logo search
теорія і практика перекладу (німецька мова)

§ 2.3.3. Структура висловлювання

Неважко побачити, що задум автора (тобто модальність, оцінку, праг­матику висловлювання) було щойно проаналізовано без занурювання у термінологічні суперечки щодо змістовних та формальних розбіжнос-

тей між цими категоріями, а за умови розгляду їх як перекладацьких синонімів. Це, однак, зовсім не означає, що прагматика висловлювання є простою категорією; навпаки: саме наявність багатьох споріднених термінів вказує на її функціональну складність. Для практики перекла­ду головними у цій складності будуть: змістовна структура висловлю­вання, його стилістика та методологія аналізу.

У змістовній структурі прагматики висловлювання треба перш за все акцентувати на два компоненти: оцінку логічного змісту висловлюван­ня як загальнолюдське судження (це буде повідомленням у висловлю­ванні) і оцінку особистісного змісту висловлювання як індивідуальне твердження (це буде концепцією висловлювання). Неважко зрозуміти, що таке змістовне структурування оригіналу породжує у свою чергу і нове тлумачення перекладу як особливого типу висловлювання, котре водночас є тотожним і нетотожним першотексту: передача іншою мо­вою лише повідомлення в оригіналі призведе до майже стовідсотково адекватного перекладу (йдеться ж про загальнолюдське, а не націо­нально забарвлене в першоджерелі!), але все ж таки часткового, тобто констатуючого перекладу (бо залишиться недоторканою концепція як авторська неповторність); передача ж концепції створить повний, але нетрадиційний переклад, бо будуть втрачені стильові особливості ори­гіналу. Чи можна в одному перекладі синтезувати повідомлення та кон­цепцію, про це мова піде у подальших розділах підручника.

Для перекладача є практичний сенс розмежовувати також стилісти­ку мови і стилістику висловлювання. Перша не викликає майже ніяких перекладацьких ускладнень за умови наявності у працівника потріб­них професійних філологічних знань (про стилістичну нейтральність або забарвленість мовної одиниці, про рівень такого забарвлення у різ­них мовах і про відповідності між ними тощо), друга породжує їх на кожному кроці, якщо її розуміти не як словникове (загальномовне) або конотативне забарвлення, а як наслідок індивідуального використання мовцем загальномовних одиниць для втілення власного задуму. Так, у вище наведеному шедеврі Брехта немає жодної лексеми або грама­тичної категорії, які були б стилістично забарвленими (у традиційному розумінні цього терміна, тобто з позицій стилістики мови як словнико­вої або конотативно забарвленої лінгвістичної одиниці), але стильова

82

83

забарвленість традиційних мовних засобів тут, безперечно, є як стиль Брехта, як стилістика висловлювання, тобто як індивідуальне вживання загальномовних одиниць.

Складність змістовної структури та індивідуальної стилістики ви­словлювання потребують від перекладача особливого типу його аналі­зу. Логіка теорії та практика текстознавства підказують, що об'єктив­не сприйняття тексту оригіналу може бути потрійним в залежності від рівня об'єктивності (початкова, часткова, найвища): рецепція (початко­ва об'єктивність) як судження з приводу узагальненого змісту сприй­нятого тексту (наприклад, стосовно мініатюри Брехта: "Кохання і по­милки - сусіди"), інтерпретація (часткова об'єктивність) як судження щодо деяких компонентів змісту сприйнятого тексту (наприклад, для вірша Брехта: "Якщо не кохаєш, то й не помиляєшся" або "Замолоду ще можна кохатись, але потім - це вже помилково" тощо), аналіз (най­вища об'єктивність) як судження щодо функціонального призначення стилістики (прагматики) сприйнятого тексту в тільки що наведеному ін­дивідуальному ракурсі (наприклад, щодо поезії Брехта: "Тобі не прита­манно жодної помилки. У мене колись була одна: я любив"). Зрозуміло, що вибір рецептивного, інтерпретаційного або аналітичного перекладу цілком залежить від професіональної зрілості перекладача (якщо, зви­чайно, тут не будуть задіяні виробничі інтереси: наприклад, замовлення зробити саме один з трьох названих перекладів), але сутність перекла­дацької діяльності полягає у досягненні найвищої об'єктивності і, отже, у прагненні до аналізу оригіналу, до аналітичного перекладу.