§ 7.4. Ілюстративний текст

Щоб не тільки відчути дух індивідуального стилю перекладача, а, перш за все, зрозуміти й сформулювати основні принципи останнього, треба побачити його у конкретних проявах. Обсяг підручника не до­зволяє кількісно значного цитування, тому використаємо комплексний підхід і обмежимось декількома найяскравішими прикладами. Комп­лексність проявить себе у тому, що для аналізу буде вибрано стиль 5-ти різномовних перекладачів, а набільша цінність у тому, що оригіналом буде світовий шедевр, а його мовними перетворювачами - найзначні-ші письменники й перекладачі. Отже, першоджерелом слугує поема Гете "Фауст" (1773-1831), а її іншомовними інтерпретаторами ви­ступають українці Іван Франко (1882, перший український переклад, щоправда, лише першої частини) та Микола Лукаш (1955, перший і останній повний український переклад), росіяни Микола Холодков-ський (1878, перший повний російський переклад) та Борис Пастернак (1953, останній повний російський переклад), білорус Василь Сьомуха (1976, перший і останній повний білоруський переклад). Між першим та останнім з п'яти вказаних перекладів пролягло сто років.

Для порівняння було вибрано найефектніший епізод: два рядки з монологу Фауста про його велику жагу до знань, бо, аналізуючи ге-тевський твір, перекладач не може не дійти висновку, що все художнє буття Фауста як ідея і як сюжет обмежено принципом пізнання світу, сформульованому ним самим в афористичному вислові "На початку була дія". Вже з перших рядків першої частини поеми Фауст жадаюче прагне істини, при цьому не досягнення особистої або навіть загально­людської мети, а пізнання суті Буття взагалі:

Wofass ich dich, unendliche Natur?

Euch Brьste, wo? Шг Quellen alles Lebens?

Так запитує Фауст у сцені "Ніч. Кабінет Фауста", коли розглядає знак Макрокосмосу. Відповідь на це запитання є, за словами Л. Фей-

хтвангера, "тяжкий шлях пізнання" Фаустом сенсу життя і складає ідею та водночас сюжет гетевського шедевру. Ось чому варто зіставити саме ці два ключові для концепції першотвору рядки поеми. Вже в їх першому реченні Гете показує жадобу пізнання у свого героя, а в друго­му та третьому прямо говорить про те, що ця жадоба може бути угамо­вана лише після осягнення всього життя {"alles Lebens"). І хоча зміст першого речення логічно суперечливий, бо поєднує у своїх межах як рівноправності кінцеву мить пізнання ("fass") та його нескінченний об'єкт ("unendlich"), Гете не абсолютизує цього протиріччя, як будуть робити його східнослов'янські інтерпретатори; більше того, він навіть не наголошує на ньому, а залишає його мовби непоміченим, викорис­товуючи тричі питальний займенник "wo?" (двічі безпосередньо - "Wo fass ich dich?", "Euch Brьste, wo?", - а втретє імпліцитно в останньо­му реченні: "[Wo fass ich Euch,] Ihr Quellen alles Lebens?"). І цей за­йменник свідчить: Фауст не має ніякого сумніву щодо можливості та необхідності пізнання, він не тільки розуміє, що повинен досліджувати ^Quellen alles Lebens"), а й упевнений у можливості збагнути безкрай­ню та нескінченну природу, хоча ще не відає, де знайти знаряддя для такого збагнення. Цей аспект поглядів Фауста концептуально вагомий через те, що відповіді на два запитання "Де шукати сенс життя?" та "У чому він полягає?" є задумом гетевської поеми, а також через те, що аналізовані перекладачі не завжди його зберігали.

Нижче наведені переклади цього двовірша, але не за національним принципом, як раніше, а в їх хронологічній черзі, щоб унаочнити зді­бності кожного творця і можливий вплив попереднього на наступного, бо у мистецтві перекладу ще більше, ніж у будь-якому іншому, вагомий чинник часу: талантом вважається той, хто краще зробив першим, а ре­місником буде перекладач, який прийшов хронологічно другим, навіть якщо він все винайшов самостійно.

