§ 5.1. Нарис проблематики

Як відомо, граматика (грец. grammatike) - це розділ мовознавства, який містить учення про форми словозміни, особливості будови слів, словосполучень та речень. На противагу синтаксису, спрямованому на вивчення речення, предметом морфології (грец. "форма + вчення") ви­ступає саме граматична, чи морфологічна структура слова, що містить морфеми (неподільні значущі частини слова: корінь, афікси, флексії). На морфологічній структурі слів ґрунтуються й інші складові морфо­логії: утворені на їх основі частини мови з властивими їм способами словотвору; форми словозміни та способи вираження граматичного значення тощо. На основі морфологічних характеристик за допомогою певних морфем (флексій) забезпечується утворення та функціонування одиниці синтаксису - речення. Певна самодостатність морфологічних категорій та ієрархічна підпорядкованість морфем у межах мови (мор­феми, що складаються з одиниць нижчого рівня - фонем, спрямовані на побудову одиниці вищого рівня - слова) дозволяє говорити про мор­фологічний рівень мови як мовної діяльності.

Основні морфологічні категорії граматики (рід, число, відмінок, відміна; тип дієслова, що знаходять своє вираження в певних афіксах та флексіях тощо) служать для оформлення певного, змісту при тво­ренні оригінального тексту. Як правило, їх не перекладають, оскільки в цьому немає особливої потреби - граматичні категорії різнотипних мов не завжди збігаються, а їх відтворення (наприклад, Maskulinum лише через чоловічий рід) рідко коли несе змістову інформацію, хоча в деяких випадках саме ця категорія може бути визначальною - як же перекласти укр. калина (символ жіночності та України) в українських піснях німецькою мовою? Поряд з тим, осмислений переклад тексту буде неможливим без урахування взаємовідношень граматичних кате­горій - поєднання слів, а звідти й вираження думок у тексті відбуваєть­ся за правилами граматики. У деяких випадках морфолого-словотвірні

показники, стаючи визначальними для розуміння самого змісту оригі­нального тексту (ОТ), виступають одиницею перекладу. Так, напри­клад, за допомогою словотвірного суфікса -er утворюється німецький віддієслівний іменник, що виражає агента дії. При перекладі україн­ською мовою подібний іменник, як правило, відтворюється через дієс­лово: Ich bin aber kein guter Schwimmer: я не вмію, однак, добре плава­ти, тобто перекладається особливом чином, відмінним від загального. У такий спосіб подібні елементи морфолого-словотвірної парадигми творять окремий морфологічний рівень перекладу.

Загалом, між текстами, написаними українською та німецькою мова­ми, саме на морфологічному рівні особливо чітко спостерігаються сут­тєві міжмовні відмінності, в основі яких лежать різні мовні картини сві­ту, особливості граматичної будови мови, певні мовні норми та традиції тощо. До граматичних особливостей, які впливають на переклад через т. зв. морфологічно-категорійні трансформації, належать, у першу чергу:

(а) розбіжності в будові мови як наборі певних граматичних катего­ рій та форм: у німецькій мові функціонують, наприклад, невідомі для української мови артиклі, що як категорія означеності/нео­ значеності сигналізують про особливості розподілу нової/відомої

j інформації;

(б) різний обсяг змісту подібних конструкцій (родовий відмінок у ні­ мецькій мові передається не лише генетивом чи von, а й різними конструкціями, що мають специфічне - регіональне чи соціальне функціональне навантаження: dem Vater seine Tochter);

(в) відмінні функціональні характеристики (різні форми однини та множини: die Schere - ножиці; різнотипні омоніми);

(г) відмінне частотне навантаження активного та пасивного стану, дійсного та умовного способів, інфінітивних конструкцій, специ­ фіка вираження тощо;

, (д) різнотипність вираження "формального" підмета та додатка, не­можливих у структурі українського речення {man, es); викорис­тання лексичних засобів для вираження граматичних категорій, коли при використанні німецького плюсквамперфекта в україн­ській з'являються "раніше, перед цим, до того" і т. п.;

. (є) відмінна сполучуваність слів тощо.

204

205

Ці обставини, що потрібно врахувати для адекватного відтворення змісту, спонукають до проведення переважно морфологічних транс­формацій, за якими відбувається зміна категорійних характеристик слова чи словосполучення в перекладеному тексті. Морфологічно-категорійні трансформації переважно проявляють себе в синтагма­тичних змінах тексту - у перестановці (пермутації) слів чи категорії, заміні категорії, запровадженні нового слова чи вилученні слів та в їх комплексній взаємодії. Перестановка як морфолого-категорійна трансформація призводить до зміни порядку слів у словосполученні: die deutsche Botschaft - німецьке посольство чи посольство Німеччини. Перестановки нерідко супроводжуються іншою морфолого-категорій-ною трансформацією - заміною, внаслідок якої змінюються категорій­ні ознаки словоформ (замість множини з'являються, наприклад, форми однини: Kernwaffen - атомна зброя) чи частин мови (див. приклад з deutsche Botschaft) і т. п. Унаслідок запровадження чи вилучення сло­ва змінюється кількість слів, словоформ або членів речення (наприклад zum Ausdruck bringen — виразити). Комплексна трансформація вклю­чає дві або більше простих морфологічних трансформацій. Прикладом можуть бути морфолого-категорійні заміни, які для компенсації при ан­тонімічному перекладі супроводжуються чи запровадженням нових, чи вилученням старих слів: Er ist kein guter Schwimmer - він погано плаває.

Розглядаючи приклади (особливо комплексних трансформацій), не можна не погодитися з В. І. Карабаном у тому, що розділ складних ви­падків перекладу на граматичні та лексичні явища досить умовний, бо в кожній мові граматичне тісно пов'язане з лексичним, і спосіб пере­дачі в перекладі граматичних форм і конструкцій нерідко залежить від їх лексичного наповнення. Поза сумнівом, одне й те ж граматико-мор-фологічне явище можна перекладати різними способами, якщо врахо­вувати його конкретне лексичне вираження. Однак існують загальні закономірні відповідники граматичних форм і конструкцій оригіналу та перекладу, опис яких видається необхідним для репрезентації цього матеріалу студентам.

Спосіб подачі його, зважаючи на наявний досвід попередніх авто­рів, можна вибрати чи традиційно граматичний - за частинами мови, чи функціональний - за функціями, які ті частини мови виконують у

реченнях (група підмета, присудка, додатка тощо). Обидва підходи не позбавлені певних недоліків. Так, суто функціональний підхід (за час­тинами речення), що спонукає до повторення опису (іменник як під­мет, додаток чи частина іменного присудка), стає плеонастичним, що є, однак, необхідним для розуміння синтаксичного рівня мови. Суто граматико-морфологічний підхід (за частинами мови: основними та допоміжними) позбавляє аналізовані категорії життя, яким вони (за­вдяки своїм морфологічним характеристикам) живуть у реченні. Тому оптимальним видається поєднання цих двох підходів у морфолого-функціональному, аналізуючи окремо "навколоіменну" групу підмета (іменник, займенник, числівник, прикметник) та "навколодієслівну" групу присудка (дієслово, прислівник) і гранично-допоміжних частин речення (прийменник, артикль). Більшу частину сполучників розгля­немо в наступному розділі - синтаксичному.