Конвергенція стилістичних засобів: проблема визначення

В лінгвістичних дослідженнях XX століття в результаті відродження риторики значно помітним є інтерес лінгвістів до проблеми взаємодії риторичних фігур (див. праці Е.М. Береговської [2], Л.В. Гарузової [3], А.Д. Гнатюк [4], А.А. Мальченко [7], А.М. Мороховського [9]). Разом з тим поняття стилістичної конвергенції не знайшло свого відображення в багатьох сучасних іншомовних і україномовних енциклопедичних виданнях. Крім того, немає єдності серед лінгвістів щодо визначення поняття стилістичної конвергенції.

Актуальність дослідження зумовлена, перш за все, необхідністю уточнення поняття стилістичної конвергенції та розробки і конкретизації матеріального складу конвергенції, критеріїв її виявлення і функціональної специфіки в текстовому просторі.

Метою даної статті є аналіз різних підходів до розуміння стилістичної конвергенції та обґрунтування необхідності розрізняти поняття «синтаксична конвергенція» та «стилістична конвергенція». Так, згідно одного з підходів, стилістичну конвергенцію визначають як «концентрацію» або «згущення» стилістичних прийомів (під стилістичним прийомом розуміють тропи) в порівняно невеликому уривку тексту [12: 18-19].

Відповідно до іншого підходу, автором якого вважають М. Ріффатера, стилістична конвергенція визначається як «складний стилістичний прийом, який являє собою «скупчення» стилістичних прийомів і виразних засобів у конкретному місці в тексті, що характеризується змістовою та структурною інтеграцією, а також особливо сильною експресивністю» [11: 12].

В.М. Мальована у своєму дослідженні «Стилістична конвергенція в англійській художній прозі» дає таке визначення стилістичної конвергенції, яке, по суті, є визначенням стилістичної конвергенції Н.С. Моторіної: «Синтаксична конвергенція являє собою комплексний синтактико-стилістичний прийом, який виникає в результаті поєднання декількох синтаксичних виразних засобів і стилістичних прийомів в одному контексті, що характеризуються багатокомпонентністю структури, поліекспліцитним характером синтактико-стилістичного «виду» міжфразового зв’язку між компонентами і виконанням єдиної стилістичної функції» [8: 26].

Термін «синтаксична конвергенція» зустрічається в роботах і інших дослідників: Р.А. Кисельової [5], А.А. Мальченко [7], М.Є. Обнорської [10].

І.В. Арнольд розглядає синтаксичну конвергенцію як групу, яка складається «з декількох співпадаючих за функцією елементів, об’єднаних однаковим синтаксичним відношенням до підпорядковуючого їм слова чи речення» [1: 256], до якої автор відносить однорідні члени речення та безсполучникові речення, які, в свою чергу, складаються з декількох однорідних сурядних речень.

В.М. Мальована [6] вважає, що поняття «синтаксичної конвергенції» є синонімом по відношенню до «конвергенції стилістичної». Тим не менш, зазначені дослідницею докази є недостатніми для об’єднання цих понять одним терміном «синтаксична конвергенція».

На нашу думку, стилістична конвергенція являє собою більш ширше поняття по відношенню до синтаксичної конвергенції, а не навпаки. Можна погодитись з твердженнями М.Є. Обнорської та І.В. Арнольд [10; 1] про те, що на основі синтаксичної конвергенції може існувати конвергенція стилістична.

В спеціальній літературі зазначено, що термін і поняття конвергенції були введені М. Ріффатером, який визначає конвергенцію як «скупчення в одному місці декількох незалежних стилістичних прийомів» [11: 88]. Але питання «незалежності» стилістичних прийомів залишається спірним. Згідно наших спостережень, вони, навпаки, є залежними один від одного, так як при взаємодії виконують загальну прагматичну функцію.

На нашу думку, головними моментами в концепції М. Ріффатера [11] виступають: стилістична\ поетична функція, непередбачуваність, контраст і опозиція, стилістичний контекст, стилістичний прийом і конвергенція.

І.В. Арнольд під конвергенцією розуміє «сходження в одному місці «пучка» стилістичних прийомів, які виконують єдину стилістичну функцію» [1: 100].

На думку В.С. Чулкової [13], існування такого стилістичного явища, як конвергенція, обумовлено однаковою функціональною орієнтацією кожного стилістичного прийому, який входить до складу конвергенції.

Важливим моментом виступає встановлення критеріїв визначення стилістичної конвергенції.

Проаналізувавши цілий ряд робіт щодо проблеми взаємодіючих засобів мови, можна стверджувати, що безспірними і загальновизнаними критеріями визначення стилістичної конвергенції виступають поєднання двох чи більше стилістичних засобів (чи прийомів), які виконують єдину стилістичну функцію і мають більші експресивні можливості, ніж окремий стилістичний засіб (чи прийом).

Таким чином, беручи до уваги точки зору відомих вітчизняних і зарубіжних лінгвістів, можна зробити висновок про те, що, не дивлячись на різницю в підходах щодо визначення, конвергенція займає особливе місце в стилістиці і риториці тексту. В нашій роботі конвергенція стилістичних засобів, виступаючи різновидом стилістичної конвергенції, розглядається як складний стилістичний прийом, що реалізується при взаємодії стилістичних засобів на основі виконання ними єдиної прагматичної функції.