1.4.2. Дискурс як породження реальної комунікації
Обґрунтовуючи важливість реальної комунікації, у ході якої, власне, і відбувається подолання суперечності та досягнення консенсусу між її учасниками, К. Апель наголошує на важливій ролі критеріїв аргументації. Нагадуючи про наявні в суспільстві обмеження для раціональної аргументації (просторово-часові, соціальні та ін.), учений висуває вимогу “забезпечити якнайповніше необхідні умови для людської аргументації” [9: 64]. Урахування цієї вимоги дозволило йому вивести нову парадигму “трансцендентальної”, або “ідеальної”, комунікації, що об’єднує необмежену комунікативну спільноту. Ідеальна (трансцендентальна) комунікація трактується К. Апелем як абсолютний інструмент, що дозволяє комунікативній спільноті дійти консенсусу.
“Можливість такого взаєморозуміння щодо критеріїв, взірців, стандартів правильного рішення в усіх людських життєвих ситуаціях, – зазначає К. Апель, – передбачає, що мовленнєве взаєморозуміння саме в кожній можливій мовній грі апріорі пов’язане з правилами, які можуть бути встановлені не шляхом “конвенції”, а, лише, – уможливлюють “конвенцію”... Ці метаправила всіх конвенційно встановлених правил належать, на мою думку, не певним мовним іграм або життєвим формам, а трансцендентальній мовній грі або необмеженій комунікативній спільноті” [9: 67]. Отже, концепція К. Апеля щодо ідеальної комунікації доповнюється поняттям трансцендентальної комунікативної спільноти.
Визнаючи важливість порозуміння в реальному спілкуванні, К. Апель вказує на його недостатність, оскільки цілком вірогідним може бути й хибний консенсус за умов недосконалої комунікації. Тому вчений уводить до теорії комунікації категорію “ідеальна”, або “трансцендентальна”, комунікація, котра, на його думку, є тією легітимізуючою інстанцією, що як апріорна форма встановлює достовірність змісту істинної комунікації та взаєморозуміння між її учасниками.
Ідея трансцендентальної комунікації К. Апеля дозволяє вибудувати механізми трансформації всезагального людського досвіду у форму комунікативного дискурсу. Учасником комунікативного дискурсу стає, за його концепцією, не окремий індивід, який прагне пізнання, а комунікативна спільнота загалом.
Дискурс потрібно розуміти як соціокультурний процес, що завдяки комунікативній дії вивільняє наперед закладений прогресуючий потенціал раціональності. Це означає, що теоретичне витлумачення світу і практично-нормативні орієнтації діяльності, як і суспільні інституції, поступово позбавляються матеріального, міфологічно-релігійного та традиційного змісту і перетворюються на більш послідовні форми аргументаційного досягнення консенсусу, тобто згоди щодо загального змісту дій, а також щодо норм та цінностей учасників дискурсу, – нормативно приписана суспільними інституціями згода змінюється аргументаційно здійснюваним взаєморозумінням, яке постає у вигляді раціонально-комунікативної дії, або дискурсу.
Таким чином, дискурс є спосіб діалогічно-аргументаційного задоволення суперечливих вимог щодо змістового наповнення аргументаційних та нормативних висловлень і дій з метою досягнення універсального (значущого для здатних до розумної аргументації) консенсусу. Якщо в комунікативній дії зміст мовних висловлювань, а також нормативний зміст оцінних вимог функціонують як задані, то в дискурсі вони стають темою для обговорення, кінцевою метою котрого є досягнення істинного, критично нормативного консенсусу між учасниками дискурсу.
Дискурсивним стає кожний інтерсуб’єктивний процес аргументаційного взаєморозуміння, коли не визнається іншого інтересу, окрім критики і обґрунтування: інтересу розумного консенсусу. Отже, дискурс не є чимось протилежним життєвому світові, оскільки в ньому діє не принцип “волі до влади”, як у стратегічній дії, а принцип “волі до взаємопорозуміння”, що є основою комунікативної дії на засадах толерантності. Водночас дискурс – це форма раціоналізованого життєвого світу, побудованого в межах матеріальних та духовних ціннісних уподобань з метою обґрунтування та легітимації суспільних моральних норм.
Аргументаційно обґрунтований дискурс передбачає повагу до аргументації іншого і тому забезпечує симетричні відносини в дискурсивному діалозі, де не визнається іншого примусу, окрім “примусу вагомішого аргументу”.
Які ж контури “ідеального” комунікативного дискурсу? Якщо взяти до уваги різницю між істинним та хибним консенсусом, то ідеальною можна вважати ту мовленнєву ситуацію, в якій комунікативний діалог не спотворюється ні випадковим упливом зовнішніх чинників, ні перешкодами, що виникають у самій структурі комунікації. Спробуємо сформулювати ідеальні умови комунікативного дискурсу:
1. Кожен суб’єкт, здатний до мовленнєвої діяльності, може брати участь у дискурсі.
