Аргументативний аспект текстів інтерв’ю (на матеріалі сучасної англомовної преси)

Інтерв'ю як складова системи жанрів медіадискурсу займає важливе місце у сучасному комунікативному середовищі. Нині потік інформації дуже великий, тому сучасна журналістика направлена на передачу безпосередньої інформації, отриманої від громадського, політичного або будь-якого іншого діяча. Інтерв'ю (від англ. Interview – букв. зустріч, бесіда) – це призначена для опублікування в пресі, передачі по радіо, телебаченню розмова журналіста з політичним, громадським або яким-небудь іншим діячем і т. ін. [3: 194].

За структурною організацією інтерв'ю – це, безперечно, діалог, а в соціальному плані інтерв'ю представляє собою інтерактивне, спеціалізовано-професійне спілкування між інтерв'юером та респондентом. Крім того, в інтерв'ю, поряд із інтерв'юером та респондентом, дистантно присутній ще один адресат – індивідуальний або колективний читач/слухач, на якого розраховане інтерв'ю [2: 24].

Аргументативний аспект тексту інтерв'ю розглядає його як частину дискусії, реальної або уявної, між респондентом та інтерв'юером. Респондент реагує на критику, що була або може бути спрямована проти його поглядів. Для аргументативного тексту інтерв'ю характерним є те, що різниця у поглядах стає предметом дискусії (спору), і те, що учасники комунікації намагаються подолати незгоду за допомогою аргументації [1: 17].

Особливість тексту-інтерв'ю з точки зору аргументації полягає у тому, що, зазвичай, респондент насправді не намагається переконати інтерв'юера, а, навпаки, звертається через нього до третьої сторони – читача. Тобто фактично існують два антагоністи: офіційний антагоніст (інтерв'юер) і читачі, які є справжнім об'єктом переконування. У таких випадках респондент ставить перед собою квазі-діалектичну мету стосовно першого антагоніста (інтерв'юера), в той час як основна мета є риторичною і полягає в тому, щоб вплинути на читача [1: 43].

Іноді респондент уявляє собі, як його точка зору може бути сприйнята скептично налаштованим читачем. Респондент ставить себе на місце читача, проте не ототожнює себе з ним у повній мірі. Ступінь близькості мовця з читачем підсилює переконливість публіцистичного тексту [4: 79]. Респондент передбачає можливі сумніви читача, і його аргументація стає частиною уявної дискусії, наприклад:

Q: Will the Iranians accept?

A: The proposal is on the table. Our talks are at the stage of concrete legal, technical and financial details. For our part, Russia is completely ready to create such an enrichment enterprise – we have the plant locations for it and a draft contract. We are ready technologically, financially and organizationally. Our offer's terms are clear and open to the international community. To accept it or not is up to Iran, and I can't tell you what they will say. (Newsweek (Atlantic Edition) 20.02.2006)

У вищенаведеному прикладі на запит інтерв'юера про угоду між Іраном та Росією щодо збагачення урану респондент (екс-прем'єр-міністр РФ С.В. Кірієнко) дає відповідь: пропозицію вже було висунуто і вона розглядається. Передбачаючи можливі сумніви як інтерв'юера, так і читача, респондент переконує, що Росія, з свого боку, повністю готова для підписання угоди, як з технічної, фінансової, так і організаційної точок зору. І чи це станеться, залежить лише від Ірану.

Проте, текст інтерв'ю може містити не лише аргументацію. Певні сегменти тексту інтерв'ю мають псевдоаргументативний характер [5: 598].

У текстах інтерв'ю комуніканти іноді дискутують не один з одним, а з "імпортованим" антагоністом. У дискусіях між людьми, які поділяють переконання з певного суперечливого питання, іноді корисно імпортувати твердження та аргументи відсутньої сторони [1: 20].

Таким чином, текст інтерв'ю, спрямований на з’ясування позиції респондента по одному з питань, що є актуальними для певного соціуму чи групи, дозволяє розглядати його як дискусію між респондентом та інтерв’юером. Аргументація позиції респондента викликається як сумнівом інтерв'юера, так і можливим сумнівом читача і використовується для впливу на читача.