2.2.5. Семантичне розгортання дискурсу
Процес семантичного розгортання дискурсу, як відомо, фіксується у сукупності синтагм, котрі можна виділити на всіх рівнях мови (як на рівні словосполучення, так і на морфемному (морфосинтагми), на міжфазовому (фразосинтагми) рівнях і т. д.). Будь-яка синтагма, у силу реляційно-операційної двоїстості дискурсу, може бути подана і як двокомпонентна структура, і як двофазова дія.
Як мовна дія, синтагма складається з двох фаз: підготовчої – профази і виконавчої – епіфази, що випливає з першої. У значеннєвому відношенні епіфаза перетворює або ж результує той зміст, носієм якого є профаза. Так, скажімо, на надфазовому рівні речення, що стоїть у епіфазі, уточнює, змінює, обмежує зміст речення, котре стоїть у профазі.
Профаза Епіфаза
Опозиції відомі імена провокаторів. Була зрада.
Отже, будуть арешти.
Недовіра.
Підготовча дія ніколи не може йти після виконавчої, тому фазовий порядок завжди є лінійним: на першому місці стоїть профаза, з неї випливає епіфаза. Такий порядок не залежить від змісту висловлювання. Навпаки, зміст висловлювання й yсі нелінійні явища залежать від порядку тих значень, носіями яких є профаза та епіфаза.
Усередині висловлювання профазі та епіфазі можуть відповідати: тема – рема, підмет – присудок і т. д. Зауважимо, що це має місце не завжди – навіть рема (“нове”) нерідко передує темі.
Профаза і епіфаза інколи належать різним суб’єктам мовлення. Так, у діалозі висловлювання, що стоїть в епіфазі, може підсумовувати, уточнювати, змінювати або навіть скасовувати той зміст, носієм котрого виступає профаза.
При розгортанні дискурсу з мовних дій створюється лінійна прогресія, сенс якої в тому, що в результаті приєднання кожної нової епіфази попередня епіфаза переходить у профазу. Можна сказати також, що профаза ніби поглинає епіфазу, при цьому збільшуючись.
Початкова фаза дискурсу нульовою епіфазою та потенційною профазою відкриває вхід у мовний канал.
Поява наступної фази, що виступає як її епіфаза, реалізує її потенцію; цей процес може продовжуватися в тому ж порядку, наприклад: Ми аргументували результати роботи за 2000 рік. – У ньому ми працювали на український інтерес! – Є підстава говорити про елементи вдалої політики! (Слово Батьківщини. – 2001. – 27 квітня).
Кожна епіфаза є переходом усередині попереднього з’єднання висловлювань. Приєднання кожного нового висловлювання – епіфази перетворює все попереднє на профазу (рис. 2.27):
Епіфаза-0
= Профаза-1 + Епіфаза-І
= Профаза -2 + Епіфаза -2...
Рис. 2.27. Семантичне розгортання дискурсу.
Підготовча і виконавча фази, незважаючи на граничну узагальненість цих понять, не є суто формальними моментами дії. Фазове членування мовлення має під собою певний психологічний фундамент.
Розгортання діяльності відбувається поетапно: кожний етап (крок, фаза) дії припускає деякий попередній етап, навіть якщо цей попередній етап, або крок, належать іншому суб’єкту дії. Так само кожний етап діяльності передбачає наступний етап – продовження або завершення дії. Основою для чергового кроку може бути енергетичний стан самого суб’єкта (той або інший мотив дії та настрій, диспозиція суб’єкта) або ж енергетичний стан оточення, що і викликають виконавчу активність.
У розгортанні діяльності команда логічно передує операції. Вона зумовлює появу самої операції. Операція – це найближчий десемантизований рівень команди, певний синтаксичний трансформ прагматичної одиниці. Команди зв’язують процес мовного обчислення з позамовною реальністю, переводячи згорнуту в мовленні енергію в рухові акції та реакції людей. За наявності відповіді, команда займає місце профази, а відповідь на неї – місце епіфази.