М. Холодковський (1878):

Мне не обнять природы необъятной! И где же вы, сосцы природы?

Уже перший рядок у Холодковського вбиває у Фауста жадобу піз­нання не лише за своїм прямим змістом, а й за своєю синтаксичною структурою (замість питального речення оригіналу перекладач пропо-

382

383

н ує окличне, яке підсилює сумніви російського героя щодо можливості осягнення життя). Крім того, на ці сумніви працює і лексична тавтоло­гія "не обнять — необъятной". До речі: дієслово "обнять" використав задовго до Холодковського перший російський перекладач гетевського '"Фауста" Е. І. Губер (1838), і всі наступні російські інтерпретатори аж до Вейнберга (1902) вживали його. Зростання цих сумнівів у Фауста Холодковського зумовлює і сполучник "м ", який починає другий рядок і виступає скоріше у ролі модальної частки. Щоправда, словосполучення "сосцы природы", теж знайдене Губером, можливо, означає імпліцитно те саме, що у Гете закладено до слів "Quellen alles Lebens" та "Euch Brьste", але за його допомогою перекладач наголошує на самому проце­сі пізнання, а не на об'єкті останнього, як це має місце в оригіналі: хіба ж не зрозуміло, що у "сосцах природы" можна знайти лише "молоко пізнання", але не сенс Буття, до якого прагне гетевський Фауст?! Не менш суперечливим є і переклад І. Франка (1882):

Но де ж тебе, природо, можуняти?

Де грудь твоя, предвічна мати,

Котрою твори всі кормиш живії? Зберігаючи своєму Фаустові жадобу до знань (щоправда, без контек­стуально антонімічного протиставлення "fass -<■ unendlich", яке у Гете підсилює цю жадобу), Франко, як і Холодковський, наголошує не на суті пізнання, а всього лише на його процесі, маючи на увазі й органічну природу ("твори всі живії"), тоді як у Гете йдетьтся про все Буття. Зовнішньо інакше переклав цей двовірш Б. Пастернак (1953):

Природа, вновь я в стороне

Перед твоим священным лоном!

О, как мне руки протянуть

К тебе, как пасть к тебе на грудь.

Прильнуть к твоим ключам бездонным! Неважко зрозуміти, що Пастернак, як і Холодковський, переносить акцент з об'єкта пізнання на сам процес сприйняття світу. При цьо­му виявляється, що головною перешкодою для його Фауста є те, як він зможе осягнути природу (саме цей питальний займенник "как?" двічі використовує перекладач), а це означає підкреслення здібностей суб'єкта сприйняття, тоді як для Фауста оригіналу значно важливішим

є запитання "wo?", пов'язане вже з можливостями об'єкта пізнання. Як наслідок цієї суттєвої зміни у пастернаківському перекладі констату­ється той факт, що російський Фауст вже знає істину, але, на жаль, ще не може її осягнути, тоді як у Гете він її ще навіть не знайшов.

Більшість логічних помилок своїх попередників повторює і М. Лу-каш(1955):

Природо безконечна! Де ж, коли, ж Знайду ту грудь, що нею світ ти поїш?

Лукаш звужує широкий та глибинний зміст оригиналу до двошаро­вого символу природи і вченого як зв'язку матері й немовляти, з одного боку, і як статевих відношень жінки та чоловіка, з другого; звужує до символу, який з'являється вже у Губера й активно розробляється чет­вертим російським перекладачем О. Стругавщиковим (1856).

