4. За типом комунікативної стратегії:
1) діалог-з’ясування, пояснення,
2) діалог-суперечка, дискусія,
3) діалог-унісон.
Не зупиняючись конкретно на кожному з названих типів, зазначимо, що будь-яке політичне інтерв’ю містить ознаки всіх трьох стратегій. Можна говорити лише про перевагу тієї чи іншої з них.
Усі діалогічні репліки інтерв’ю у своїй сукупності “працюють” на досягнення його цільових завдань, що зумовлює, окрім іншого, і вибір стратегії при створенні даного тексту. Н. Енквіст [283] виділяє три типи стратегії тексту:
• OIF (old information first) – відома інформація на початку,
• GIF (crucial information first) – ключова інформація на початку,
• СIO (crucial information only) – тільки ключова інформація.
З огляду на ту обставину, що інтерв’ю є продуктом співтворчості інтерв’юйованого та інтерв’юера, логічно припустити, що вибір стратегії при створенні тексту і тип фокусування визначаються цими двома суб’єктами спілкування.
Встановлення визначеного виду фокусування має на меті, передовсім, реалізацію ілокутивної функції, тобто зміну (чи підтвердження) у результаті цього початкових знань, думок, поглядів читача. Для обґрунтування своєї позиції журналіст і політик використовують процес аргументації для введення певних тез (причому, процес аргументації може здійснюватися як явно, так і приховано). А. Баранов [20] виділяє дві основні групи мовленнєвих актів з погляду ілокутивної функції, що найбільш пристосовані до введення тези в явній аргументації. Перша група – “імперативи” у широкому розумінні – включає мовленнєві акти, що безпосередньо стосуються процесу ухвалення рішень: наказ, порада, побажання, бажання тощо; друга група “емпістемістична” – обмежені мовленнєвими актами твердження, припущення, вираження думки й ін., орієнтовані на модель світу і знання адресата. Для приховання явної сутності тез аргументації можуть уводитися мовленнєві акти, що впливають на визначення адресата, але не співвідносні з його рішеннями. Звичайно вони акцентують на характері дій мовця, вказують на факт недостатньої кількості в нього інформації, здивування; фіксують оцінку мовцем події тощо.
Наведемо типові приклади фокусування з боку журналіста і з боку політика, яке застосовується в сучасній пресі.
Фокусування з боку журналіста:
І. Журналіст вимагає не однозначної відповіді на запитання, а розкриття певної точки зору. Наприклад: “Чи не могли б ви розповісти про дію уряду детальніше?” (Україна молода. – 2001. – 19 січня).
2. Після відповіді політика журналіст знову звертається до питання, що вже прозвучало (з уст одного журналіста – як власне питання, чи з уст політика – при відповіді). Особливо часто таку стратегію інтерв’юер використовує у тому разі, коли співрозмовник ухиляється від відповіді на запитання. Наприклад: “...Джерелом поповнення енергоресурсів може бути перерозподіл електроенергії. Чому ми й готували та підписали меморандум...” – “Так, але чому в Україні виник політичний опір меморандуму...?” (День. – 2001. – 13 березня).
3. Журналіст фокусує питання з прогнозованою для нього відповіддю. Якщо ж відповідь політика розходиться з очікуваннями журналіста, той застосовує стратегію керування відповіддю. Наприклад: “Вас звинувачували в протидіях уряду. Чи це так?..” – “Всі обвинувачення... було взято просто зі стелі...” (День. – 2001. – 13 березня).
Фокусування з боку політика:
1. Фокус на автохарактеристиці (не тільки імпліцитно при відповіді на запитання, але й експліцитно: відповідь на запитання + автохарактеристика). Наприклад: “Скажіть, зробили би Ви такий крок?” – “Ні. Я діяв би інакше...” – “Як саме?” (Українське слово. – 2001. – 14 квітня).
2. На висловлювану критику, обвинувачення політики дають розгорнене пояснення. Наприклад: “Але, на жаль, далі цих указів справа не рухається. Я маю на увазі подальші кроки, які логічно доповнювали б уже здійснені. Іншими словами, темпи виконання указів, на мою думку, можуть бути значно швидшими...” (Україна молода. – 2001. – 11 квітня).
3. Як і журналіст, політик нерідко звертається до вже висловленого погляду (через конструкції типу: я повторюю.... я вже говорив ..., як я щойно зазначав...). Наприклад: “Я вже казав, що такі можливості вже практично вичерпалися” (День. – 2001. – 13 березня).
4. Політик переносить фокус зі своєї особистості на іншу особу. Наприклад: “А Ви не надто велику відповідальність берете на себе, коли заявляєте таке?” – “У мене донька – студентка другого курсу університету...” (Час / Тіmе. – 2001. – 16-22 березня).
Лексичні способи фокусування певним чином корелюють з ілокутивною семантикою відповідних мовленнєвих актів.
1. Найбільш природна процедура фокусування – використання експліцитного модусу з маркерами, що вказують на важливість теми: “Питання дійсно дуже важливе...”; “Тут є над чим подумати”.
2. Функцію експліцитного модусу виконують також дієслова “говорити”, “повторювати”, “відзначати”.
3. Подекуди ми маємо справу з окремими модусно зорієнтованими висловлюваннями. Наприклад: “Мені важко сказати..., але...”. Очевидна риторична мета таких висловлювань – запобігти майбутній критиці, поставивши себе в “слабку” позицію, продемонструвавши свою поінформованість про рамки застосовності наступного судження.
