§ 1.4. Фахові мови

а) Загальні особливості фахових мов

Дослідження фахових мов (інакше: "спеціальні мови", "технолек-ти") має об'єктом особливості мови певної галузі науки. При цьому фахова мова до певної міри протиставляється загальновживаній мові, хоча словниковий запас першої бере початок саме із другої. Але якраз проблеми, пов'язані зі специфічною лексикою фахових мов, породили необхідність виділення окремої науки - термінознавства. В той час, як наука про фахові мови має на меті дослідження власне мови певної сфе­ри науки і техніки, предметом дослідження термінознавства є не мова як така, а саме термін як єдність поняття і назви. Таким чином, термі-нознавство включає і понятійну сферу певної фахової галузі.

На перших порах дослідження фахових мов стосувалося виключно професійної лексики. Лише недавно воно виокремилося у власну гілку лінгвістики, хоча залишається дуже тісно пов'язаним із термінознав-ством. Фаховою мовою можна називати сукупність усіх мовних засо­бів, які застосовуються у професійно замкнутій сфері комунікації з ме­тою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. До цієї дефініції варто додати ще й той факт, що функціонування даної мови забезпечується винятково чітко встановленою термінологією.

Фахові мови зрідка термінуються в німецькій мові як "Arbeitsspra­che", "Berufssprache", "Gruppensprahe", "Handwerkersprache", "Sekun-dдvsprache", "Sondersprache", "Standessprache", "Fachsprache". Осо­бливість фахових мов полягає у наявності спеціального, орієнтованого на потреби певного фаху набору лексичних одиниць, що мають плавні й гнучкі зв'язки із загальновживаною лексикою, яка теж присутня у фа­ховій мові. З іншого боку, остання відрізняється специфічною частотою вживання певних граматичних, синтаксичних, стилістичних засобів. Усю лексику фахового тексту можна поділити на 4 види:

1. терміни даної галузі, які мають власну дефініцію (див. ближче матеріал про термінологію);

2. міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (в т. ч. тер­міни суміжних наук) - наприклад, поширені терміни філософії, політології, математики, філології і т. п.;

3. напівтерміни або професіоналізми, до яких можна віднести і номенклатури, щоправда, професіоналізми, як правило, можуть тлумачитися на противагу номенклатурним одиницям (пор. про­фесіоналізм "BeiЯzange"таномен "Opel-Vectra";

4. професійні жаргонізми, які не претендують на точність та одно­значність, мають великий рівень образності та емоційно забарв­лене значення (напр. "Hexe " - "підйомник матеріалів на будо­ві", "SchieЯbude"-"ударний інструмент джазової капели").

Динаміка фахових мов часто віддаляє їх від вихідної бази загально­літературної мови та може призвести до виникнення непорозумінь між фахівцем та нефахівцем, творить штучну атмосферу елітарності.

Фахові тексти мають свою специфіку побудови. її формують, напри­клад, такі ознаки:

1. дієслово витрачає своє часове співвідношення і вживається зде­більшого в теперішньому часі;

2. дієслово вживається часто в пасивній формі;

3. дієслово як вид слова відіграє відносно меншу роль;

4. іменник відіграє важливу роль;

5. однина вживається частіше, ніж множина;

6. прикметник вживається відносно часто.

Окремі фахові мови користуються специфічними мовними засо­бами, які, у свою чергу, можуть мати місце і в інших фахових мовах. Кілька субмов можуть формувати більші класи з їх спільними ознаками. Так, серед фахових мов можна розрізняти мови соціальних наук і мови технічних галузей, які мають не лише специфічні терміносистеми, але й різну організацію тексту, мовну структуру. У цьому зв'язку можна за­пропонувати ієрархічну систему фахових мов та їх класів у межах за­гальнонаціональної мови. Зрозуміло, не лише субмова права, але й інші субмови поділяються так само на підвиди (фахові мови): Див. рис. 3.

За рівнем абстрактності фахові мови можна умовно поділити на кілька видів:

1. найвищий ступінь абстрактності (штучні символи, формули - ба­зові теоретичні науки);

2. дуже високий ступінь абстрактності (експериментальні науки - комунікація між науковцями, технарями);

28

29

3. Субмова права

   Фахова мова цивільного права

   в исокий ступінь абстрактності (мови з дуже великою долею фа­хової термінології і чітко обумовленим синтаксисом - прикладні науки);

4. низький ступінь абстрактності (мови з досить значною долею фа­хової термінології та відносно незв'язаним синтаксисом - сфера матеріального виробництва;

5. дуже низький рівень абстрактності (мови з незначною кількістю фахових термінів та незв'язаним синтаксисом; сфера споживан­ня, торгівля).

