logo
Серажим К

Розділ 1. Методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу

Сучасне гуманітарне мислення характеризується посиле­ною увагою до ролі мови у формуванні культурно-семіотично­го компонента суспільної свідомості у процесі глобальної кому­нікативної взаємодії (і, зокрема, масової комунікації), а отже, відповідно, і розширенням сфери лінгвістичних досліджень, що сьогодні змістилися зі структур­ного опису мови на аналіз того культурно-історичного контекс­ту, в якому мова розвивається і функціонує. В якій царині не проводилися б дослідження – лінгвофілософії, семіотиці, ри­ториці, інтерпретації тексту, теорії масової комунікації тощо, – об’єднувальним осердям цих галузей гуманітарного знання виступає поняття дискурсу, що трактується кожним напрямом по-різному. Дискурс існує як спілкування і як результат науко­вого мислення, як мова політики і як художній витвір.

Одним із найскладніших і, водночас, найменш вивчених питань теорії дискурсу, що має загальнотеоретичне та методологічне значення для розвитку багатьох наукових дисциплін прикладного характеру, у тому числі і журналістикознавства, є питання про організацію масової комунікативної взаємодії в сучасному суспільстві загалом і, зокрема, в кожній його сфері – культури, науки, політики. Оскільки методологічною основою лінгвоаналізу комунікативної вза­ємодії є загальна теорія систем, а точніше, теорія взаємодії лінгвістичної системи та її середовища (адже будь-яка си­стема існує в певному середовищі й відображає дію його чин­ників), то повноцінне дослідження функціонування мовної системи та проблем мовного спілкування можливе лише у так званому “комунікативному середовищі”. Саме тому всебічне і ґрунтовне вивчення того чи іншого різновиду масовоінформаційного дискурсу передбачає передовсім аналіз його як явища сучасного комунікативного середовища.

    1.