2. Кожен може проблематизувати будь-яке твердження.
3. Кожен може виступати в дискурсі з будь-яким твердженням.
4. Кожен може висловлювати свої погляди, бажання, потреби.
5. Ніхто з учасників дискурсу не має зазнавати ні внутрішніх, ні зовнішніх перешкод для реалізації своїх прав.
Таким чином, модельована мовленнєва ситуація унеможливлює перекручення дискурсу, зумовлюючи таку структуру комунікації, яка створює однакові (симетричні) умови вибору та здійснення мовленнєво-комунікативних дій для всіх учасників і, тим самим, унеможливлює будь-який диктат у цьому процесі, що його можна виразити поняттям “необмеженого панування комунікативного дискурсу”.
- Розділ 1. Методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу
- Теоретичні передумови виникнення дискурсології як науки
- Аналіз дискурсу як основний методологічний інструмент нової наукової парадигми
- 1.3. Сучасні методи дослідження
- 1.4. Дискурс у комунікативному середовищі
- 1.4.1. Комунікативна природа дискурсу
- 1.4.2. Дискурс як породження реальної комунікації
- 1.4.2.1. Визначальні чинники дискурсотворення
- 1.4.2.2. Основні дискурс-моделі
- 1.4.2.3. Комунікативно зумовлені види дискурсу
- 1.5. Значення та співвідношення понять “текст” і “дискурс”
- 1.5.1. Текст як елементарна одиниця дискурсу
- 1.5.2. Диференційні ознаки та межі тексту
- 1.5.3. Теоретичне трактування понять “текст” і “дискурс”, “дискурс” і “мовлення”
- 1.5.4. Основні лінгвістичні категорії дискурсу як “тексту в ситуації”
- 1.6. Висновки до першого розділу
- Розділ 2. Прагматико-семантична організація дискурсу
- 2.1. Прагматика дискурсу
- 2.1.1. Сутність концепції прагматики дискурсу
- 2.1.2. Втілення комунікативної інтенції у дискурсі
- 2.1.3. Прагматично детерміновані характеристики учасників дискурсу
- 2.1.4. Засоби прагматичної організації дискурсу
- 2.1.5. Прагматична структура дискурсу
- 2.1.6. Дискурс як прагматична модель дійсності
- Характерні ознаки моделі віртуальної реальності*.
- Актуальна
- Дискурсивні модел
- Реальност
- Регулятивна
- Ілюзорна
- 2.1.7. Дискурсні можливості мовної особистості та прагматичні стратегії їхньої реалізації
- Форматор рефлексії (Юлія Мостова)
- 2.1.8. Аргументація як засіб відтворення ментальної моделі дійсності та метод досягнення прагматичних цілей дискурсу
- Дискусія
- 2.2. Семантика дискурсу
- 2.2.1. Розвиток теорії семантики: від значення слова до значення дискурсу
- 2.2.2. Семантичні механізми породження дискурсу
- 2.2.3. Змістове поле дискурсу
- 2.2.4. Дискурсивні моделі як відображення семантичних модусів реальності
- 2.2.5. Семантичне розгортання дискурсу
- 2.2.6. Функціонально-семантичні категорії дискурсу
- 2.2.8. Евалюативність дискурсу: семантична актуалізація оцінності та ціннісні домінанти
- 1. Автор-спостерігач 2. Коментатор
- 2.3. Висновки до другого розділу
- Розділ 3. Мовна репрезентація дискурсу (лінгвістичні особливості та жанрові форми політичного дискурсу у сучасному інформаційному просторі України)
- Політична мова як відображення політичної діяльності
- 3.1.1. Основні підходи до аналізу мовної репрезентації політичної діяльності
- 3.1.2. Мовне втілення теми у політичному дискурсі
- 3.1.3. Мовна опозиція як дискурсивний чинник
- 3.1.4. Лексико-фразеологічна характеристика сучасного політичного дискурсу
- 3.1.5. Неоднозначність та езотеричність політичного мовлення
- З містова невизначеність
- 3.1.6. Молодіжний тезаурус політичного дискурсу
- Поняття “політика”.
- Комунікативна цінність (частотність уживання) запропонованих політичних понять у середовищі студентської молоді.
- 3.1.7. Новий стилістичний канон у мові політики
- 3.2. Жанрова палітра сучасної політичної преси
- 3.2.1. Дискурсні можливості та особливості інтерв’ю з політиком
- 1. За характером інформації:
- 2. За типом інтеракції:
- 3. За фактуально-часовою спрямованістю:
- 4. За типом комунікативної стратегії:
- 3.2.2. Гасло як жанр у функціональній структурі жанрового політичного простору в період передвиборчих кампаній
- 3.2.3. Сучасний політичний фольклор
- 3.3. Висновки до третього розділу
- Висновки
- Список використаних джерел