СУБКЛАС Природничі науки

До точних наук з високим ступенем абстрактності слід віднести при­родничі й технічні науки, оскільки вони зосереджені на універсальних законах, на емпірично доведених засадах, соціальні ж науки, навпаки, мають герменевтичне спрямування, оскільки їх метою є інтерпретація людського буття. В технічних дисциплінах особливості та ознаки від­повідного предмета мають бути описані бездоганно, їх мови описують конкретні об'єкти чи феномени, які можна відчути чи виміряти. Мовам соціальних наук належить описова функція, суть понять встановлюєть­ся інтерпретативно.

Лінгвісти (насамперед Б. Гавранек) розрізняють у процесах комуні­кації чотири функціональні стилі залежно від диференційованих соці­альних потреб:

1. загальний комунікативний стиль (розмовна мова у побуті, в усно­му мовленні);

2. професійний практичний стиль (офіційне спілкування, ділова мова);

1. науково-теоретичний стиль (мова науки);

2. естетичний стиль (мова літератури, поезія).

Фахові мови в цій класифікації представлені двома видами стилів -професійно-практичним та науково-теоретичним. Визначення фахових мов включає в себе кілька семантичних фрагментів, насамперед:

а) засіб оптимального розуміння між фахівцями в окремій профе­ сійній сфері;

б) наявність специфічної фахової лексики та окремих норм відбору, застосування та частоти загальновживаних лексичних і граматич­ них засобів;

в) актуалізація у фахових текстах, які, крім прошарку професійної лексики містять, загальномовні сегменти, отже, фахова мова не може мати статус відокремленого від загальнонаціональної мови суб'єкта;

г) приналежність до фахових текстів професійного мовлення, у той час як до загальномовних елементів як частини системи мови на­ лежать літературна мова, розмовна мова або діалект.

Виходячи з такого дефінування, лінгвісти нараховують сьогодні близько 300 фахових мов. їх безоглядне застосування слід обмежувати

ЗО

31

рамками вузької спеціальності, оскільки їх повне запровадження у сфе­рі суспільного спілкування призводить до т. зв. "комунікативних бар'є­рів", викликає непорозуміння і може спекулятивно використовуватися з метою певної зверхності, елітарності. Мабуть, недаремно близько по­ловини громадян {опитування проводилося в Німеччині) вважають, що юристи ще більше заплутують справу, аніж вона є такою насправді. З цього приводу цікавий випадок наводить Г. Флюк, пародійно ілюстру­ючи "перенесення" мови відомої казки про Червону Шапочку на мову юриспруденції із застосуванням лексики карного кодексу:

Im Kinderanfall unserer Stadtgemeinde ist eine hierorts wohnhafte, noch unbeschulte Minderjдhrige aktenkundig, welche durch ihre ьbliche Kopfbe-kleidnng gewohnheitsrechtlich Rotkдppchen genannt zu werden pflegt. Der Mutter besagter R. wurde seitens deren Mutter ein Schreiben zugestellt, in welcher dieselbe Mitteilung ihrer Krankheit und Pflegebedьrftigkeit machte, worauf die Mutter derR. dieser die Auflage machte, der Gross mutter eine Sen­dung von Nahnmgs- und Genassmitteln zu Genesungszwecken zuzustellen.

Da wolfseits Verknappungen auf dem Ernдhrungssektor vorherrschend waren, fasste er den Beschluss, bei der Grossmutter der R. unter Vorlage falscher Papiere vorsprachig zu werden. Weil dieselbe wegen Augenleidens krank geschrieben war, gelang dem in Fressvorbereitung befindlichen Un­tier die desfallsige Tдuschungsabsicht, worauf es unter Verschlingen der Bettlдgerigen einen strafbaren Mundraub zur Durchfьhrung brachte.

