Роль білінгвізму в умовах міжкультурної комунікації

Комунікація – один із способів нашого існування. А міжкультурна комунікація стала необхідною для раціонального та правильного співжиття багатьох різних народів на одній планеті. Особливо вона стала необхідною сьогодні, коли весь світ охопила хвиля глобалізації. Люди стали мобільними, а це призводить до соціокультурного взаємовпливу народів.

Багато вчених вважають, що знання іноземної мови, досконале вивчення чужої культури та життя суспільства допомагають перебороти багато проблем та труднощів пов’язаних з культурним та лінгвістичним шоком, акультурацією та адаптацією. В. Бєлянін стверджує, що таким чинником є білінгвізм [1].

Білінгвізм чи двомовність – здатність індивіда оволодіти двома мовами. Білінгв – людина, яка може спілкуватися щонайменше на двох мовах.

Зустрічається і таке явище як багатомовність (мультилінгвізм, полілінгвізм). Вона буває двох видів – національною, коли кілька мов використовуються в певній соціальній громаді, та індивідуальною, коли один індивід використовує кілька різних мов для спілкування чи вибирає з них якусь певну мову згідно комунікативнорї ситуації [5].

Вважається, що в основі білінгвізму лежать ті ж мовні механізми, з допомогою яких здійснюється спілкування на рідній мові. Тільки при білінгвізмі вони дозволяють людині використовувати дві різні мовні системи на однаковому рівні. Білінгвізм, як активне психолінгвістичне явище, має кілька різновидів, залежно від того критерію, який беруть за основу його класифікації та упорядкування [3].

За віком, у якому здійснюється засвоєння другої мови, розрізняють ранній білінгвізм, який обумовлений життям в двомовній культурі ще з раннього дитинства, та пізній, коли вивчення другої мови відбувалося уже в старшому віці після засвоєння своєї рідної мови.

Розрізняють білінгвізм також за кількістю здійснюваних дій. Перш за все, це рецептивний (сприйнятливий) білінгвізм, який існує тоді, коли людина обмежується приблизним розумінням іноземного мовлення. Інший вид білінгвізму – репродуктивний, який дозволяє білінгву не лише сприймати тексти, а й відтворювати прочитане чи почуте. І останній тип двомовності – продуктивний (виробничий) білінгвізм, який забезпечує не лише розуміння та відтворення почутого, прочитаного чи зрозумілого, а й самостійне створення тексту та діалогічного мовлення. Продуктивний білінгвізм – ціль, яку ставлять перед собою під час вивчення будь-якої іноземної мови.[1; 2]

Але говорячи про білінгвізм, неможливо не згадати про інтерференцію та помилки в мові білінгва, які всіляко уповільнюють міжкультурну комунікацію, створюючи своєрідний бар’єр між мовцем та слухачем і навпаки [4].

Р. Якобсон писав: “Переключення з одного мовного коду на інший можливо лише тому, що мови – ізоморфні поняття: в їхній структурній основі лежать одні і ті ж принципи”. [3: 113] Разом з тим, під час переходу з однієї мови на іншу людина по інерції використовує звичні їй синтаксичні структури та способи категорізації, його мовлення ускладнене рухами артикуляційного апарату, не характерними для рідної мови.

Отож, вивчення мови та білінгвізм тісно пов’язані з міжкультурною комунікацією. Кожний урок іноземної мови, кожна прочитана на іноземній мові книга чи переглянута передача – перехрестя культур, практика міжкультурної комунікації тому, що кожне іноземне слово відображає іноземний світ та іноземну культуру; за кожним словом стоїть обумовлене національною свідомістю уявлення про світ.