2.1.5. Прагматична структура дискурсу
Процес побудови політичного дискурсу як різновиду комунікативного формується відповідно до тих потреб, прагнень і цілей людини (чи групи, партії, блоку тощо), котра його здійснює. Комунікативний дискурс загалом, як відомо, має своїм завданням передати актуальне повідомлення від мовця до читача (адресата).
При цьому виділяють об’єкти, що перебувають: а) у “фокусі” комунікативної дії та б) на “периферії” [76]. Об’єкти “у фокусі” аналізуються людиною свідомо, а “периферійні” об’єкти подаються як існуюча реальність, котру необхідно окреслити. Об’єкти у фокусі (точніше, їхнє інформаційне подання) менше забуваються: вони зберігаються у довготривалій пам’яті, краще закріплені там, ніж об’єкти, сприйняття котрих відбувалося одночасно, але які перебували поза фокусом.
На думку Т. ван Дейка, центром фокусизації може бути як об’єкт сам по собі, так і певна властивість об’єкта або відношення між об’єктами. Процес фокусизації зумовлений різними причинами: він може ґрунтуватися на збігові або схожості об’єктів (предметів чи властивостей) або ж, навпаки, на їхньому контрасті [76].
Нині не існує вичерпного визначення поняття прагматичного фокуса. Найповніше це поняття досліджено у роботах Т. ван Дейка. Під прагматичним фокусом він розуміє акт відбору (інформації, що передається), критерієм для якого є успішність та ефективність комунікації, а також взаємодії учасників мовленнєвого акту. Ставлячи поняття фокуса у взаємозв’язок із поняттям уваги та зацікавленості, Т. ван Дейк підкреслює, що у прагматичному фокусі перебуває багато чинників або думок, релевантних безпосередньо контексту даної комунікації.
У наших міркуваннях про прагматичний фокус як прагмасемантичну категорію дискурсу ми виходимо з філософського визначення категорії як гранично широкого поняття, в якому відображаються найбільш загальні її істотні властивості, ознаки, зв’язки та відношення предметів, явищ об’єктивного світу.
Простежуючи своєрідність упливу масової комунікації в порівнянні з мовленнєвим актом на утворення прагматичного фокуса, потрібно, насамперед, підкреслити специфічний характер рольових відносин між її учасниками. У мовленнєвому акті обидва учасники включені, як правило, до ситуації спілкування, а в масовій комунікації – адресат передбачуваний, сприйняття відстрочене (що виключає безпосередній контакт) [17].
Окрім того, мета масової комунікації – це досягнення певної прагматичної настанови (у нашому випадку – політичного характеру), матеріальною формою вираження якої є текст, а основним “провідником” –своєрідне використання стилістичних засобів мови, включаючи специфіку сюжетно-композиційної побудови мовного твору.
Отже, для масової комунікації можна запропонувати таке визначення прагматичного фокуса: прагматичний фокус є прагмасемантичною категорією дискурсу, в основі якої лежить акт відбору, що спрямований на виділення найбільш значущої, нової інформації для контексту цієї масової комунікації, релевантність якої має визначатися у межах тієї або іншої прагматичної настанови.
Виділимо характерні ознаки прагматичного фокуса, що випливають із його ролі в політичному дискурсі:
1. Прагматичний фокус відображає його найбільш загальні та істотні ознаки і становить сходинки в пізнанні онтологічних, гносеологічних і структурних рис.
2. Прагматичний фокус має характер універсалій і виявляється в дискурсі незалежно від мови, але у своєму текстовому втіленні визначається системою та нормою конкретної мови: відображає особливості текстової структури, організацію мовних одиниць різних рівнів, а також зв’язків, які встановлюються між ними.
Прагматичний фокус, поряд із такими категоріями дискурсу, як образ автора, адресність, хронотип, належить до основних антропоцентрів дискурсу. Ця категорія є зв’язною ланкою між двома полюсами журналістського твору – автором і читачем та між двома типами відношень:
а) ставленням журналіста до дійсності й до того, що саме і як він зображає – його прийняття, неприйняття, захоплення, іронія, огида тощо;
6) ставленням читача до тексту – тлумаченням його як об’єктивного, щирого або, навпаки, як оманливого, іронічного, пародійного тощо [212].
Розгляд прагматичного фокуса як категорії дискурсу пов’язаний із вивченням контекстуальної та ситуативної інформації, що входить до його глибинного значення. Отже, сприйняття прагматичного фокуса дискурсу ґрунтується не лише на його змістовому наповненні, але і на знаннях тих асоціативних зв’язків, котрі відомі читачеві із набутого досвіду. Таким чином, прагматичний фокус покликаний передбачати наявність у читача внутрішньої моделі світу, яка створюється в його свідомості.
В основі прагматичного фокуса лежить певний акт відбору, спрямований на виокремлення найбільш значущої, нової інформації для контексту масової комунікації. Цей акт відбору ґрунтується на тому, що в тексті, як у понятійному просторі мови “є сусідніми місця: одні випромінюють інтенсивне світло, а інші оповиті пітьмою” [109: 37-38]. Місця, що випромінюють інтенсивне світло, за образним висловом Е. Кассирева, є “силовими центрами, осердям значущості” [109]. Саме в цьому “осерді” й закладається найбільш контекстуально важлива інформація, що дозволяє ідентифікувати узагальнене значення тексту.
