Доцільність використання матеріалів для читання як засобів формування навчально-пізнавальної компетенції

Процеси міжкультурної інтеграції на національному та міжнародному рівнях, заявлені в документах Ради Європи обумовили модернізацію змісту мовної освіти в Україні. Мова виступає як засіб пізнання картини світу, прилучення до цінностей, створених іншими народами. Одночасно мова – це ключ для відкриття унікальності і своєрідності власної народної самобутності та історичних досягнень представників інших культур.

На сьогодні в українській системі мовної освіти відбулися значні позитивні зміни, як в організаційному, так і в змістовному аспектах. Істотно змінився соціокультурний контекст вивчення іноземних мов. Значно зросли їх освітня і самоосвітня функції у школі та ВНЗ, професійна значущість на ринку праці в цілому, що спричинило за собою посилення мотивації у вивченні мов.

Нові завдання вимагають змін до рівнів володіння іноземними мовами, визначення нових підходів до відбору змісту та організації матеріалів, створення адекватних форм і видів контролю. Навчальні програми не встановлюють порядок (послідовність) вивчення предметної тематики у рамках навчального року, а лише вказують на зміст, вивчення котрого є об’єктом тематичного контролю та оцінювання у рамках семестрового і підсумкового контролю.

Сказане вище в повній мірі відноситься до читання, так як читання є одним з основних засобів формування різних компетенцій, зокрема, комунікативної.

Розгляду основних питань, пов’язаних з навчанням читання, присвячена ціла низка робіт таких відомих авторів, як Ю.І. Пассов [2], Н.С. Бориско, Е.С. Полат, Беляєв Б.В. [1] та ін. Читання визначається необхідним компонентом процесу вивчення іноземної мови. Проте у сучасній практиці робота з текстом на заняттях з читання розглядається в основному, як основа для збагачення лексичного запасу учнів та розвитку навичок усного мовлення.

У рекомендаціях Ради Європи основною метою навчання іноземних мов є формування навчально-пізнавальної компетенції, яка складається з мовного, мовленнєвого та соціокультурного компонентів [4]. Навчально-пізнавальні компетенції − це сукупність компетенцій учня в сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, загальнонавчальних діяльності. Сюди входять способи організації цілепокладання, планування, аналізу, рефлексії, самооцінки. По відношенню до досліджуваних об'єктів учень опановує креативними навичками: добуванням знань безпосередньо з навколишньої дійсності, володінням прийомами навчально-пізнавальних проблем, дій в нестандартних ситуаціях. У рамках цих компетенцій визначаються вимоги функціональної грамотності: уміння відрізняти факти від домислів, володіння вимірювальними навичками, використання імовірнісних, статистичних та інших методів пізнання. Важлива роль читання у формуванні навчально-пізнавальної компетенції зумовлюється тим, що воно передбачає активну роль читача, яка спрямовується на сприйняття та переробку як мовної, так і змістовної інформації, що її несе у собі художній текст. Процес читання є тим специфічним видом діяльності, який поєднує у собі мимовільне засвоєння мовних явищ у процесі опосередкованої комунікації з письменником, приймання певної інформації, яка міститься у тексті, та емоційно-естетичне сприйняття художнього слова. Робота з художнім текстом розширює світогляд студентів, розвиває логіку, інтелект, пізнавальні інтереси. Вона дозволяє учням розуміти іноземну мову у її соціально-культурному контексті. Інформація (фактична, соціокультурна, історична, країнознавча тощо), одержана з текстів для читання, стимулює самостійність мислення, спонукає до ініціативного мовлення, в якому учні вчаться відображати свої суб’єктивні погляди, інтереси та життєву позицію.

На нашу думку, саме читання надає унікальну можливість вивчати іноземну мову у найбільш розвинутій формі її існування, у художньому, авторському тексті, який несе у собі незрівнянне з жодною іншою формою мовної реалізації багатство мовних засобів та соціокультурної інформації. Таким чином, текст для читання розглядається нами як один із найважливіших засобів формування навчально-пізнавальної компетенції.