Неможливо не бачити, що всі ці перекладацькі доповнення, уточ­нення, розширення та коментарі призвели до двох змістових відхилень від оригіналу. По-перше, Гете занадто виважено вживає лексику в за­лежності від прагматики дії персонажу і через це суворо розмежовую­чи лексику безпосередньої любовної гри та лексику наукового пізнан­ня як удаваної гри в кохання. Так, наприклад, в аналізованому двовірші він застосовує дієслово "fassen", в епізоді з Господом - "erfassen", у діалозі з Духом Землі - "begreifen"; а у сцені з Гретхен, коли омолодже­ний Фауст вперше бачить її, вжите зовсім інше дієслово - "haben". Не можна недооцінювати цього обережного, точного та змістового добору слів у Гете: активність, цілеспрямованість семантики дієслів пізнан­ня буття та пасивність, невиразність, безособовість значення дієсло­ва для любовної гри з Гретхен. І в цьому лексичному протиставленні перекладачу треба вбачати паросток майбутнього переходу Фауста з "малого світу" інтимних почуттів до "великого світу" загальнолюд­ських цілей. Саме ці контекстуальні нюанси лексичного добору не зміг зберегти жоден перекладач: "обнять" - "постигаешь" - "овла­деть" у Холодковського; "протянутьруки" — "познаёшь" — "обнять" у Пастернака; "уняти" - "піймаєш" - "дістану" у Франка; "знайду ту грудь" - "збагнеш" - "володіть" у Лукаша; "схаплю" - "спознав" - "авалодаю" у Сьомухи. По-друге, монолог Фауста у Гете побудовано

384

385

т ак, що він, хоч і дозволяє можливість фізіологічного тлумачення, ви­совує на передній план зовсім інший аспект: "Natur", "Brьste", "Quellen alles Lebens" - все це в оригіналі виступає контекстуально синоніміч­ним і свідчить про те, що у Фауста-Гете не існує природи, яка мала б "груди", "джерела всього життя" тощо, а є лише цілісне Буття, яке Фауст називає то "природою", то "грудьми", то "джерелами всього життя". Якби в поемі все було так, як у аналізованих перекладачів, то гетевський Фауст, осягаючи "груди" або опановуючи "джерела всього життя", пізнавав би лише частину природи, тоді як він прямує не до часткової, а до повної істини, тому що оцінює себе одним з богів і через це бажає сприйняти й зрозуміти всю, як він каже, "unendliche Natur?". Мотив богорівності, богоборства теж має в оригіналі концептуальний сенс і перекладач повинен враховувати його саме під час мовного пере­творення аналізованого двовірша.

Усі перекладачі, крім В. Сьомухи, зробили однакову за сюжетом ло­гічну, а за концепцією філософську помилку, бо "Brьste" та "Quellen alles Lebens" сприйняли і переклали як компоненти природи, зруйну­вавши тим самим мотив богорівності. Губер першим (1838) розчлену­вав гетевську природу, надавши їй "сосцы" і позначивши їх ще як "ключ жизни". В різних варіаціях ("сосцы" та "ключ жизни" як цілісність або як різні компоненти природи) цей образ Губера використовують майже всі наступні перекладачі: Струговщиков, Холодковський, Фет, Трунін, Голованов, Вейнберг, Брюсов, Пастернак та ін. Тільки Павлов (1889) спробував гетевські лексеми "Natur" та "Quellen alles Lebens" (слово "Brьste" він не переклав) передати як синонімічні означення одного й того ж цілого; за ним рушив Соколовський (1902), який, щоправ­да, переклав як синоніми не слова "Natur" та "Quellen alles Lebens", а "Brьste" та "Quellen alles Lebens". Цим же шляхом пішов ще один пере­кладач - українець Улезко. Власне кажучи, інші українські перекладачі породили ту ж ситуацію, що і російські: Франко повторює помилку Гу­бера, тому що він також розчленовує природу на декілька компонентів і, більше того, забуває перекласти "Quellen alles Lebens", що збіднює гетевський образ природи. Лукаш варіює Франка, Загул не перекладає "Brьste", а Улезко запозичує у Соколовського. Білорус Сьомуха збері­гає лише слово'Wafer".

Мабуть саме тому, що зображення пізнання як фізіологічного акту породжує безліч непереборних труднощів, В. Сьомуха (1976) взагалі відмовився від його збереження:

Дзе ж я схаплю цябе, бяскощая натура? Дзе ж я знайду цябе, жыцця крьтіца?