Таким чином, фахові тексти розрізняються на текстовому й терміноло­гічному рівнях. Наочним прикладом у цьому зв 'язку може бути зіставлен­ня юридичних, економічних та технічних текстів. В юридичних текстах постає питання: "Чи інституції, реалії у вихідній мові та мові перекла­ду можна порівнювати і якою мірою (наприклад, міжмовні омоніми на кшталт "Pension" та "пенсія", які мають різні значення, і подібних при­кладів юриспруденція знає чимало)?". В економічних текстах спостеріга­ється певне міжнародне "вирівнювання" термінології, що є насамперед результатом впливу американської економіки, хоча й у цій галузі має місце амбіційний спротив окремих поширених мов, які намагаються запрова­джувати власні термінологічні одиниці (наприклад, замість англійського "реконверсія" в німецькій мові вживається "Umstellung"). Зовсім інша ситуація з технічними текстами. Тут на чільному місці проступає вимога міжнародної стандартизації принаймні в рамках однієї терміносистеми. Ці

та подібні особливості фахових текстів повинні неодмінно враховуватися в перекладацькій діяльності.

б) Аспекти редагування науково-технічних текстів

Окрім описаних вище деяких аспектів термінознавчої діяльності, існує багато інших її функціональних особливостей. Усі вони разом взяті визначають останній етап будь-якого науково-технічного пере­кладу - процес його редагування. Весь технологічний процес редагу­вання містить кілька видів робіт:

1. аналітичне порівняння перекладу з текстом оригіналу;

2. перевірку повноти та адекватності перекладу й оригіналу;

1. перевірку використання науково-технічної термінології, пра­вильності й одинаковості застосування термінів, їх відповідності стандартам;

2. перевірку написання фізичних величин та їх одиниць, умовних позначень, скорочень, символів;

3. редагування стилю викладу;

4. перевірку правильності розшифрування абревіатур;

5. контроль використання транскрипції та транслітерації;

6. перевірку орфографії та пунктуації;

3. перевірку правильності написання різних найменувань (фірм, компаній, організацій, машин, приладів, виробів, матеріалів, по­сад, географічних назв);

7. внесення поправок;

8. усунення ненормованих варіантів терміна зі сфери протиріччя;

9. корекція всього тексту.

До процесу редагування перекладу часто залучаються спеціалісти відповідної галузі, які теж можуть внести поправки в передачу смислу тексту оригіналу. У цьому випадку відбувається обмін інформацією, корисною як для спеціаліста, так і перекладача, який сприяє підвищен­ню їх кваліфікації.

Своїми особливостями відзначається редагування термінологічних словників, тезаурусів, енциклопедій. У зв'язку з цим можуть виникну­ти наступні проблеми:

32

33

к 1) вибір принципу упорядкування словника;

2. підбір та оцінка внутрі- і міжмовних еквівалентів та варіантів лексичних одиниць;

3. вибір типу і способу побудови словникової статті;

4. вибір типу і способу побудови дефініцій;

5. розробка довідникового апарата словника (позначки, посилання, текстові й графічні ілюстрації);

6. вибір способу подання матеріалу словника (текстовий, картковий, класифікаційний).

Відбір і спосіб фіксації термінів визначається також функцією слов­ника. Від неї залежить і побудова дефініцій термінів. Так, словник, орі­єнтований лише на узуального споживача, має алфавітне розташування термінологічних одиниць, науковий словник визначеної термосистеми може бути систематизований за певними підтемами: лексичне значення в навчальному словникові має вид популярного й короткого тлумачен­ня, в науковому ж тлумачному словнику - розгорнутого визначення, що передає головні змістовні особливості поняття, яке термінується.

Загальний процес редагування завершує всю роботу термінознавця в плані лінгвістичного опрацювання науково-технічного тексту з ура­хуванням призначення і функціонально-стилістичних особливостей останнього.

в) Поняття анотування та реферування текстів

У зв'язку з інформаційним бумом, коли загальна кількість інформації подвоюється через кожні S-10 років, виникає проблема її опрацювання. Тут маємо чергове протиріччя: з одного боку, вчений зобов'язаний сте­жити за новими досягненнями у своїй спеціальності, з іншого, - він не в змозі віднайти й засвоїти інформацію необхідного об'єму. Та йому не обов'язково знайомитися з усією літературою, де можлива присутність для вченого інформаційних "шумів", надлишкових чи відомих знань.

