мала пауза, яка зазвичай відповідає розділовим знакам. Між реченнями в тексті є ве­лика пауза.

Auf dem "Tisch Ъ,' liegen '"Hefte, '"Bьcher, '"Bleistifte.

III. Складносурядні сполучникові речення інтонуються як синтаг­ ми, якщо ж вони безсполучникові, то кожне окреме речення має, як правило, свою завершальну (висхідну-спадну) інтонацію. Кожне ре­ чення має власний логічний наголос.

Mein "Bruder ist; "Lehrer |, meine 'schwester ist Studentin. Mein "Bruder ist' Lehrer £, und meine 'Schwester ist Studentin.

Різноманітним може бути інтонаційний рисунок складнопідрядного речення. Підрядне речення перед головним має характер попередньої синтагми. Це саме стосується, як правило, головного речення, розта­шованого перед підрядним. Вставне ж підрядне речення цілком вимов­ляється здебільшого на тому ж рівні, на якому завершилася попередня синтагма, й формує окрему синтагму. Подібна особливість характерна для вставних звертань. Логічний наголос присутній або в головному, або в підрядному реченні, залежно від смислового навантаження та розташування речення (здебільшого в кінцевому).

Da ich keine "Zeit habe / 'gehe ich ins "Kino nicht.