Античний міф про Пігмаліона як основа для подальших драматургічних інтерпретацій

Як відомо, міфи існують з прадавніх часів. З’явившись так давно, вони пройшли крізь віки, щоб існувати і нині. Проте попри те, що людство не забувало про міфи, до міфологічного жанру митці звертались рідко, в основному з метою зробити в своєму творі посилання на якусь ситуацію в певному міфі, або ж переробити сюжет міфу на такий лад, який зацікавить тогочасного читача чи глядача – залежно від жанру творіння. Саме тому міфи, особливо давньогрецькі, можна вважати праобразами багатьох літературних творів. В даній статті мова піде про один із таких міфів, а саме міф про Пігмаліона. Цей міф надихав художників та драматургів на створення безсмертних шедеврів, які примножили славу своїх творців. Саме тому класичному міфу про Пігмаліона і буде приділена увага в даній статті.

Отже, розглянемо детальніше сюжет міфу. У давньогрецькому міфі про Пігмаліона розповідається про геніального художника з Кіпру на ім’я Пігмаліон. Він жив самотньо, зневажав жінок, цурався їх і ніколи не одружувався. Одного разу він створив з слонової кістки статую прекрасної дівчини. Милуючись красою свого творіння Пігмаліон врешті-решт несподівано для самого себе закохався в неї. Скульптор говорив до неї, дарував їй коштовні подарунки. Пігмаліон понад усе на світі жадав, щоб статуя була живою і тому зважився просити допомоги у богів. На святі в честь богині Афродіти Пігмаліон приніс богині в жертву золоторогу телицю й звернувся до Афродіти з проханням дати йому за дружину дівчину таку ж прекрасну, як і його творіння. Богиня дала знак, що молитви Пігмаліона було почуто – полум’я жертовника на мить яскраво спалахнуло. А коли митець повернувся додому, то побачив, що створена ним статуя ожила. Так Афродіта дала за дружину Пігмаліону створену ним прекрасну дівчину. [3; 243-299]

В міфі Пігмаліон виступає в ролі митця, творця свого щастя. Він сам створив з слонової кістки саме статую прекрасної дівчини, не якогось там божества або відомого героя. Це вказує на потаємні бажання Пігмаліона. Він, той, хто на протязі всього життя ставився байдуже до жінок все-таки прагнув кохання та сімейного щастя. Проте він не міг покохати будь-яку дівчину з вулиці, оскільки невдоволений дійсністю, навколишнім світом та людьми, вважав всіх жінок аморальними. Пігмаліон прагнув ідеалу, і не просто ідеалу, а саме власного, того ідеалу, якого він створив у своїй свідомості – ідейного образу ідеальної дівчини, що і вилився в його творінні.

Вирішальна роль в міфі належить Афродіті, богині краси та кохання. Без допомоги богині всі бажання скульптора лишились би просто бажаннями. Проте деякі моменти щодо ролі Афродіти в даній ситуації все-таки лишаються неясними. Оскільки Пігмаліон закохався у свій витвір, можна з впевненістю припускати, що винуватцем його любовних страждань була саме Афродіта, чому б і ні? Як богиня кохання вона могла змусити Пігмаліона любити створену ним самим статую, цим самим прирікаючи його на вічні муки. З сюжету міфу відомо, що Пігмаліон зневажав жінок і з презирством відносився до жіночої статі. Саме тому богиня і могла нагородити його муками нерозділеного кохання. Але як відомо кохання – найсильніша з емоцій і часом навіть сама Афродіта не має над ним влади. От так пристрасть Пігмаліона і оживила статую, а можливо, сама богиня, побачивши страждання та каяття митця, зглянулась над нещасним мучеником і оживила його витвір. [2; 313]

Але спробуємо обійтись без богів, без вищої сили. Припустимо, що такі дива, як оживлення неживих речей можливі, але втручання вищої сили тут ні до чого. А яскраве полум’я жертовника в момент молитви Пігмаліона – всього-на-всього збіг обставин. Що ж насправді оживило дівчину? Невже кохання є настільки сильною емоцією, яка навіть мертвий камінь може перетворити в живу плоть? Якщо розглядувати даний міф без теологічного аспекту, то як інакше можна пояснити це диво?

І взагалі, як можна пояснити кохання Пігмаліона до свого творіння? Так, він вважав свою скульптуру ідеалом, взірцем краси, але що насправді стояло за такими сильними емоціями? Невже звичайна самозакоханість? В міфі сказано, що Пігмаліон так довго милувався скульптурою, що врешті-решт закохався в неї. Можливо він захоплювався не так своїм творінням, як своєю майстерністю, геніальністю, унікальністю таланту, що дозволили йому створити щось настільки прекрасне. І якщо він і накликав на себе гнів богині кохання, то можливо Афродіта покарала його не лише за зневажливе ставлення до жінок, а й за надмірне захоплення самим собою, своїм генієм митця.

Хай там як, якими б не були причини закоханості Пігмаліона, факт лишається фактом – він створив те, що не під силу звичайному смертному, витвір мистецтва, настільки прекрасний, що в нього можна навіть закохатись. І саме в цій здатності художника творити чудеса і полягає головна мистецька проблема міфу: люди подібні богам – вони теж здатні створювати прекрасне. Тому Пігмаліон можливо теж володіє божественною силою. Так можна сказати про кожного митця – він володіє силою творити, яка властива лише богам і невластива звичайній середній людині. Якщо митець творить геніальний витвір – це можна вважати таким же дивом, як і оживлення цього витвору богами. Саме тому людей мистецтва можна вважати подібними до богів. Статую могли оживити сильні почуття творця, його захоплення власною геніальністю та красою свого витвору.