У науково-технічній літературі зазвичай розрізняють три типи інфор­мації: 1) фактографічну - інформація про факти, явища, процеси, події; 2) логіко-теоретичну - повідомлення про методи отримання фактогра­фічної інформації, висновків із фактів, посилання на джерело інформа-

ції; 3) оціночну - вираження авторського ставлення до повідомлення. Зрозуміло, що найважливішою інформацією з точки зору оброблення тексту є фактографічна інформація, яка виражається переважно спеці­альними одиницями підмови науки.

Розрізняють два види компресії тексту - анотування та реферування. Анотування - це максимально коротка характеристика матеріалу. Про­нести необхідний відбір літературних джерел допоможуть користува­чеві їхні відповідні реферати, тобто короткі викладення наукової праці, книги, статті, які передають головні ідеї, напрям наукового пошуку. Та­кий реферат може бути складений перекладачем, спеціалістом, інфор­маційним працівником.

На практиці розрізняють кілька видів анотування та реферування, причому реферат може включати в себе як попередній коментар усі етапи продукування анотації. Поетапний алгоритм має такий вигляд: 1) предметна рубрика (в т. ч. визначення відповідної галузі); 2) назва геми; 3) вихідні дані джерела; 4) стисла характеристика матеріалу; 5) критична оцінка першоджерела; 6) стислий виклад змісту; 7) висно­вки автора; 8) коментар референта. Зауважимо, що анотування включає в себе перші п'ять етапів, у той час як етапи 6-8 є прерогативою процесу реферування, яке, повторимося, може включати й перші п'ять етапів.

З ростом кількості джерел росте й число створювачів рефератів. Тому виникає необхідність розробки методики автоматичного реферу­вання. При цьому всі методи опираються на віднайдення ключових слів, у функції яких у науково-технічних текстах виступають термінологічні одиниці. При цьому терміни слугують основою формального аналізу семантики тексту.

Прикладом методики спрощеного аналізу слугує алгоритм компре­сії інформації тексту. Під компресією тексту мається на увазі один із можливих варіантів його квазіреферування, тобто складання реферату на основі відбору й комбінування готових фрагментів тексту. Автома­тизація процесу реферування є надзвичайно великою науковою й прак­тичною потребою не стільки задля досягнення своєї мети (отримання реферату), скільки завдяки розробці методології автоматичного визна­чення найсуттєвішого, цінного в науково-технічній інформації.

34

35

Виділення таких факторів є не що інше, як оцінка фактів, певною мірою оцінка ефективності того чи іншого наукового дослідження.

Визначальною гіпотезою підходу до проблеми квазіреферування є припущення, що найважливіша фраза тексту має найбільше число лек­сичних зв'язків з іншими фразами даного тексту. Під лексичним зв'яз­ком мається на увазі присутність однакових компонентів (основ) тексту, який розглядається. Для отримання точніших результатів доцільно вра­ховувати також функціональну вагу слова, яку можна визначити з до­помогою дерева семантичних зв'язків речення, де враховується ступінь "віддаленості" слова від вершини дерева всього речення.

Далі формується матриця лексичної суміжності, де фіксуються всі загальні елементи масиву в лінійній послідовності. Окрім того, мож­на побудувати таку матрицю виходів, де фіксуються циклічні шляхи з метою виявлення структури абзаців. З допомогою такої методики мож­на перевірити стилістичну правильність побудови абзаців. У більшос­ті випадків у кінці абзацу є речення, що містить найменшу кількість лексичних одиниць, і навпаки, абзац вводиться переважно лінгвістично найбільш вагомими фразами. Таким чином, у квазіреферат потраплять найважливіші фрази абзацу.

У сфері автоматичних сфер управління такі роботи спрощують про­цеси фіксації даних, покращують збереження інформації, прискорюють пошук і групування необхідних відомостей, упорядковують документо­обіг завдяки вилученню з обігу проміжних та нерелевантних даних.

Автоматичне квазіреферування є також одним із перших кроків до автоматичної оцінки науково-технічної інформації, до автоматичного створення високоефективних фактографічних систем.

Усезростаючий інформаційний обмін передбачає не лише збільшен­ня науково-технічних публікацій, у тому числі й перекладів, а й підви­щення їх якості. І хоча в даний час видається багато словників, довід-никової літератури й посібників з перекладу, вони не завжди надають достатню допомогу перекладачеві в подоланні всіх труднощів, оскільки торкаються лише окремих випадків, конкретних питань, не вникаючи в проблему оформлення всього тексту перекладу.