Поняття медіа-дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях

У статті розглянуто феномен дискурсу загалом та медіа-дискурсу зокрема, який представлений як соціально й культурно маркований процес оперування інформацією в умовах опосередкованого мас-медіа широкого публічного діалогу, а також як механізм, що організовує масову свідомість за допомогою формування соціально значущих когнітивних, аксіологічних та регулятивних смислів.

В сучасних лінгвістичних дослідженнях текст розглядається як складна комунікативна структура. Мовознавці враховують не лише граматику та структуру текстів, засоби когезії, а також аналізують авторську особистість з його культурними, ментальними, соціальними, психологічними, етнічними властивостями.

З лінгвістикою тексту пов’язане вчення про дискурс. Дискурс – це текст, «занурений у життя», «мова у житті», тобто текст як результат цілеспрямованої соціальної дії, як фокус дій мовних і мовленнєвих, соціокультурних і прагматичних, когнітивних і психологічних факторів [1]. Дискурс вивчається разом із відповідними «формами життя»: репортаж, інтерв’ю, судове засідання, інструктаж, товариська бесіда, офіційний прийом тощо.

До початку 80-х років ХХ ст. термін дискурс уживався як синонімічний терміну текст. Але зараз диференціють ці два поняття: під текстом розуміють об’єднану смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць, основними ознаками якої є зв’язність і цілісність, а під дискурсом – різні види актуалізації тексту, розглянуті з погляду ментальних процесів і у зв’язку з екстралінгвальними чинниками [2: 162].

Отже, «дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, – в кінцевому розумінні – особливий світ. Кожен дискурс – це один із можливих світів» [6: 44; 45].

Мовознавці та дослідники вивчали різні проблеми: формування дискурсу, способи його семантико-прагматичної організації, структури та функціонування. Дискурс досліджується з позицій психолінгвістики (В.В. Красних), прагмалінгвістики (Т.А. ван Дейк, М.Л. Макаров), когнітивної лінгвістики (В.А. Маслова, Т.А. ван Дейк), лінгвокультурології (В.І. Карасик, З.Д. Попова) та інші.

Тексти як одиниці медіа-дискурсу посідають неоднозначним статус в медіа-дискурсі. Ми можемо здійснювати аналіз смислових структур медіа-дискурсу, лише використовуючи тексти, як предмет аналізу, який є відображенням лінгвокультурологічного простору, що вміщує у собі згадування різного роду реалій, історичних подій, мовних зворотів певної історичної епохи, які є зрозумілими на певному етапі розвитку мови.

Сучасні лінгвістичні дослідження фокусуються на вивченні мовних одиниць та засобах вираження текстів медіа-дискурсу, зокрема виділяють два підходи щодо визначення поняття медіа-дискурсу. Щодо першого, медіа-дискурс – це специфічний тип розумово-мовленнєвої діяльності, який характерний лише для інформаційного поля мас-медіа. У цьому розумінні слід відрізняти медіа-дискурс та інші самостійні типи дискурсу: політичний, релігійний, науковий тощо. Відповідно до другого підходу – медіа-дискурс розуміється як будь-який вид дискурсу, який реалізується в сфері масової комунікації, продукований ЗМІ, який представлений як соціально й культурно маркований процес оперування інформацією в умовах опосередкованого мас-медіа широкого публічного діалогу, а також як механізм, що організовує масову свідомість за допомогою формування соціально значущих когнітивних, аксіологічних та регулятивних смислів [5].

Зазначимо, що особливості медіа-дискурсу чітко відображаються в структурах тексту передані засобами масової інформації (ЗМІ), до яких можна віднести пресу (газети, журнали), книги, радіо, телебачення, інтернет-видання, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всі ці види мас-медійних засобів об'єднує – звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації.

Таким чином, дискурс ЗМІ є миттєвий зріз мовного і культурного стану суспільства, оскільки він відображає сучасні мовні та культурно-мовленнєві засоби соціуму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛIТЕРАТУРИ

1. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 136-137.

2. Иванова С.В. Политический медиа-дискурс в фокусе лингвокультурологии // Политическая лингвистика. – Вып. 1 (24). – Екатеринбург, 2008. – 205 с.

3. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.: Видавничий центр "Академія", 2010. − 464 с.

4. Маслова В. А. Лингвокультурология. – М.: Издательский центр "Академия", 2004. −208 с.

5. Полонский А.В., Гречихин М.В. Современные масс-медиа: язык интолерантности // Журналистика и медиаобразование-2008: сб. трудов III Междунар. науч.-практ. конф. У. Перси, проф. А.В. Полонского, доц. Е.А. Кожемякина. – Белгород: БелГУ, 2008. – С. 44-49.

6. Степанов Ю.С. Альтернативный мир. Дискурс // Язык и наука конца ХХ века. – М., 1995.