logo
Серажим К

3.2. Жанрова палітра сучасної політичної преси

Принципові зміни, що відбулися у сформованій за роки тоталітаризму системі організації ЗМК, вплинули і на наявну досі класифікацію жанрів. Суттєво посилився процес розми­вання жанрових меж, що, як вказували деякі радянські дослі­дники [226], почався ще із середині 1970-х років. Будучи об’­єктивним результатом дедалі складніших взаємин людини із навколишнім світом, ця дифузія жанрів не тільки сприяє їх­ньому взаємозбагаченню (через взаємопроникнення елемен­тів одних жанрів в інші), а й певною мірою зумовлює появу нових жанрів (журналістське розслідування, сповідь, версія, бесіда, прес-реліз, а також колонка – специфічний жанр, що увібрав у себе риси коментаря, есе, фейлетону). Внаслідок розмивання жанрових меж деякі жанри – звіт, інтерв’ю, ко­респонденція, репортаж – уже припинили жорстко атрибутуватися як суто інформаційні чи аналітичні [240] (так, скажі­мо, інтерв’ю, захопивши значеннєві простори нарису, перестало бути тільки новиною з перших вуст – на перший план вийшов безсумнівний інтерес до особистості співрозмо­вника). Водночас відбулася переоцінка жанрових цінностей: одні жанри практично зникли з газетних шпальт (нарис, фей­летон, передова стаття, огляд преси), інші, навпаки, перейш­ли у розряд найчастіше використовуваних журналістами (ін­терв’ю, коментар). Невід’ємною прикметою жанрового наповнення більшості періодичних видань стали піарівські та рекламні тексти.

Виходячи з того, що жанр – це, по-перше, специфічний спосіб відображення дійсності, а по-друге, специфічний спо­сіб її аналізу (інакше кажучи, публіцистичний жанр – це від­носно стійка структурно-змістова організація тексту, зумо­влена своєрідним відображенням дійсності та характером ставлення до неї автора), а також із того, що будь-який журналістський текст неодмінно складається з трьох основних компонентів: а) повідомлення про новину або проблему; б) фраг­ментарне або докладне осмислення ситуації; в) прийоми емо­ційного впливу на аудиторію (на логіко-понятійному або поняттєво-образному рівні), – усі тексти, що з’являються у сучасній пресі, можна класифікувати на:

1) оперативно-інформаційні (замітка у всіх її різновидах); 2) оперативно-дослідницькі (інтерв’ю, репортажі, звіти); 3) до­слідницько-інформаційні (кореспонденція, коментар, колонка, рецензія); 4) дослідницькі (стаття, лист, огляд); 5) дослідниць­ко-образні або художньо-публіцистичні (нарис, есе, портрет, фейлетон, памфлет).

Водночас ми не можемо не погодитися і з іншою класифікацією жанрів, яку наводить В. Шкляр [72]. Підставами поділу є: об’єкт відображення; призначення виступу; масштаб охоплен­ня дійсності, масштаб узагальнення; особливості літературно-стилістичних засобів. Таким чином, система жанрів представлена такими групами: інформаційно-публіцистичні (замітка, репортаж, інтерв’ю, звіт); аналітично-публіцистичні (кореспонденція, стаття, рецензія, огляд, огляд преси, коментар, лист); художньо-публіцистичні (нарис, фейлетон, памфлет, етюд, есе).

Жанрова палітра сучасного українського політичного дискурсу настільки багата, що охопити її межами одного до­слідження, спеціально не присвяченого цій темі, фактично неможливо. Ширше це питання висвітлено в роботі К.С. Серажим “Особливі жанрові форми втілення політичного дискурсу у сучасній політичній пресі” [203]. Зараз же зосередимося лише на кількох, найцікавіших з дослідницького погляду, аспектах, розглянувши, по-перше, один з найбільш популярних у сфері політики жанр – інтер­в’ю, по-друге, жанр, що реалізує себе лише в ідеолого-політичній сфері, – гасло, і по-третє, доволі оригінальний специ­фічний жанровий прояв політичного дискурсу – політичний фольклор.