І, нарешті, стверджуючи, що релевантність політичної інформації повинна визначатися у межах того або іншого прагматичного фокуса, ми виходимо з того, що в прагматичній установці актуалізується індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами та їхньою значущістю у політичному житті – картина політичного дискурсу, що моделюється у журналістському тексті, завжди пропущена через індивідуальну свідомість журналіста.
Таким чином, основними елементами прагматичної структури дискурсу є прагматичний фокус (маючи характер універсалій, відображає найбільш загальні та істотні ознаки дискурсу, виявляється незалежно від мови, але у своєму текстовому втіленні визначається нормами конкретної мови) і так звані “периферійні” об’єкти (подаються як реальність, котру необхідно окреслити). Прагматичний фокус виступає зв’язною ланкою між учасниками цього дискурсу – політиком / політологом / журналістом (і його ставленням до дійсності, яку він описує, коментує, аналізує тощо) та читачем / слухачем / глядачем (і його ставленням до тексту – матеріального сліду дискурсу).
- Розділ 1. Методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу
- Теоретичні передумови виникнення дискурсології як науки
- Аналіз дискурсу як основний методологічний інструмент нової наукової парадигми
- 1.3. Сучасні методи дослідження
- 1.4. Дискурс у комунікативному середовищі
- 1.4.1. Комунікативна природа дискурсу
- 1.4.2. Дискурс як породження реальної комунікації
- 1.4.2.1. Визначальні чинники дискурсотворення
- 1.4.2.2. Основні дискурс-моделі
- 1.4.2.3. Комунікативно зумовлені види дискурсу
- 1.5. Значення та співвідношення понять “текст” і “дискурс”
- 1.5.1. Текст як елементарна одиниця дискурсу
- 1.5.2. Диференційні ознаки та межі тексту
- 1.5.3. Теоретичне трактування понять “текст” і “дискурс”, “дискурс” і “мовлення”
- 1.5.4. Основні лінгвістичні категорії дискурсу як “тексту в ситуації”
- 1.6. Висновки до першого розділу
- Розділ 2. Прагматико-семантична організація дискурсу
- 2.1. Прагматика дискурсу
- 2.1.1. Сутність концепції прагматики дискурсу
- 2.1.2. Втілення комунікативної інтенції у дискурсі
- 2.1.3. Прагматично детерміновані характеристики учасників дискурсу
- 2.1.4. Засоби прагматичної організації дискурсу
- 2.1.5. Прагматична структура дискурсу
- 2.1.6. Дискурс як прагматична модель дійсності
- Характерні ознаки моделі віртуальної реальності*.
- Актуальна
- Дискурсивні модел
- Реальност
- Регулятивна
- Ілюзорна
- 2.1.7. Дискурсні можливості мовної особистості та прагматичні стратегії їхньої реалізації
- Форматор рефлексії (Юлія Мостова)
- 2.1.8. Аргументація як засіб відтворення ментальної моделі дійсності та метод досягнення прагматичних цілей дискурсу
- Дискусія
- 2.2. Семантика дискурсу
- 2.2.1. Розвиток теорії семантики: від значення слова до значення дискурсу
- 2.2.2. Семантичні механізми породження дискурсу
- 2.2.3. Змістове поле дискурсу
- 2.2.4. Дискурсивні моделі як відображення семантичних модусів реальності
- 2.2.5. Семантичне розгортання дискурсу
- 2.2.6. Функціонально-семантичні категорії дискурсу
- 2.2.8. Евалюативність дискурсу: семантична актуалізація оцінності та ціннісні домінанти
- 1. Автор-спостерігач 2. Коментатор
- 2.3. Висновки до другого розділу
- Розділ 3. Мовна репрезентація дискурсу (лінгвістичні особливості та жанрові форми політичного дискурсу у сучасному інформаційному просторі України)
- Політична мова як відображення політичної діяльності
- 3.1.1. Основні підходи до аналізу мовної репрезентації політичної діяльності
- 3.1.2. Мовне втілення теми у політичному дискурсі
- 3.1.3. Мовна опозиція як дискурсивний чинник
- 3.1.4. Лексико-фразеологічна характеристика сучасного політичного дискурсу
- 3.1.5. Неоднозначність та езотеричність політичного мовлення
- З містова невизначеність
- 3.1.6. Молодіжний тезаурус політичного дискурсу
- Поняття “політика”.
- Комунікативна цінність (частотність уживання) запропонованих політичних понять у середовищі студентської молоді.
- 3.1.7. Новий стилістичний канон у мові політики
- 3.2. Жанрова палітра сучасної політичної преси
- 3.2.1. Дискурсні можливості та особливості інтерв’ю з політиком
- 1. За характером інформації:
- 2. За типом інтеракції:
- 3. За фактуально-часовою спрямованістю:
- 4. За типом комунікативної стратегії:
- 3.2.2. Гасло як жанр у функціональній структурі жанрового політичного простору в період передвиборчих кампаній
- 3.2.3. Сучасний політичний фольклор
- 3.3. Висновки до третього розділу
- Висновки
- Список використаних джерел