§ 1.3. Національне забарвлення мов оригіналу і перекладу: проблема відповідностей і розбіжностей між ними

Професійні перекладачі вже встигли переконатися, що головна складність перекладу полягає в тому, що слова різних мов лише в окре­мих випадках повністю відповідають один одному, не кажучи вже про смислові згустки, цілі думки. Даний факт зумовлює певні вихідні заста­ви до процесу й результату перекладу, які зводяться до кількох тез:

1. як формально, так і за змістом слова мови перекладу та вихідної мови не збігаються;

1. структура мови перекладу є іншою, ніж у вихідній мові;

2. переклад повинен, насамперед, повністю передавати смисл ори­гіналу;

3. переклад повинен справляти на свого читача (слухача) такий са­мий вплив, як і оригінал на власного читача;

4. переклад повинен звучати, ніби оригінал, і не містити у собі від­чуття іншомовного забарвлення.

Остання теза засвідчує ту вагому роль у праці перекладача, яку віді­грає його рідна мова. Останню ніколи не зможе перевершити у процесі перекладу мова іноземна, оскільки лише у власній мові ми повністю можемо відчути всю гаму почуттів, яку дарує рідне слово, і тим паче поєднання слів. Причому ця істина стосується не лише літературного перекладу, але й науково-технічного. Отже, перекладач ніколи не зможе стати висококваліфікованим, якщо він досконало не володітиме рідною мовою. Навіть глибоко зрозумівши вихідний текст, перекладач не зможе дати якісного перекладу, якщо погано володіє рідним словом. З іншого боку, міжмовні паралелі можна розглядати лише після достатнього ово­лодіння засадами іноземної мови.

Як уже зазначалося, відмінності в мовах зумовлюються різними іс­торичними, географічними, культурними, економічними й іншими при­чинами. Перекладач стає, по суті, посередником не лише між мовами, але й культурами. Тому такою важливою стає освіченість самого пере­кладача (мається на увазі обов'язкове знання історії, культури, геогра­фії, побуту народу, який репрезентований мовою оригіналу). Крім того, перекладач у процесі практичної роботи має справу також із культурою самого автора вихідного тексту, він повинен бути апріорі готовим до присутності в цьому тексті суто національного забарвлення, яке не під­дається дослівному перекладові. Окремо доводиться звертати увагу на форми ввічливості, звертання перед початком тексту, виступу, промови, які часто не відповідають стандартам мови перекладу. Тут перекладаче­ві доводиться бути й дипломатом (як, наприклад, при перекладі висту­пів багатьох представників мусульманських країн). Часто перекладач змушений задумуватися над тим, чи дана мовна форма має загально-

20

21

національний чи лише регіональний характер, чи вона має релігійне або ідеологічне забарвлення, чи вона відображає особливості віку, ста­ті, фізичного стану автора висловлювання. Принагідно зауважимо, що цими та подібними питаннями глибоко цікавиться окрема галузь науки "міжкультурна комунікація", яка пов'язана тісно з теорією перекладу, соціологією, етнологією, політологією, психологією, історією, релігіє­знавством, літературою, філософією.

У процесі перекладу сам перекладач повинен володіти "культурною компетенцією", тобто знанням чужої культури, аби виявити в тексті специфіку культури. Розуміння між людьми передбачає не лише знання граматики, але й наявність спільних культурних передумов.

Отже, перекладач повинен досконало знати власну культуру, як і бути достатньо ознайомленим із особливостями культури нації - носія мови перекладу. Таким чином, переклад - це своєрідний діалог двох культур, який передбачає вміння перекладача відрізняти своє від чужо­го. При цьому не повинна виникати й реалізовуватися якась "змішана культура", що негативно відбилося б на якості перекладу. До того ж слід мати на увазі, що все це стосується не лише літературного, але й науково-технічного перекладу, оскільки фахові тексти значною мірою увібрані в рамки контексту культури. Нерідко перекладач, недостатньо ознайомлений зі специфікою національної культури, яка іманентно про­являється у тексті вихідної мови, вдається до описового перекладу, що не може відповідати ілокуції автора тексту.

Розбіжності в культурах є причиною та наслідком відмінностей мен­талітету відповідних націй. Часто можна почути заперечення на кшталт того, що статевий або соціальний ментальний компонент сильніший, ніж його національно-етнічна характеристика. Важко з цим погоди­тись, оскільки індивід не існує поза групою - етнічною спільнотою, тому такі впливи не мають всепоглинаючого впливу на саме національ­ні компоненти ментальності індивіда, хоча хибним було б відкидання цих важливих особливостей світогляду індивіда. Оскільки формування ментальності все ж відбувається на рівні групи, то національні (етнічні) особливості виходять при цьому на перший план, релігійний компонент має також велике значення, проте не вирішальне, оскільки на рівні нації часто спостерігається занадто велике релігійне розмаїття (наприклад,

функціонування декількох релігійних напрямів, конфесій у межах од­нієї країни, нації); історичний компонент теж не варто недооцінювати, проте суто національні (етнічні) ментальні риси все ж достатньою мі­рою "перемагають" соціально-історичні корелятиви.

