logo
Серажим К

2.1.6. Дискурс як прагматична модель дійсності

З огляду на те, як співвідноситься сказане мовцем з реальніс­тю, яку мету щодо відтворення цієї реальності він ставить і за яким принципом будується дискурс, що постає як результат мовленнє­вої діяльності, спрямованої на відображення в той чи інший спосіб цієї реальності, можна, на нашу думку, виділити кілька основних прагматичних моделей дискурсу – модель-реалію, квазіреальну модель, модель-метаморфозу, модель-алегорію та категорійну мо­дель. Розглянемо кожен тип докладніше.

Дискурсивні моделі реальності зазвичай мають, у тому чи іншому відношенні, тісний зв’язок із мовцем, котрий прагне як­найточніше виразити зміст, визначаючи його основні дейктичні параметри, прив’язані до головних точок відліку: особистос­ті, місця й часу мовлення: я (ти, він) – тут (там) – зараз (тоді) – це (те) [282: 262]. Ця модель жорстко детермінована ситуацією, що управляє порядком опису подій, “веде” за собою мовця, го­ловним принципом мовлення якого є прямий фактуальний об’­єктивний виклад ситуації, котру він спостерігає або котра йому відома.

Цей найбільш поширений випадок прямого фактуального викладу зазвичай і розглядають теоретики дискурсу (рис. 2.1).

Зображувана дійсність

мовець

Осмислення інформації

Дискурсивні моделі

Рис. 2.1. Дискурсивна модель реальності.

Можна виділити, насамперед, два різновиди реальної моделі: модель сьогодення – актуальну, і модель минулого, що викликається в пам’яті, – евокативну (ці моделі лежать в основі таких жанрів ЗМК, як інтерв’ю, інформація, репор­таж).

Третій різновид цієї ж моделі – модель віртуальної реа­льності, що має екстраполяційний чи гіпотетичний характер. Зазначимо, що вона може бути орієнтована як на опис май­бутнього, так і на опис минулого і навіть невидимого тепері­шнього. Тут вступають “модальні” оператори (може бути, можливо, ймовірно, повинно бути, отже та ін.). Замість кон­кретного дейксису тут можливі різні невизначеності (хтось, десь, коли-небудь, що-небудь, який-небудь та ін.). Модель на­буває характеру міркування. Але це міркування практичне: мовець, як і раніше, йде за логікою відомих йому обставин і закономірностей у розвитку подій, свого досвіду; тільки на їхній основі, використовуючи (нерідко й надто категорич­но) квантори типу всі, завжди, усюди, іноді, деякі тощо, автор робить свої висновки, нічого не вигадуючи. Модель-екстра­поляція породжує тривіальні змісти.

Прикладами використання такої моделі можуть бути пе­рші повідомлення у пресі про терористичний акт у США. Роз­глянемо кілька публікацій на цю тему: “Хто це зробив?”; “Terror – значить жах”; “Світ на межі. А Укра­їна з краю?” (вихідні дані – див. прим. до табл. 2.1). У першому з аналізованих випадків уже за самою назвою та датою виходу матеріалу можна зрозуміти, що тут мова йде про можливість причетності різних терористичних угруповань до трагічних подій 11 вересня у США, а оскільки на 13 верес­ня (точніше – на 12, враховуючи час на підготовку матеріа­лу і випуск газети) майже нічого конкретного відомо не було, газета, аби випадково не звинуватити безвинних, використа­ла модель віртуальної реальності. У цій та інших названих публікаціях наявні всі наведені нами у попередньому абзаці характерні ознаки моделі віртуальної реальності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1