Оскільки він відкинув "Brьste" та (частково) "Quellen alles Lebens", остільки його переклад став менш змістовним, але він вельми точно передав жадобу знання у Фауста. Щоправда, він додав до його моно­логу словосполучення "жыцця крьтіца", двозначно: з одного боку, що може повністю відповідати гетевському "Quellen alles Lebens", хоч і стоїть в однині, а з іншого боку, через свій другий компонент "крьті­ца", який у вузькому розумінні означає "колодязь", або "водяне джере­ло", воно може бути сприйнятим як "жива вода" і завести читача у без­межне поле асоціацій зі слов'янськими казками, де мотив "живої води" зустрічається часто, і через це викривити зміст оригіналу. Вважаємо: тут перекладачеві треба було б згадати, що у німецькому фольклорі швидше за все панує мотив, так би мовити, "мертвої води", яка покри­ває тіло героя непробивним панцирем (наприклад, кров дракона для тіла Зігфрида з "Пісні про Нібелунгів"). Сказане означає, що Сьомуха наголошує лише на фаустівській жадобі до життя, а не до знань. А пер­ше зовсім не притаманно гетевському персонажеві на початку трагедії: він іде навіть на самогубство задля пізнання нового.

Легко тепер зрозуміти, що саме наступні ключові моменти гетев-ського двовірша стали для перекладачів каменем спотикання: дієслово "fass" у значенні "пізнання природи як плотська любовна гра з нею", оксюморон "fass-unendlich", перерахування "Natur-Brьste-Quellen alles Lebens" у значенні "безліч назв природи при її обов'язковій цілісності". Про останнє було сказано вище, зараз - про перші два. Так, вже Губер вжив синонім "обнять" для гетевського "fass", і започаткувавши стійку тенденцію зображати у цьому епізоді пізнання природи як перш за все любовну гру. Струговщиков (1856) взагалі відмовився від гетевського дієслова, але мотив кохання з природою все одно залишив і навіть під­силив його у порівнянні з оригіналом через накопичення слів з інтим­ної сфери. Фет (1882), власне великий поет, не став зберігати ані "fass", ані мотив любовної гри, від чого ще до нього частково відмовився вже

386

387

Х олодковський. Наступні російські перекладачі (Павлов, 1889; Голова­нов, 1889; Соколовский, 1902 т. ін.) повернулися знову до губерівсько-го варіанта. Звичайно, були спроби (після Франка) перекласти це ді­єслово інакше, з допомогою різних синонімів зі значенням "розуміти", але всі вони ще більше віддаляли переклад від оригіналу: "уловить" у Вейнберга (1902), "объять" у Брюсова (1928) і т. ін. Другий напрям у перетворенні гетевського дієслова не міг себе реалізувати через те, що його прихильники занадто наполягали на мотиві гри немовляти з ма­теринськими грудьми (Губер, Голованов та ін.) або чоловіка з жінкою (Стругавщиков, Пастернак та ін.). Та й багато хто з них приховував цей любовний мотив за достатньо глибокими любовними нюансами, що його вже важко було читачеві сприйняти (Холодковський, Фет, Трунін, Павлов, Соколовський, Вейнберг, Брюсов та ін.).

Українські перекладачі, спираючись на російських колег, йшли сво­їм шляхом. Так, Франко зобразив пізнання природи як плотську гру немовляти з материнськими грудьми і для точності, як і Губер, вжив слово "мати", яке відсутнє у Гете. Він зробив те, на що до нього жоден з перекладачів не насмілювався зробити: спробував замінити гетевське "fass" синонімом із значенням "розуміти". Та, на жаль, він знайшов в українській мові занадто важку діалектну лексему "уняти", так що на­ступні співвітчизники його не підтримали і шукали інші варіанти: Загул (1919) запропонував важке дієслово "збагнути", а Улезко (1926) повер­тається, як і його російський посередник Вейнберг (1902), до прямого значення німецького "fass" і перекладає його українським "взяти", що у контексті перекладу, як пізніше і у Сьомухи, звучить злегка комічно. Можливо, саме через це останній український перекладач "Фауста" Лукаш (1955) відмовляється взагалі від будь-якого перевтілення гетев­ського дієслова. Мотив гри немовляти з материнськими грудьми зобра­зили Франко, Улезко та Лукаш, мотив плотської любовної гри чоловіка і жінки не з'явився у жодного українського перекладача.