До основних груп маркерів фокусування в інтерв’ю ми відносимо такі:
1) нейтральні пропорційні показники, які не специфікують місце аргументу (відомо, очевидно тощо), наприклад: “Як відомо, до нашого комітету потрапляє багато чого цікавого” (Столиця. – 2001. – 16-22 березня);
2) маркери, що вказують на початок вступу аргументів (ви згадали..., тільки що... тощо), наприклад: “Ви згадували про український ліс. А чи в нього майбутнє?” (Столиця. – 2001. – 16-22 березня);
3) мовні одиниці порядку проходження аргументів (по-перше, по-друге тощо), наприклад: “По-перше, чітко визначено нову структуру. Виписано роль міністерств та відомств. По-друге, скорочено кількість центральних виконавчих органів, що раніше всіляко гальмувалося. По-третє, з’явилося таке поняття, як “підпорядкування окремих комітетів міністерствам”...” (Україна молода. – 2001. – 11 квітня);
4) показники фокуса одного з останніх аргументів (нарешті, і ще, до речі тощо), наприклад: “До речі, вже майже рік юридично не існує Державна природоохоронна інспекція” (Столиця. – 2001. – 16-22 березня).
Як бачимо, в інтерв’ю реалізуються чіткі визначені стратегії, застосовані учасниками політичного дискурсу. Фокусування як метод при проведенні стратегії служить реалізації ілокутивної функції дискурсивного процесу.
- Розділ 1. Методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу
- Теоретичні передумови виникнення дискурсології як науки
- Аналіз дискурсу як основний методологічний інструмент нової наукової парадигми
- 1.3. Сучасні методи дослідження
- 1.4. Дискурс у комунікативному середовищі
- 1.4.1. Комунікативна природа дискурсу
- 1.4.2. Дискурс як породження реальної комунікації
- 1.4.2.1. Визначальні чинники дискурсотворення
- 1.4.2.2. Основні дискурс-моделі
- 1.4.2.3. Комунікативно зумовлені види дискурсу
- 1.5. Значення та співвідношення понять “текст” і “дискурс”
- 1.5.1. Текст як елементарна одиниця дискурсу
- 1.5.2. Диференційні ознаки та межі тексту
- 1.5.3. Теоретичне трактування понять “текст” і “дискурс”, “дискурс” і “мовлення”
- 1.5.4. Основні лінгвістичні категорії дискурсу як “тексту в ситуації”
- 1.6. Висновки до першого розділу
- Розділ 2. Прагматико-семантична організація дискурсу
- 2.1. Прагматика дискурсу
- 2.1.1. Сутність концепції прагматики дискурсу
- 2.1.2. Втілення комунікативної інтенції у дискурсі
- 2.1.3. Прагматично детерміновані характеристики учасників дискурсу
- 2.1.4. Засоби прагматичної організації дискурсу
- 2.1.5. Прагматична структура дискурсу
- 2.1.6. Дискурс як прагматична модель дійсності
- Характерні ознаки моделі віртуальної реальності*.
- Актуальна
- Дискурсивні модел
- Реальност
- Регулятивна
- Ілюзорна
- 2.1.7. Дискурсні можливості мовної особистості та прагматичні стратегії їхньої реалізації
- Форматор рефлексії (Юлія Мостова)
- 2.1.8. Аргументація як засіб відтворення ментальної моделі дійсності та метод досягнення прагматичних цілей дискурсу
- Дискусія
- 2.2. Семантика дискурсу
- 2.2.1. Розвиток теорії семантики: від значення слова до значення дискурсу
- 2.2.2. Семантичні механізми породження дискурсу
- 2.2.3. Змістове поле дискурсу
- 2.2.4. Дискурсивні моделі як відображення семантичних модусів реальності
- 2.2.5. Семантичне розгортання дискурсу
- 2.2.6. Функціонально-семантичні категорії дискурсу
- 2.2.8. Евалюативність дискурсу: семантична актуалізація оцінності та ціннісні домінанти
- 1. Автор-спостерігач 2. Коментатор
- 2.3. Висновки до другого розділу
- Розділ 3. Мовна репрезентація дискурсу (лінгвістичні особливості та жанрові форми політичного дискурсу у сучасному інформаційному просторі України)
- Політична мова як відображення політичної діяльності
- 3.1.1. Основні підходи до аналізу мовної репрезентації політичної діяльності
- 3.1.2. Мовне втілення теми у політичному дискурсі
- 3.1.3. Мовна опозиція як дискурсивний чинник
- 3.1.4. Лексико-фразеологічна характеристика сучасного політичного дискурсу
- 3.1.5. Неоднозначність та езотеричність політичного мовлення
- З містова невизначеність
- 3.1.6. Молодіжний тезаурус політичного дискурсу
- Поняття “політика”.
- Комунікативна цінність (частотність уживання) запропонованих політичних понять у середовищі студентської молоді.
- 3.1.7. Новий стилістичний канон у мові політики
- 3.2. Жанрова палітра сучасної політичної преси
- 3.2.1. Дискурсні можливості та особливості інтерв’ю з політиком
- 1. За характером інформації:
- 2. За типом інтеракції:
- 3. За фактуально-часовою спрямованістю:
- 4. За типом комунікативної стратегії:
- 3.2.2. Гасло як жанр у функціональній структурі жанрового політичного простору в період передвиборчих кампаній
- 3.2.3. Сучасний політичний фольклор
- 3.3. Висновки до третього розділу
- Висновки
- Список використаних джерел