Теорія полісистеми як основа вибору перекладацької стратегії

Полісистемна теорія перекладу виникла наприкінці сімдесятих років 20-го століття в Ізраїлі. Її головними представниками були Ітамар Iвен-Зогар (Itamar Even-Zohar) і Гідеон Турі (Gideon Toury) [3: 176]. Iвен-Зогар стверджує що література, як інші культурні заходи, повинна бути розглянута як система – мережа з’вязків між явищами як конкретними (тексти, автори, редактори), так і абстрактними (статус в межах системи, текстові моделі). Згідно до формалістського підходу, підбив підсумки він, система була відкритим та розвиваючимся організмом, у та поза межами якої відбувалися та проходили явища.

Відповідно до моделі Iвен-Зогара, полісистема була задумана як гетерогенний, ієрархічний конгломерат систем, які взаємодіють між собою щоб забезпечити безперервний, динамічний процес еволюції в рамках полісистеми в цілому. Полісистема будь-якої національної літератури розглядається як один з елементів, що становлять велику соціально-культурну полисистему, яка й включає в себе інші полісистеми крім літературної, тобто такі як, наприклад, художня, релігійна чи політична. До того ж, опинившись таким чином у більш широкому соціокультурному контексті, "література" розглядається не просто як набір текстів, а як безліч факторів, що регулюють виробництво, рекламу та прийом цих текстів. Істотне значення для концепції полісистеми полягає в тому, що різні шари і підрозділи, які складають дану полисистему постійно конкурують один з одним за домінуюче положення [3: 177].

Елементами літературної полісистеми є літературні твори, літературні і мовні норми та літературні моделі, які використовують письменники та поети для створення літературних творів. Крім того, теорія полісистеми бере до уваги такий важливий чинник, як час, тобто можливість змін та заміни центральних елементів полісистеми.

Літературна полісистема є динамічною, а двигуном цієї системи є конкуренція між її елементами. Адже певні елементи знаходяться у центрі полісистеми і певний час вони є більш продуктивними, популярними, прийнятними, ніж ті елементи, що знаходяться на периферії і не є часто уживаними.

Тимчасова перевага одного з елементів над іншим призводить до зміни в полісистемі, коли деякі елементи виходять з центру та знаходять своє місце в периферії, в той час коли інші, залишаючи периферію, виборюють собі місце в центрі полісистеми [3: 178].

Іноді елементи переходять з периферії однієї системи до периферії іншої прилеглої системи в рамках однієї полісистеми, а потім можуть (а можуть і ні) виборювати собі місце в центрі певної системи.

Теорія полісистеми займається питаннями того, чому та яким чином відбуваються зміни позицій елементів літературної полісистеми, чому певні елементи виборюють собі місце у центрі, а інші потрапляють до периферії, чому елементи однієї полісистеми потрапляють до центру чи до периферії іншої.

На думку І. Iвен-Зогара, перекладена література не тільки є інтегрованою частиною національної літературної полісистеми, вона є її найбільш активною частиною. В процесі перекладу художнього тексту, особливо за стратегією очуження, можливе введення в літературу сприймаючої сторони не тільки іншомовних лексичних одиниць, а і іншокультурних літературних моделей, в результаті чого з перекладних, а з часом, і в оригінальних творах під впливом перекладів з’являються такі поетичні форми, як верлібр, східні рубайі чи японські хоку.

Під впливом полісистемної теорії, запропонованої Ітамаром Евеном-Зогаром, інший ізраїльський вчений Гідеон Турі створює у кінці 1970-х роботу, в якій вперше представляє поняття «норми». За допомогою норм він прагне пояснити правильність перекладацької поведінки у рамках особливої соціокультурної ситуації. Турі виділяє три типи перекладацьких норм: первинні, прелімінарні та операційні.

Своєї актуальності набувають стратегії перекладу, викладені ще у 1813р. філософом та богословом Фрідріхом Шляйєрмахером у своєму трактаті «Про різні методи перекладу». Він виділяє стратегію одомашнення, тобто таку, що наближає текст перекладу до тексту оригіналу, і стратегію очуження, яка націлена на інсценізацію чужого читацького досвіду.

Видатні перекладачі-неокласики як М. Зеров, М. Рильський, О. Бургґардт, П. Філіпович, М. Драй-Хмара продовжують дотримуватися очужувальної стратегії перекладу. Вони прагнули наслідувати мистецтву минулих епох, віддаючи перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Жодна із стратегій не використовується перекладачем у чистому вигляді, мова може йти лише про домінювання певної стратегії у певний час у певному творі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛIТЕРАТУРИ

1. Even-Zohar I. Polysystem Studies // Poetics Today. [Електронний ресурс] – 1990. – Vol. 11.

2. Even-Zohar, Itamar. // System, Dynamics, and Interference in Culture: A Synoptic View / Polysystem Studies, Poetics Today. –1990, vol. 11, N 1 – P. 85-95.

3. Shuttleworth M. Polysystem theory / M. Shuttleworth // Routledge Encyclopedia of Translation Studies [Ed. by M. Baker] – London & New York: Routledge, 1998. – P. 176 – 179.

4. Weissbrod Rachel. Translation research in the framework of the Tel Aviv school of poetics and semiotics/ Rachel Weissbrod // Meta. – 1998 – № 1. – C. 1-14.