§ 2.7.2. Оригінал як основа концептуального перекладу

Отже, якщо концепцію визначити кінцевою метою та головним засобом процесу перекладу, то можна сформулювати новий підхід до нього як до перекладу концептуального. Для нього, зрозуміло, важли­во, щоб здобуток відповідав нормам мови перекладу, щоб його лінгвіс­тичні особливості збігалися з їх еквівалентами в оригіналі, щоб екстра­лінгвістичні явища початкового тексту були достоту перенесеними до перекладу тощо. Все це важливо для концептуального перекладу, але, однак, є другорядним, бо вирішальну роль тут відіграє збереженість концепції. Якщо її збережено, то читач має справжній, тобто точний, переклад, якщо ж ні - тоді перед ним лежить лише обробка оригіна­лу, себто новий, самостійний твір до того ж сюжету. Хто, наприклад, ризикне стверджувати, що "Дон Жуан" француза Мольєра, німця Гоф­мана, швейцарця Фріша, "Кам'яний гість" росіянина Пушкіна або ж "Кам'яний господар" українки Лесі Українки є перекладами п'єси іспанця Тірсо де Моліна "Севільський спокусник, або Кам'яний гість", а не обробками цього іспанського сюжету з порубіжжя XVI-XVII ст.?! Адже так стверджувати цілком слушно, якщо опиратися на основоположні постулати традиційного перекладознавства: норми мови перекладу названими авторами не порушені, місцями в них мож-

94

95

на знайти дуже вдалі переклади деталей оригіналу. Стверджувати так можливо, але занадто ризиковано, бо легко зрозуміти, що Тірсо де Мо-ліна та розроблювані його сюжету мали на увазі зовсім різні концепції образу Дон Жуана.

Але саме збереження концепції не встановлюється у багатьох до­слідженнях, у яких часто-густо лише констатується, чи порушив пере­клад норми рідної для перекладача мови, та в залежності від відповіді на це запитання перекладача або підносять до небес, або ж нещадно критикують. При цьому переклади оцінюються як відповідність окре­мих мовних та змістових одиниць їх еквівалентам в оригіналі, і на цій підставі робиться висновок про те, що неперекладені частковості ори­гіналу будуть обов'язково перекладені в подальшому, тому що вони є лише тимчасовими труднощами. Так розмірковують, наприклад, євро­пейські перекладознавці протягом ХХ-ХХІ ст. Занадто рідко аналізу­ються переклади як наслідок перекладу, тобто чи "переніс" перекладач зміст та форму оригіналу з площини іноземної мови на площину своєї власної. Але навіть у цьому випадку копіткого зіставлення найчастіше вживаються ті ж заходи: подяка перекладачеві за його талант та ганьба за його хиби, які - знову таки! - сприймаються критиками як "ляпсуси" перекладача, які легко усунути, на думку критиків, у подальшому.

Так що ж таке концептуальний переклад? При відповіді на це за­питання треба згадати про те, що вже тлумачилось у попередніх па­раграфах: будь-яке висловлювання (у нашому випадку оригінал) має два нерозривних компоненти, кожний з яких має у свою чергу зміст і відповідну йому форму. Цими компонентами є повідомлення (тобто за­гальне, об'єктивне, колективне у висловлюванні) і концепція (випадко­ве, суб'єктивне, індивідуальне). При такому підході проблема адекват­ності зводиться до відповіді на запитання: який компонент мається на увазі при перекладі - якщо повідомлення, то адекватність забезпечена при відповідному рівні фахових знань перекладача, якщо ж концепція, то традиційним шляхом адекватність не досягається ніколи, бо тут по­чинають діяти зовсім інші фактори, ніж при перекладі інформації. Тре­ба сказати, що традиційний переклад (тобто перетворення логічного змісту оригіналу та його стильового втілення) завжди є обробкою, як би точно не наближався він до першоджерела.