Формування вмінь комунікативного читання учнів молодшої школи

Актуальність навчання читання у молодшій школі є надзвичайно високою,так як воно надає широку низку можливостей для практичного використання у молодшій школі, оскільки друковані тексти є основними засобами збереження та передачі інформації та сприяють формуванню вмінь комунікативного читання [1]. Окрім того, воно закріплює усні мовні навички та мовленнєві вміння, так як може виступати як засіб навчання.

Вчені довели,що читання іноземною мовою як комунікативне вміння є важливим видом мовленнєвої діяльності, яким учні молодшої школи мають оволодіти з 1 по 4 клас, про це свідчать дослідження Ч. Хедфілда, Е. Грей, П. Віні, Бічича О.Б. та інших.

Згідно з вимогами чинної програми з іноземної мови для загальноосвітніх навчальних закладів, учні початкових класів повинні знати букви алфавіту, основні звукобуквенні відповідники, розпізнавати, читати окремі вивчені слова, словосполучення та прості непоширені речення. Також вимагається вміння читати вголос і про себе з розумінням основного змісту короткі повідомлення, розуміти нескладні різнопланові тексти [3].

Таким чином, навчання читанню – одне з основних завдань шкільного курсу навчання іноземної мови. Деякі вчені, зокрема Обносов М.С., Гурвич П.Б., Соколов А.Н., вважають, що читання як мета навчання є другорядною порівняно з усною мовою. Відомо, що у своїй майбутній трудовій діяльності учні скоріше зіткнуться з потребою прочитати якийсь спеціальний текст, ніж застосувати свої розмовні навички в умовах усного спілкування з іноземцями [2]. На нашу думку, така точка зору виникає внаслідок неврахування таких понять, як «засіб навчання» і «мета навчання». Зокрема наше спостереження за навчальним процесом в ЗНЗ і власний невеликий досвід вказують на те, що читання та говоріння є нерозривними, так як вони доповнюють один одного, розвивають та удосконалюють. Наслідуючи принцип «усного випередження», вчитель пропрацьовує мовний і мовленнєвий матеріал в мовленнєвих комунікативних вправах до початку роботи з текстом. Вже на основі прочитаного продовжується активація мовного і мовленнєвого матеріалу в нових комунікативних ситуаціях та вправах. Зазначене свідчить про те, що читання має носити комунікативний характер.

На основі аналізу сучасної вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури було виявлено, що питанню розвитку комунікативних умінь надається значна увага. Проблемі формування комунікативних умінь та навичок присвятили свої праці вчені-лінгвісти (Ф. Буслаєв, О. Потебня, Ф. Бацевич), психологи (Л. Виготський, П. Гальперін, І. Зимня, М. Жинкін, О. Леонтьєв), методисти (Н. Бабич, О. Біляєв, М. Вашуленко, Т. Донченко, В. Мельничайко, М. Пентилюк) та ін.

Однак, проблема комунікативного читання ще недостатньо вивчена. Доцільність подальшого вивчення цієї проблеми зумовлена потребою у створенні відповідного методичного комплексу щодо із урахуванням психо-фізичних особливостей молодших школярів, який би забезпечив подальше ефективне формування комунікативних умінь читання.