Для нас тут головним є те, що саме мова доповнює собою систему уявлень і світосприйняття нації, а в комплексі ці елементи відбивають особливості національної ментальності. Кожен народ відображає свої уявлення, свій особливий спосіб мислення, образність світогляду, наці­ональну індивідуальність у мовному вираженні предметів і явищ. Тут можуть спостерігатися як подібності, так і відмінності, що свідчить відповідно про близькість чи віддаленість мов, культур, менталітетів. Для українця, наприклад, дещо несподіваним є вираз "pьnktlich wie die Maurer sein " - "закінчуватироботу точно за годинником". А вся річ у тому, що муляр у німецькій ментальності історично асоціюється з еталоном відомої німецької пунктуальності.

З іншого боку, про "європейськість" нації можуть свідчити мовні ідентичності як віддзеркалення аналогічних суспільних та культурних процесів у періоди формування нації. Так в австрійській землі Бурген-ланд виникла легенда "Die Farnsammler von Goberling" {"Шукачі квіт­ки папороті із селища Гоберлінг^,Т). Ось її текст:

In der Thomasnacht 29. Dezember ereignen sich allerlei Wunder. Der Sa­men des Farnkrauts, das in dieser Nacht im Wald blьht, ist heilkrдftig und hat die wunderbare Eigenschaft, drei oder fьnf Personen unsichtbar zu machen, wenn sie den Farnsamen in einem Kirchenkelch auffangen. Er verleiht seinem Besitzer auch die Gabe, verborgene Schдtze zu sehen.

До речі, закликаємо читача самотужки зробити переклад оповіді українською мовою.

Але в українській міфології вже з давніх-давен існує власна легенда про "квітку щастя", яка напрочуд близько перегукується з австрійською. Пропонуємо її текст:

■— Десъ у хащах лісових цієї ночі (мається на увазі Купальська ніч 6-го липня) зацвітає папороть. Хто знайде її квітку, що горить, не­мов купальське багаття, тому відкриються всі скарби, заховані під землею. Та не кожен її побачить: береже Купайло дивну квітку від злих очей і недобрих рук.

22

23

Спробуйте перекласти німецькою мовою український варіант ле­генди, використовуючи при тому легенду австрійського варіанту.

Специфічність форм чи культурних акцентів у різних народів може суттєво вплинути на перенесення цих елементів з однієї мови на іншу в їх лексичному вираженні. При цьому нерідко трапляються певні коміз-ми. Подібна історія трапилася з геніальним віршем Й. В. Гете "Wande­rers Nachtlied", написаним жвавою німецькою мовою:

Ьber allen Gipfeln

Ist Ruh;

In allen Wipfeln

Spьrest du

Kaum einem Hauch;

Die Vцglein shweigen im Walde.

Warte nur, balde

Ruhest du auch.

У 1959-ому Л. Енглерт переклав його навіть давно вже мертвою ла­тиною, щоб показати спорідненість і різницю з першим літературно зафіксованим аналогічним сюжетом у давньогрецького батька хорової лірики VII ст. до н. є. Алкмана. А Міжнародний конгрес перекладачів, присвячений 250-річчю з дня народження Гете (Ільменау, 1999), пода­рував гетеані ще 12 найсучасніших переспівів цього шедевру 12-ма мо­вами світу, зроблених 21 серпня 1999, у той самий день, коли 219 років тому вже на той час світовий літературний велетень Гете безтурботно написав свою мініатюру олівцем на дерев'яній стіні мисливської сто­рожки на горі Кікельган поблизу Ільменау.

Звісно, що тільки українською та російською мовами цей таланови­тий твір перекладало близько трьох десятків поетів, та жоден не зміг об'єднати у своєму витворі всі гетевські особливості першоджерела, тобто його концепцію. Тому їхні переклади були лише констатуючими, а не аналітичними (концептуальними), бо передавали повідомлення, загальнолюдське твердження у змісті оригіналу, і з цього боку нічим принципово не відрізнялись від т. з. "перекладу" казахського акина Абая, який переробив рідною мовою не німецький оригінал, а його лер-

монтовський переспів, котрий, як було ще до Абая аргументовано до­ведено, занадто відходить від гетевського джерела.

Аналогічна ситуація і з японською обробкою аналізованого вірша невідомим перекладачем XIX ст., яку спочатку (1903) було перекладе­но французькою, а потім (1911) німецькою мовою. Порівнюючи гетев-ський оригінал (1780) та його "японсько-французько-німецького блуд­ного сина", що повернувся додому майже через півтора сторіччя (1911), не можна не побачити перекладознавчо вагомої збереженості змісту по­відомлення (емоційне сприйняття ліричним героєм сонливої природи), втіленого вже у не менш яскраве для перекладу національне забарвлен­ня японського світорозуміння.

Детальний аналіз наведених текстів буде зроблено в іншій частині підручника, але зауважимо, що їх автори стоять на концептуально зо­всім інших світомоделюючих платформах - об'єктивне почуттєво-розу­мове тлумачення буття у європейця Гете і суб'єктивне емоційне у япон­ського перекладача.

Stille ist Pavillon aus Jade,

Krдhen fliegen stumm

Zu beschneiten Kirschbдumen im Mondlicht.

Ich sitze

Und weine.

Отже, вже при першому зіставленні цих варіантів чітко проявля­ються відмінності національних ментальностей європейців та японців. Принагідно пропонуємо перекласти українською мовою другий варі­ант, порівняти отриманий результат із двома відомими українськими перекладами вірша Й. В. Гете. Переклад у виконанні М. Бажана звучить таким чином: