Прикладні аспекти графологічного перекладу

Графологічним перекладом називається такий обмежений переклад, при якому графологія тексту мови-джерела заміщується еквівалентною графологією мови-мети. В основі еквівалентності лежить відношення до спільної графічної субстанції [1, 124].

Досить легко можна ілюструвати графологічний переклад, використовуючи кирилицю та латинський алфавіт. В даному випадку будуть використані лише великі літери [1, 124].

Американський науковець Дж. Картфорд зробив висновок, що графологічні одиниці, або букви, цих двох алфавітів використовують сім різноманітних ознак графічної субстанції, піддаючи її певним систематичним модифікаціям. Це вертикальна риска |, горизонтальна риска –, права похила /, ліва похила \, праве півколо , ліве на півколо , горизонтальне півколо .

Модифікації мають такі види: повна (full) | / – , нижня (low) | / – , верхня (high) | / – ,середня (mid) тільки для –. Ці модифікації матимуть наступне маркування, відповідно f, l, h, m. Також існують комбінаційні категорії, такі як прикріплена (attached, a), перехресна (crossing, c), приєднуюча (connecting, c) [1, 125].

Таким чином літери кирилиці та латиниці можуть перекладатись таким чином:

А = /\ – mc (тобто, права та ліва похилі посередині з’єднуються тире);

H = | | – mc (вертикальна лінії посередині з’єднується тире);

Х = / \ х (права та ліва похилі перетинаються);

В = | h l (вертикальна риска, праве півколо у верхній позиції, праве півколо у нижній позиції);

К = | / h \ l (вертикальна риска, права похила у верхній позиції, ліва похила у нижній позиції).

В багатьох випадках графологічні перекладні еквіваленти очевидні. Проте існують наступні букви кирилиці, які створюють проблеми при перекладі.

Наприклад: Б – диференційні ознаки: | – h l, тобто маємо п’ять ознак. (вертикальна риска, тире у верхній позиції, праве півколо нижньої позиції). Деякі латинські букви мають по 2 або 3 ознаки, спільних з Б, а саме: D ( | ), T ( | – hx ), F ( | – h – m), B ( | h l ).

Ж = | – mxc. Прокоментуємо: праве півколо, вертикальна риска, ліве півколо, тире, що перетинає та поєднує у середній позиції. Близького еквівалента немає. Найбільше підходить А, яка має дві напрямлені вверх риски та горизонтальне поєднання.

З = h l. Єдиний можливий еквівалент S ( h l ) [1, 125].

Ф ( | x ) = Q ( | xlr ), де r – додаткова модифікація – редукована (reduced, r).

Ц ( | – lc | ) = U ( | lc | ); Ч ( h |) = J ( l |). Як бачимо при перекладі літер Ц та Ч виявляються еквіваленти з двома та трьома спільними ознаками.

При графологічному перекладі зустрічаються ті ж самі явища, що й при загальному перекладі. По-перше, еквівалент мови-мети рідко співвідноситься абсолютно з тими ж самими ознаками субстанції, що і відповідний елемент мови джерела. По-друге, одна одиниця мови-джерела може бути перекладена двома одиницями мови-мети [2, 98].

Графологічний переклад дуже часто є особливо складним, оскільки різні системи письма зазвичай використовують графічну систему обмеженого діапазону [2, 99].

Іноді щось схоже на графологічний переклад навмисно використовується типографами, які хочуть надати «екзотичний» колорит письмовим текстам. Так, заголовки книги про іслам або арабський світ роблять схожими на арабську в’язь, що можна назвати графологічним напівперекладом.

Особи, що пишуть іноземною мовою, можуть випадково зробити графологічний переклад; наприклад, греки, які пишуть англійською (або на будь-якій іншій мові, що використовує латинське письмо), часто замінюють букву а на α або n на η . Це очевидно особливо у випадку заміни n на η, що власне і є графологічним перекладом, оскільки єдина спільна риса, яка є між цими буквами, це співвіднесеність зі схожою графічною субстанцією [4, 302].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛIТЕРАТУРИ

1. Катфорд Дж. К. Лингвистическая теория перевода: Об одном аспекте прикладной лингвистики. – Москва: УРСС Эдиториал, 2004. – 208 с.;

2. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. Курс лекций. – М.: ЭТС, 1999. – 189 с.;

3. Коптілов В.В. Теорія та практика перекладу. – К.: Видавництво Київського університету, 1982. – 219 с.;

4. Швейцер А. Д. Перевод и лингвистика. М.: 1973. – 430 с.