Навчання анотаційного і реферативного перекладу в контексті мовної освіти у середній загальноосвітній школі

Переклад як посередництво між мовами і культурами став невід’ємною частиною сьогодення і посів чинне місце в соціальній, культурній та науковій сферах життя. Зазвичай підготовка фахівців з перекладу здійснюється у вищих закладах освіти – університетах та інститутах, у яких відбувається навчання іноземних мов. Однак у контексті середньої загальної освіти питання методики навчання перекладу розкрито недостатньо повно з огляду на те, що сьогодні в Україні все частіше можна зустріти школи, в яких здійснюється викладання іноземною мовою низки предметів і таких інтегрованих курсів, як країнознавство, літературознавство і науково-технічний переклад. Ця тенденція призводить до необхідності переосмислити сутність, зміст і методики викладання мов на рівні загальноосвітніх закладів.

Сьогодні в межах шкільної освіти перекладу відводять лише роль засобу навчання, наприклад, під час перевірки правильності розуміння мовних одиниць або в якості підготовки до безперекладного сприйняття іншомовного тексту. Разом з тим, в програмі для учнів 10-11 класів спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземної мови рекомендовано вивчення таких тем, як "Основні види і форми перекладу", "Основні риси та особливості стилю англомовних публіцистичних статей. Їх лексична, фразеологічна, структурно-граматична та термінологічна специфіка", "Найуживаніші скорочення у газетних текстах", "Використання інтернаціоналізмів у текстах суспільно-політичного змісту", "Переклад інтернаціональних і псевдоінтернаціональних слів", "Основні труднощі перекладу образної фразеології в суспільно-політичних текстах", "Сутність прийому "компресії" тексту при перекладі", "Об’єднання речень як прийом при перекладі. Загальна перебудова структури речення при перекладі з англійської мови на українську" [4].

Вищезгадана програма також передбачає формування в учнів 10-11 класів вмінь та навичок вибору точного еквівалента слова, потрібного терміна або словосполучення у певному контексті; перекладу науково-публіцистичних статей; перекладу неадаптованих публіцистичних текстів, використовуючи такий прийом як «компресія» тексту; стилістично правильного скорочення під час складання анотацій і написання рефератів (анотаційний і реферативний переклад).

Оволодіння такими знаннями та набуття відповідних навичок, а згодом і вмінь, може задовольнити важливу вимогу суспільства до підготовки фахівців у різних галузях науки, відповідно до якої сучасний спеціаліст повинен вміти знайти інформацію відповідно до фаху у різних джерелах, включаючи періодичні видання іноземною мовою, зрозуміти зміст прочитаного, проаналізувати і дати оцінку рідною мовою змісту оригінального тексту, виокремити головне, здійснити аналітико-синтетичну обробку іншомовної інформації для його подальшого використання, і таким чином вміти здійснити анотаційний і реферативний види перекладу. Володіння англомовною перекладацькою компетенцією дає учням можливість користуватися широким колом джерел наукової, технічної і соціокультурної інформації, яка, на нашу думку, найповніше відображена у текстовому матеріалі газет і журналів, що відображають реалії сучасного світу.

У межах сучасної загальної середньої освіти вивчення перекладу може здійснюватися у двох варіантах:

(А) як навчання одному з видів МД у межах уроку з ІМ;

(Б) як додатковий профільний предмет, що вивчається в системі елективних чи факультативних курсів [6: 3].

Аналіз освітніх документів, навчальних програм і типових навчальних планів, рекомендованих для використання у середніх загальноосвітніх навчальних закладах [1; 3; 4; 5] показав, що навчання перекладу може проводитись за рахунок навчального часу, який призначено для вивчення ІМ (державний компонент, профільні предмети), а також за рахунок годин, відведених на поглиблене вивчення предметів, спецкурсів, предметів за вибором, факультативні, індивідуальні та групові заняття, реалізуючи їх у таких спецкурсах, як: "Країнознавство", "Література", "Ділове мовлення", "Технічний переклад", як рекомендує Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України [2].

Отже, визнання перекладу соціокультурним явищем з одного боку і видом МД з іншого дає змогу включити його у перелік дисциплін, яких необхідно навчати. При цьому для ефективної організації навчання перекладу у старшій (10-11 кл.) школі слід врахувати його місце в сучасній системі мовної освіти, потребу учнів у вивченні такої дисципліни, їх комунікативну і культурознавчу готовність до навчальної двомовної діяльності, а також здійснити вибір виду і типу перекладу, якого доцільно навчати старшокласників.