Текстова категорія інтертекстуальності: види та функції

Міжтекстові впливи, їх види, способи їх передачі та функції у художньому тексті на сучасному етапі розвитку лінгвістики являють собою об’єкт жвавої лінгвістичної дискусії. Введена М. Бахтіним і названа Р. Бартом і Ю. Крістевою категорія інтертекстуальності належить до числа лінгвістичних проблем, які на даний момент знаходяться в фокусі активних мовознавчих досліджень. «Інтертекстуальність – текстова категорія, яка відображає співвіднесеність одного тексту з іншим, діалогічну взаємодію текстів у процесі їх функціонування і прирощення змісту тексту» [Стилистический енциклопедический словарь русского язика/под ред. М. Н. Кожиной].

Оскільки мовознавчі дослідження поступово починають носити все більш всеохоплюючий характер, видається необхідним комплексно проаналізувати зовнішні та внутрішні зв’язки художнього тексту як лінгвістичного цілого та реалізацію цих зв’язків у процесі породження й існування художнього тексту.

У силу своєї новизни інтертекстуальність не досліджена досконало. Р. Барт, Ю. Крістева, Ж. Дерріда, М. Ріффатер, Ю. Лотман та ін. вважають інтертекстуальність сукупністю соціально-культурних кодів людства. Інша група дослідників, зокрема Н. А. Кузьміна, Н. А. Фатєєва, В. Е. Чернявська та ін., схильні більш вузько підходити до розгляду інтертекстуальності. Вони вважають, що інтертекстуальність – це текстова категорія, яка відображає текстову діалогічність, тобто міжтекстові зв’язки. Акцентуються зв’язки між конкретними текстами. Розглядаючи інтертекстуальність як одну з парадигматичних рис сучасної лінгвістики, ми ставимо її поряд з експансіонізмом, антропоцентричним функціоналізмом.

Безумовно, за короткий проміжок свого існування теорія інтертекстуальності неабияк розвинулась. Сучасний погляд на інтертекстуальність, як на текстову категорію, відрізняється від поглядів на цю теорію на попередніх етапах лінгвістичних досліджень. Виділившись із концепції «російських формалістів», які предметом своєї теорії оголосили літературність, тобто перевагу літературних факторів над історичними, втілившись в теорію «діалогізму» М. Бахтіна [Введение в теорию интертекстуальности, Пьеге-Гро Натали], теорія інтертекстуальності розвинулась не лише в текстову категорію, а й у «основний принцип сучасної культури постмодернізм» [Р. С. Чорновол-Ткаченко, Вісник СумДУ: – Суми: СумДУ, 2006].

Інтертекстуальність належить до ряду текстових категорій, який з точки зору конкретного лінгвіста має різний склад. Більшість лінгвістів виділяє наступні: категорію цілісності, зв’язності, завершеності, членування (дискретності). Категорію інтертекстуальнсті, яка відносиься до критеріїв текстуальності, виділяють Р. Богранд та В.У. Дресслер. [Beaugrande R. Einfűrung in die Textlinguistic / R. Beaugrande, W.U. Dressaler].

В той час, коли інші категорії тексту намагаються змонтувати докупи його a priori різнорідні частини, категорія інтертекстуальності, поклавши в свою основу принцип різного походження усіх елементів тексту, як першооснову діалогічних зв’язків між конкретними текстами, наполягає на їх взаємозв’язку і функціональній необхідності.

Категорія інтертекстуальності виконує роль як роз’єднуючого фактору, який поділяє текст на смислові і генеалогічні частини, так й інтегруючого, який поєднує декілька текстів в одну смислову парадигму.

Інтертекстуальність, як текстова категорія, має свої функції. До її найважливіших функцій можна віднести полікодовість, контекстуальність, метафоричність, метамовну рефлексію.

Полікодовість виступає як смисловий узор художнього тексту, який складається з різнорідних частинок, уривків загальнолюдської системи кодів або макротексту, утворюючих складну семантичну мозаїку.

Контекстуальність функціонує у тісному зв’язку з компетентністю читача. Інтертекстуальність виступає засобом, який за допомогою іншого тексту створює певний контекст, який має специфічне конотативне наповнення, пов’язане з протекстом, «завдяки інтертексту, даний текст вводиться в більш широкий літературно-культурний контекст» [Фатеева Н. А./Интертекст в мире текстов].

Ще однією функцією інтертекстуальності є матафоричність «…інтертекст, породжуючи конструкції «текст в тексті» і «текст про текст», створює подобу трохеїчних відносин на рівні тексту. Теорія інтертекстуальності дозволяє бачити метафору там, де відбувається зближення даного в тексті фрагмента іншого тексту, який не наведений читачу фізично» [там же].

Метамовна рефлексія реалізує конструктивну або текстоутворюючу функцію, яка пов’язана перш за все з циркуляцією текстів у літературі. Утворення незамкненої структури текстів, які співвідносяться один з одним, дає можливість автору співвідносити себе з іншими.

Існує багато видів інтертекстуальності, але всі вони поділяються у дві великі групи: експліцитні та імпліцитні. Експліцитний інтертекст – це текстовий фрагмент, який досить точно (часто дослівно) відтворює уривок з тексту-джерела й містить при собі пряме посилання на протекст та його автора. Найчастіше використовується цитата.

Імпліцитний інтертекст – це лише натяк на інший текст без посилання і точного передавання змісту. Дуже часто читач може його не помітити. Найбільш поширені види імпліцитної інтертекстуальності – алюзія, ремінісценція, стилізація, пародія. Найчастіше це гетерогенний текст, який не містить в собі фрагменти інших текстів, а повністю побудований з цих фрагментів (колаж), що саме по собі втілює важливу стилістичну функцію [Чернявская В. Е./Лингвистика текста: Поликодовость, интертекстуальность, интердискурсивнусть].

Таким чином, ми вважаємо інтертекстуальність досить складним літературним і культурним явищем, яке відкриває лінгвістам інший фокус на існування та співіснування текстів. Використання інтертексту несе на собі велике смислове і функціональне навантаження, яке потребує більш детального розгляду і дослідження, оскільки інтертекстуальність є феноменом, що є характерним для існування будь-якого тексту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛIТЕРАТУРИ

1. Сковородников. – 2-е изд., испр. и доп.–М.: Флинта: Наука, 2006. – 696 с.

2. Стилистический енциклопедический словарь русского язика/под ред. М. Н. Кожиной; члены редколлегии: Е. А. Баженова, М. П. Котюрова, А. П. Р. С. Пьеге-Гро Натали. Введение в теорию интертекстуальности: Пер. с фр./ Общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Корсикова. – М.: Издательство ЛКИ, 2008. – 240 с.

3. Фатеева Н. А. Интертекст в мире текстов: Контрапункт интертекстуальности. Изд. 3-е, стереотипное. – М.: КомКнига, 2007. – 280 с.

4. Чернявская В. Е. Лингвистика текста: Поликодовость, интертекстуальность, интердискурсивнусть. Учебное пособие. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 248 с.

5. Чорновол-Ткаченко, Вісник СумДУ: – Суми: СумДУ, 2006

6. Beaugran de, R. de/Dressler, W.U. (1981): Einführung in die Textlinguistik, Tübingen: Niemeyer.