logo
МАТЕРІАЛИ ІV Всеукраїнської науково-практичн

Мовні та позамовні параметри художнього тексту

В останньому двадцятиріччі XX століття в лінгвістичній науці на перший план висунулася тенденція до вивчення тексту як складного комунікативного механізму, посередника комунікації, який фіксує стратегічно програму адресанта, що сприймається та інтерпретується адресатом.

Текст – словесний мовний твір, в якому реалізуються усі мовні одиниці (від фонеми до речення), це складний мовний знак, отже, текст як об'єкт філологічного аналізу може і повинен включати дані його лінгвістичного аналізу [1: 11].

Лінгвістичний аналіз художнього тексту – це фундамент його літературознавчого і стилістичного, вивчення. Для розкриття ідейного змісту твору, його художніх особливостей, правильного сприйняття твору як єдиного цілого, людина повинна отримати навички детального, глибинного аналізу тексту.

Головна мета лінгвістичного аналізу художнього тексту – розкрити те, що неможливо побачити з першого погляду й усвідомити при звичайному, поверхневому сприйнятті, осягнути глибину думок і почуттів автора, оскільки «мова була дана людині, щоб приховувати свої думки» [3: 15].

Людина, що говорить або пише, створює певну програму висловлювання. Вона не усвідомлює цю програму, оскільки її мовний досвід дає можливість інтуїтивно створити необхідне в цій ситуації повідомлення. Але не завжди інтуїція дозволяє належним чином відреагувати на мовну ситуацію, що створилася. У таких випадках їй на допомогу приходить знання позамовних і мовних закономірностей побудови тексту [2: 5].

Мовні засоби або засоби виразності мови – це ті художньо-виразні засоби, які надають текстам художнього стилю яскравість, барвистість, лексичну й емоційну виразність.

Засоби словесної образності – це тропи і стилістичні фігури. Розрізняють наступні види тропів: метафору, метонімію, синекдоху, уособлення, образне порівняння, епітет, гіперболу та інші а також стилістичні фігури: анафору, епіфору та ін.. Тропи – явища лексико-семантичні, це різні випадки вживання слова в переносному значенні, проте, як відомо, не всяке переносне значення для сучасної мовної свідомості є образним [4: 458]. Стилістичні фігури – це особливі зафіксовані стилістикою звороти мови, вживані для посилення експресивності (виразності) висловлювання. Вони засновані на повторенні звуків, слів і виразів, на зміні порядку слів в реченні, на протиставленні.

Будь-який текст являється об'єктом закоренілої культури, і пов'язаний з його творцем, з часом і місцем його написання, з конкретною ситуацією, що послужила основою даного тексту. Це його позамовні параметри, які необхідно враховувати в лінгвістичному аналізі тексту.

Будь-який текст, будучи, з одного боку, самодостатнім об'єктом, об'єктом матеріальної культури, з іншої – пов'язаний нерозривними зв’язками з особою його творця, з часом і місцем написання, з конкретною ситуацією, що викликала появу мовного твору (Л. В. Бабенко, Ю. В. Казарин) [3: 43].

Породження тексту завжди соціально і ситуативно обумовлено. Кожен акт спілкування здійснюється в конкретній ситуації між конкретними партнерами, і, отже, смислові і мовні особливості тексту визначаються не лише лінгвістичною складовою, але і екстралінгвістичними чинниками.

Екстралінгвістичними чинниками тексту є компоненти мовної ситуації: мовець, предмет спілкування, умови спілкування, адресат спілкування [2: 5]. Отже, сфера людської діяльності у суспільстві, сфера спілкування, функції мови і функції мовлення, тобто позамовні чинники художнього тексту обумовлюють вибір мовних засобів, що залежать від їх функціонально-стилістичного розшарування.

Тому видається можливим стверджувати, що унікальність літературно-художнього твору проявляється в характері співвіднесеності з реальністю: будь-який художній текст – матеріальний об'єкт реального світу і в той же час містить в собі відображений художніми засобами і естетично освоєний світ реальності.