Білоруський перекладач Сьомуха (1976) відмовився від мотиву лю­бові і зваріював пропозицію Вейнберга - Улезка.

Гетевський епітет "unendlich" перед іменником "Natur" став другою нездоланною перешкодою для всіх східнослов'янських перекладачів: Губер відмовився від нього, Стругавщиков переклав, але з допомогою

дещо іншого синоніма "беспредельная", та ще й без гетевського проти­ставлення дієслову "fass", Фет відмовився перекладати обидві частини цього протиставлення, Холодковський вперше запропонував варіант збереження вказаного оксюморону, але у банальній (ремінісценція з Козьми Пруткова) тавтологічній формі "не обнятъ-необъятное", що знизило цінність гетевського афоризму. Покращити цю банальність зміг Трунин (1882), який, використавши знахідку Стругавщикова, не реалізовану тим до кінця , вдало переклав "обнять-без предела", і його варіант прийняла більшість послідовників (Соколовський, Вейн­берг, Брюсов та ін.). Але російське словосполучення "без предела" та його похідний прикметник "беспредельная", який після Стругавщи­кова - Труніна теж інколи вживали перекладачі (Стругавщиков - син, Вейнберг, Загул та ін.) має не лише просторове значення безмежності, що вдало пасує до змісту німецького оригіналу, а й ще один, психоло­гічний сенс нестриманості, яка аналізованому епізоду у першоджерелі зовсім не притаманна. І тому Павлов (1889) повертаєтся до варіанту Холодковського "обнятъ-необъятное", а Голованов (1889) та Пастер­нак (1953) відмовляються взагалі перекладати це протиставлення. Де­які перекладачі все ж віднайшли слово-синонім трунінському "без пре­дела", яке не мало психологічного відтінку нестриманості, і було, крім того, адекватним німецькому оригіналу: "бесконечная" (Соколовский, 1902; Брюсов, 1928 та ін.). Але вони цьому дивовижному еквіваленту додали однобічне і навіть помилкове губерівське "обнять", тому їхні переклади звучать банально.

Українські перекладачі повторили помилки своїх російських попе­редників: Франко зробив, як Губер, Загул зваріював Труніна, Улезко та Лукаш взяли повністю або частково переклад Соколовського. Біло­руський перекладач Сьомуха теж повторив варіант Соколовського.

Екскурс в історію східнослов'янських перекладів "Фауста" Гете потрібен був, щоб показати об'єктивні чинники перекладацьких труд­нощів, бо на перший погляд здається, що аналізований двовірш з ні­мецької поеми може з успіхом перекласти будь-яка людина із середніми знаннями мови оригіналу, не кажучи вже про перекладача-професіона-ла. Отже, розглянемо детальніше конкретні чинники їх перекладацької неадекватності. Холодковський використовує окличне речення замість питального в оригіналі ("Мне не обнять природы необъятной!" у Хо-

