logo search
теорія і практика перекладу (німецька мова)

§ 9.6.1. Трансформації та прийоми: зразок аналізу

Проаналізуємо декілька абзаців із відомого художнього роману Е. М. Ремарка "Три товариші", де йдеться про долю воєнного "втра­ченого покоління", та розглянемо переклад цих абзаців (перекладачі М. Дятленко та А. Плюто). Для зручнішого зіставлення пронумеруємо речення в абзацах.

1. Lenz brach in ein Gelдchter ans. "2. Aber Baby! 3. Das Ganze ist doch Schwindel. 4. Ein wunderbarer Schwindel von Mama Natur. 5. Schau dir den Pflaumenbaum an! 6. Er schwindelt auch gerade. 7. Macht sich

552

553

schцner, als er nachher ist. 8. Es wдre ja scheuЯlich, wenn Liebe was mit Wahrheit zu tun hдtte. 9. Gott sei Dank, alles kцnnen die verdammten Ethi­ker doch nicht unterjochen " (66):

1. Леті голосно розсміявся: "2. Дитинко моя! 3. Кохання — це омана. 4. Чудесна омана матері-природи. 5. Глянь на оцю сливу. 6. Вона саме тепер обманює нас. 7. Причепурилася, стала кращою, ніж буде потім. 8. Було б жахливо, коли б кохання та мало діло з правдою. 9. Хвалити Бога, проклятущі моралісти не все ще змогли підкорити собі" (Пере­клад з нім. М. Дятленка та А. Плюто. 1959: 48).

Старший та досвідченіший Ленц, скептик та цинік, розмовляє зі своїм закоханим другом Робі Локампом про кохання. Намагаючись від­творити єдність змісту та стилю оригіналу, перекладачі враховують предмет розмови та характери дійових осіб, здійснюючи при потре­бі певні перетворення. Так, у першому реченні перекладачі здійсни­ли морфологічну трансформацію, відтворивши сполучення "дієсло­во - іменник" інгресивним дієслівним словосполученням, що харак­теризує початок дії. Для компенсації поєднання іменника "Gelдchter" з не менш інтенсивним дієсловом вони вдало використали "голосно", що дозволило їм зберегти відтінок зверхності Ленца щодо його друга Робі. Саме ця зверхність чітко виражається у його жартівливому звер­ненні: "Baby", де Локампа позначають словом, що стосується немов­ляти. Перекладачі здійснюють лексико-семантичну трансформацію "Дитинко моя!", користуючись прийомом логічного розвитку понять (слово "дитинка" характеризує дітей старшого віку, ніж немовля) та запроваджуючи нове слово "моя", що, заповнюючи місце "Aber", за­вершує звертання. Переклад наступного речення (3) ґрунтується на лексико-семантичній трансформації, в основі якої лежить конкретиза­ція - логічно розвиваючи думку автора, перекладачі замінюють "все" словом "кохання", щоби донести основну ідею абзацу до читача. Для посилення динамічності висловлювання з'являється тире, що компен­сує опущену модальну частку "doch". Речення 4 є спробою еквівалент­ної заміни, проте з невеликим перекладацьким промахом - німецьке емфатичне "Мата" можна було б експресивніше перекласти через "матінка". При перекладі речення 5 спостерігається лексико-семан-тична трансформація, що ґрунтується на генералізації - "сливове де­рево" перекладається як "слива". У наступному реченні при перекладі

запроваджується нове слово "нас", що пояснюється нормами україн­ської мови - "обманювати" можна лише "когось", тобто цей актант є обов'язковим. При перекладі речення 7 спостерігається як морфоло­гічна (для підкреслення завершеності дії час змінився на минулий та майбутній), так і лексико-семантична трансформація. За рахунок ло­гічного розвитку поняття "стати красивішою" - "причепуритися" дія природи стає виразнішою. Речення 8 зазнає цілісно-ситуативної транс­формації - в його основі лежить фразеологічна єдність - ідіома (zu tun haben). Останнє речення складається з двох частин. Німецька формула, що ґрунтується на вживанні кон'юнктива (Gott sei Dank), замінюється українською інфінітивною формулою (Хвалити Бога), тобто має місце синтаксична трансформація. У перекладній другій половинці речення спостерігається цікава текстова трансформація, коли перекладачі вико­ристовують прийом стилістичної компенсації. На цій основі емотивне "unterjochen" передає частинку своєї експресивності нейтрально-пейо­ративному "verdammt: проклятий", внаслідок чого те перекладається як "проклятущі (моралісти)".

