Особливості самохарактеристики у внутрішньому мовленні головного героя роману Ернеста Хемінгуея «По кому подзвін»

Основою денотатної структури художнього твору є конфлікт, який задається персонажами, створеними автором. Вони виступають носіями або противниками авторських ідей. Яскравість створеного образу впливає на читачів, роблячи його прикладом для наслідування [2: 155; 156].

У творі Ернеста Хемінгуея «По кому подзвін» [3] розповідається про боротьбу іспанських республіканців з фашизмом у тилу ворога, в гірському партизанському краю Іспанії. Але головна діюча особа не іспанець, а один з тих улюблених Хемінгуеєм інтелігентів – американців, на ім’я Роберт Джордан.

Створення образу головного героя твору відбувається не тільки у мові автора, але й у мовленні самого персонажу. Те, що персонаж заявляє від свого імені, є його самохарактеристикою [2: 156]. Вона створюється і передається через зовнішнє та внутрішнє мовлення літературного героя.

Метою статті є аналіз внутрішнього мовлення, як засобу саморозкриття Роберта Джордана.

На відміну від зовнішнього мовлення, яке вимовляється вголос і передається через монолог та діалог, внутрішнє мовлення − це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми. Воно не направлене адресату для передачі йому якої-небудь інформації, а носить самонаправлений характер [2: 170].

Основною формою, в якій представлене внутрішнє мовлення, є внутрішній монолог – невисловлені думки персонажа [2: 174]. Це важливий засіб, за допомогою якого автор розкриває внутрішню боротьбу дійової особи, її роздуми, вагання, сумніви, прагнення тощо [1: 85]. Наодинці з собою герой роздумує, згадує, аналізує, планує. Відсутність свідків та співрозмовників забезпечує повну відвертість персонажа [2: 174]. Наприклад:

… Neither you nor this old man is anything. You are instruments to do your duty. There are necessary orders that are no fault of yours and there is a bridge and that bridge can be the point on which the future of human race can turn…[3: 75].

У своїх думках Роберт замислюється над нікчемністю людського життя під час війни. Люди, на його думку, лиши знаряддя, яке повинно виконувати своє призначення. І хоча він незадоволений наказами свого командира, але намагається примусити себе заспокоїтися, розуміючи, що хвилювання може лише зашкодити виконанню операції. Тому він подумки наказує собі сконцентруватися на завданні та думати про щось інше:

…You have only one thing to do and you must do. Only one thing, hell, he thought. If it were one thing it was easy. Stop worrying, you windy bastard, he said to himself. Thing about something else… [3: 75].

Стан переживання головного героя роману передається через лайливе слово «hell», несхвальне слово «windy» та образливе «bastard». Використання цих слів у внутрішньому мовленні Роберта свідчить про його відвертість перед собою. Тільки наодинці зі своїми думками, Джордан повністю розкриває свій психологічний стан та прямоту свого характеру.

У свої спогадах Роберт згадує знайомих, аналізує події, що відбулися думає про минуле та майбутнє, будує плани:

…Poor old Kashkin, Robert Jordan thought. He must have doing more harm than good around here. I wish I would have known he was that jumpy as far back as then. They should have pulled him out… [3: 53]

In Madrid I wanted to buy some books , to go to the Florida Hotel and get a room and to have a hot bath, he thought [3: 259].

The two posts will be destroyed and the bridge will be blown according to Golz’s orders and that is all of my responsibility [3: 257].

Наведені приклади внутрішнього мовлення розкривають Роберта Джордана, як людину відповідальну, досвідчену та розумну, людину, яка чітко виконує накази та готова за будь-яку ціну досягнути поставленої цілі.

Отже, внутрішнє мовлення, як засіб самохарактеристики відіграє важливу роль у розкритті образу літературного героя, оскільки воно найбільш глибоко передає внутрішні почуття та роздуми персонажа.