logo
Серажим К

3.1.5. Неоднозначність та езотеричність політичного мовлення

У політичному дискурсі спостерігається конфлікт двох тен­денцій – термінологічної, поняттєвої точності та змістової неви­значеності, неоднозначності. З одного боку, мова політики – така ж сама професійна підмова (languale for purposes, occupational variety), як, наприклад, мова медиків, юристів, спортсменів, вій­ськових. Саме з цієї причини вона мала б прагнути до точності визначень. Точність номінації сприймається як умова професіо­налізму політичної комунікації, зокрема, й парламентської мови. Водночас номінативна точність як властивість спеціальної під­мови у мові політики приглушується її прагматично зумовленою змістовою невизначеністю. Професійний політик у своїй ко­мунікації прагне точності й визначеності, проте інколи старанно завуальовує її розмитістю змісту (що, нерідко допомагає привернути й утримувати увагу суб’єктів політичного спілкуван­ня).

Твердження про змістову невизначеність (двозначність) мови політики знайшло своє місце у лінгвістичних працях та політичній публіцистиці. Потреба експліцитної інтерпретації не­визначених висловів часто стимулюється власне політичними причинами. Цікавим із цього приводу є матеріал, наведений у статті К. Тайхмана, який аналізує дискусію у ЦК КПФ та кому­ністичній партії Франції, присвячену подіям путчу 1991 року в СРСР (Тайхман, 1994). Протягом цієї дискусії здійснення мов­леннєвого акту засудження, що фактично збігався із політичною діяльністю, пов’язується із тлумаченням семантики оцінних ле­ксем путч, державний переворот, радянські події, неприйнятний, недозволений.

Змістова невизначеність політичного дискурсу зумовлена ці­лою низкою семантичних та прагматичних факторів (рис. 3.1).