Трансформації та прийоми: приклади та завдання

■V § 9.6.2.1. Прочитайте, зіставляючи наступні абзаци, та зробіть 5 подібний аналіз

., Ich richtete mich auf: "Du meinst, ohne etwas Schwindel geht's ьber­haupt nicht? "

•K "Ьberhaupt nicht, Kindchen. " v "Kann man sich aber doch verflucht lдcherlich dadurch machen. " "

Lenz grinste: "Merke dir eins, Knabe: nie, nie, nie kann man sich lдcherlich bei einer Frau machen, wenn man etwas ihretwegen tut. Selbst beim albernsten Theater nicht. Mach, was du willst, steh Kopf, rede den dьmmsten Quatsch, prahle wie ein Pfau, singe vor ihrem Fenster, nur eins tu nicht; sei nicht sachlich! Nicht vernьnftig!"

Я підвівся.

554

555;

і

Ленц усміхнувся.

- Запамятай, хлопче: ніколи в світі не пошиєшся в дурні перед жінкою, якщо робиш будь-що заради неї. Навіть коли б грав найбанальнішу комедію! Роби, що хочеш — ходи на голові, плети дурниці, пишайся, як павич, співай їй серенади, тільки одного не роби: не будь діловим, не будь розсудливим!

§ 9.6.2.2. Прочитайте німецький публіцистичний текст та зі­ставте його з українським перекладом. Виявіть трансформації та способи їх здійснення, знайдіть перекладацькі помилки та завер­шіть переклад:

Grundlinien deutscher Geschichte bis 1945

Noch im vorigen Jahrhundert glaubte man genau zu wissen, wann die deutsche Geschichte begonnen hat: im Jahre neun n. Chr. In jenem Jahr besiegte Arminius, ein Fьrst des germanischen Stammes der Cherusker, im Teutoburger Wald drei rцmische Legionen. Arminius — von dem man nichts Nдheres weiЯ — galt als erster deutscher Nationalheld. In den Jahren 1838— 1875 wurde ihm bei Detmold ein riesiges Denkmal errichtet.

Heute sieht man die Dinge nicht mehr so einfach. Die Entstehung des deutschen Volkes war ein ProzeЯ, der Jahrhunderte dauerte. Das Wort "deutsch " ist wohl erst im 8. Jahrhundert aufgekommen, und es bezeich­nete zunдchst nur die Sprache, die im цstlichen Teil des Frankenreiches gesprochen wurde. Dieses Reich, das unter Karl dem GroЯen seine grцЯte Machtentfaltung erlangte, umfaЯte Vцlkerschaften, die teils germanische, teils romanische Dialekte sprachen. Nach Karls Tod (814) brach es bald auseinander. Im Laufe verschiedener Erbteilungen entstanden ein West- und ein Ostreich, wobei die politische Grenze annдhernd mit der Sprachgren­zejzwischen Deutsch und Franzцsisch zusammenfiel. Erst oactrwid na.ch entwickelte sich bei den Bewohnern des Ostreichs ein Gefьhl der Zusam­mengehцrigkeit. Die Bezeichnung "deutsch " wurde von der Sprache auf die Sprecher und schlieЯlich auf ihr Wohngebiet ("Deutschland") ьbertragen.

Die deutsche Westgrenze wurde verhдltnismдЯig frьh fixiert und blieb auch recht stabil. Die Ostgrenze hingegen war jahrhundertelang flieЯend. 'Um 900 verlief sie etwa an den Flьssen Elbe und Saale. In aen folgenden Jahrhunderten wurde das deutsche Siedlungsgebiet weit nach Osten aus-

gedehnt. Diese Bewegung kam erst in der Mitte des 14. Jahrhunderts zum Stillstand. Die damals erreichte Volksgrenze zwischen Deutschen und Sla­wen hatte bis zum Zweiten Weltkrieg Bestand.