Концепт як лінгвокультурологічне явище

Протягом життя в процесі пізнавальної діяльності людина формує загальні поняття про навколишню дійсність, які згодом об’єднуються у систему знань про світ. Ця система складається з концептів – ідеальних, абстрактних структур, якими людина оперує в процесі мислення. Різноманітність форм пізнання визначає способи формування концептів у свідомості людини: на основі чуттєвого досвіду, предметно-практичної, експерементально-пізнавальної, мисленнєвої діяльності, вербального і невербального спілкування [2: 24–25]. В межах даної розвідки окреслена специфіка лінгвокультурологічного підходу до вивчення концепту на сучасному етапі розвитку мовознавства.

Лінгвокультурологічний підхід відіграє важливу роль в розумінні концепту. Він полягає в тому, що концепт визначається базовою одиницею культури, її концентратом. Представники даного напряму (Н. Д. Арутюнова [1], С. Г. Воркачев [4], В. І. Карасик [5], Д. С. Лихачов [6], В. А. Маслова [7], С. Є. Нікітіна [8], Г. Г. Слишкін [5], Ю. С. Степанов [9]) розглядають концепт як ментальне утворення, марковане етносимантичною специфікою, що є закономірним кроком у становленні антропоцентричної парадигми гуманітарного, зокрема, лінгвістичного знання. Лінгвокультурологічний підхід розглядає концепт у рамках проблеми “мова – свідомість – культура”, з точки зору його місця у системі цінностей в житті людини, етимології, історії, асоціацій, які він викликає [7: 28].

Згідно теорії А. Вежбицької, концепти є етноспецифічними і можуть застосовуватися для зіставлення культур різних народів з метою дослідження їх специфічних і спільних рис [3: 10].

Д. С. Лихачов пов’язує зміст концепту з національно-культурним досвідом людини: “Концепт є результатом зіткнення словникового значення з особистим і народним досвідом людини” [6: 281].

Ю. С. Степанов зазначає, що концепт – це етнічно, культурно обумовлене складне, структурно-смислове, як правило, лексично або фразеологічно вербалізоване утворення; це “згусток культури у свідомості людини”; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини” [9: 40-41].

Н. Д. Арутюнова трактує концепти як поняття практичної філософії, що виникають в результаті взаємодії таких факторів як національна традиція і фольклор, релігія й ідеологія, життєвий досвід і образи мистецтва, відчуття і системи цінностей. Концепти утворюють “свого роду культурний шар, що є посередником між людиною й світом” [1: 3].

В. А. Маслова називає ключовими концептами культури “зумовлені нею ядерні (базові) одиниці картини світу, які мають екзистенціальну значущість як для окремої мовної особистості, так і для лінгвокультурної спільноти в цілому”. Вчена відносить до них такі абстрактні імена, як совість, щастя, доля, воля, гріх, закон, свобода, інтелігенція, батьківщина тощо [7: 51].

На думку С. Г. Воркачова, концепт – це одиниця колективного знання/свідомості (яка посилає до вищих духовних цінностей), має мовне вираження і відзначена етнокультурною специфікою [4: 70].

Дослідники Г. Г. Слишкін і В. І. Карасик розуміють концепт як багатовимірну ментальну одиницю з ціннісним елементом. Вони вважають лінгвокультурний концепт умовною ментальною одиницею, спрямовану на комплексне вивчення мови, свідомості і культури [5].

Таким чином, культурний концепт відрізняється від інших одиниць, що використовуються в лінгвокультурології (лінгвоепістема, лінгвокультурема), своєю ментальною природою. Саме тому будь-яке лінгвокультурологічне дослідження є одночасно і когнітивним. У той же час культурний концепт відрізняється від таких ментальних одиниць, як когнітивний концепт, фрейм, сценарій, скрипт, поняття, стереотип акцентуацією ціннісного елемента.

Отже, поняття духовної цінності є ключовим у сучасному лінгвокультурологічному підході до концепту: центром концепту завжди є цінність, оскільки концепт тісно пов'язаний з культурою, а в основі культури лежить саме ціннісний принцип [5: 76-77].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛIТЕРАТУРИ

1. Арутюнова С. А. Введение // Логический анализ языка. Ментальные действия. – М.: Наука, 1993. – С. 3-7.

2. Болдырев Н. Н. Когнитивная семантика (курс лекций по английской филологии). – Тамбов: Изд-во Тамбовского гос. ун-та, 2000. – 123 с.

3. Вежбицька А. Язик, культура, познание. – М.: Русские словари, 1996.–237 с.

4. Воркачев С. Г. Счастья как лингвокультурный концепт. – М.: ИТДГК “Гнозис”, 2004. – 236 с.

5. Карасик В. И, Слышкин Г. Г. Лингвокультурный концепт как единица исследования // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Научное издание / Под ред. И.А. Стернина. – Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 2001. – С. 75-80.

6. Лихачев Д. С. Концептосфера русского языка // Русская словесность. Антология. – М.: Academia, 1997. – С. 280-287.

7. Маслова В. А. Лингвокультурология / Маслова В. А. – М.: Изд. Центр “Академия”, 2001. – 208 c.

8. Никитина С. Е. О концептуальном анализе в народной культуре / Концептуальный анализ: Методы, результаты, перспективы: Тез. Докл. – М., 1990. – С. 56-57.

9. Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. – М.: Шк. «Языки рус. культуры», 1997. – 824 с.

О. С. Сіваєва

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Науковий керівник: канд. філол. наук, доцент Т. М. Онопрієнко