388

389

л одковського та " Wo fass ich dich, unendliche Natur?" у Гете). Зрозуміло, чому він так робить: гетевське питальне речення двозначне - безпо­середньо (експліцитно) воно висловлює запитання, а контекстуально (імпліцитно) приховує невпевненість. Цей другий аспект і передає Хо-лодковський, втілюючи його у двозначну, як і в Гете, форму: (експлі­цитно - невпевненість, а імпліцитно - риторичне запитання про те, де знайти відповідь. Але така двозмістовність Холодковського не відпо­відає двозначності оригіналу, оскільки провокує у читача різні лінійні, тобто часові уявлення: у Гете - спочатку пряме запитання про можли­вості пізнання і лише потім контекстуальна думка щодо невпевненості у пізнанні, а у Холодковського - спочатку невпевненість. Через таку різну черговість думок в оригіналі та перекладі і виникають різні пси­хологічні і філософські концепції Фауста-персонажу. Франко йде зо­всім іншим шляхом: передає запитання запитанням, та все ж не уникає суттєвих розбіжностей, бо німецьке словосполучення "Natur fassen" ускладнене питальним займенником "wo?", не може бути дослівно (що, на перший погляд, здається еквівалентним!) перекладено східно­слов'янськими мовами, бо після такого прямого перекладу воно буде сприйматись за змістом як грубий або вельми обмежений вислів ("де я візьму тебе?" або "де я схоплю тебе?").Так, до речі, зробив Сьомуха, і його переклад звучить комічно ("Дзе ж я схаплю цябе, бяскониая на­тура?"), як і у його двох попередників: росіянина Вейнберга (1902) та українця Улезка (1926). Саме тому Франко не шукає еквіваленту до німецького дієслова "fassen", а вживає його двозначний контекстуаль­ний синонім "уняти", котрий не зовсім відповідає семантиці оригіналу. І другий український перекладач Лукаш з тієї ж об'єктивної причини відмовився від збереження цього ключового словосполучення, що не збагатило його інтерпретацію. Аналогічний крок робить і Пастернак, тільки він занадто фантазує на тему пізнання як любовної гри, тому гетевський двовірш перетворюється у нього на п'ятивірш. Але не цей кількісний аспект тут найцікавіший, а синтаксична структура думки: якщо Гете вживає три питальних речення як перелічення, в якому два останніх виступають як неповні до першого присудка "fass", що обста­винам місця в оригіналі надає неймовірну експресивність, а його заго­ловному персонажу помітне хвилювання пошуку; якщо Холодковський для збереження експресії та схвильованності використовує вже окличне

речення із запереченням, зменшуючи тим самим експресивність та за­мінюючи хвилювання пошуку на схвильованість сумнівом, то Пастер­нак знаходить серед резервів російської мови інші засоби вираження вказаних особливостей мовлення: перелічення дієслів, пов'язаних між собою наростанням якості, тобто градацією. Однак як наслідок нанизу-ваня трьох дієслів ("руки протянуть" - "пасть на грудь" - "прильнуть к ключам"), синонімічних гетевському "fass", у Пастернака на передній план висовується баготослів'я, а не гетевська лапідарність.

Проведений порівняльний аналіз оригіналу і перекладів дає змогу дійти потрібного висновку, що у породженні розбіжностей між пер­шим та другими, з одного боку, і між самими перекладами, з іншо­го, значну роль відіграють індивідуальні пристрасті перекладачів. Так, Франко українізує Гете, навіть діалектизує на західноукраїнський кшталт, хоча за семантикою ним вживаних лінгвальних одиниць кри­ється завжди холодний розум загальнолюдського аналітика; Лукаш теж трішки українізує і спрощує переклад, але не суб'єктивно, як Франко, а лише через те, що добирає для своїх думок найточніші, на його погляд, слова, в яких панує словникове значення і національна забарвленість; Холодковський, який вважався значним вченим, "батьком" не лише російської, а й світової паразитології, тяжіє до сухої, точної, науково-термінологічної стильової манери; Пастернак, тонкий поет і прозаїк, на творчість якого активно вплинуло просторічне мовлення маси, що у Європі 1920-30-х вийшла на політичну арену, робить свій переклад то занадто поетичним (відштовхуючись від сленгу маси), то забагато буденним (спускаючись до мовленнєвих потреб читача з маси); Сьому­ха відбирає з оригіналу лише те, що вважає суттєвим, і втілює його на власний смак, без урахування нюансів оригіналу.