У комунікації команда звичайно стоїть у профазі, передує дії виконання. Вона – підготовчий крок до дії і за комунікативним принципом запускає й мовленнєву дію (Скажи!).
Граматично мовна дія виражається дієсловом та його формами. Спостереження за характером проходження дієслівних предикатів у дискурсі показує, що дієслова-предикати висловлювань мають тенденцію утворювати пов’язані за змістом ланцюжки, кожен з яких відображає природну послідовність взаємодій суб’єкта-діяча з різноманітними об’єктами. Виділимо, для прикладу, дієслівний ланцюжок у публікації “Лист із тюрми” (Україна молода. – 2001. – 15 березня): виступила – надрукував – викликав – відчула [потребу] відповісти – підписала – пише – погодитись – блокував – робив – блокував – розробила – була направлена – руйнування – ігнорував – розслідувати – ігнорував – виступив – передати – наполягає – зробив усе – розвалити – адресую – зустрітися –встановив – ув’язнив – не будуть прийняті – усвідомив – зрозумів – замінити – демонструє – будує – піти – зробила – продовжувати боротися – говорить – боролася – розглядатиме.
Як бачимо, цей текст побудований на зіставленні дієслівних конструкцій з різними значеннями, тобто контрасті позитивних і негативних, з переважанням негативно маркованих. Цей дискурс не є циклічним, тобто дієслова не утворюють замкнутого дієслівного ланцюжка.
Дієслівний ланцюжок відповідає порядку розгортання діяльності, а предикати – її фазам. Розбивання ланцюжка може мати варіанти, наприклад, він може бути розділений на два сегменти: підготовчий і виконавчий. Можливе також членування ланцюжка на три сегменти: аферентний (доцентровий) – фази сприйняття і присвоєння; кумулятивний – фаза потенції; аферентний (відцентровий) – фази підготування і виконання.
Порівняння семантики дієслів і дискурсивних операцій дає змогу висунути гіпотезу про те, що ядерна семантика ключових дієслів повинна збігатися з дискурсивними процесами, тобто в основі лежать ті самі принципи, без яких неможливо взагалі здійснити конструктивну взаємодію з оточенням, а тим більше побудувати зрозуміле мовлення. Звідси можна зробити припущення, що дієслова ущільнюють у собі не тільки нижчі синтаксичні операції, а й трактивні операції вищого порядку, принципові для побудови дискурсу у процесі мовлення.
Розрізняють два типи синтаксування мовлення: фізичне і значеннєве, або два боки мовлення: фазичний і семічний. Оскільки фазова ритміка властива і значеннєвому плану мовлення, що утворює разом із планом виразу фазовий простір, доречно протиставляти не фазичне семічному, а диктальне – семантичному, що є результатом розщеплення первинного, недиференційованого фазичного плану.
Диктальне – це мовно-звукова артикуляція. Семантичне – це або те, що прямо, диктально виражається, або те, що мається на увазі. Тобто, семантичне не обов’язково збігається з диктальним, не завжди є “буквальним”.
Порядок семантичного розгортання дискурсу визначається індивідуальними особливостями того, хто говорить і його позицією стосовно даної ситуації, представлення якої в дискурсі є індивідуальною версією того, хто говорить (ідіоверсією). В ідіоверсії можливий зсув координат і перетворення будь-яких процесів, навіть незворотних. Зазнати перетворення може й сам час, оскільки той, хто говорить, здатен легко описати власні дії в зворотному порядку: Я одержав Е, для чого зробив В, а до цього С,... а почав із А. Так само можливим є і подальший, повний відхід від дійсності, опис суто уявлюваної, ірреальної ситуації.
Якщо зіставити прогресивне і рівнобіжне фазове розгортання дискурсу, то можна констатувати, що прогресивний тип формально збігається з лінійністю мовного каналу, а рівнобіжний, хоча і формально розташований у тому ж лінійному вимірі, з ним не збігається; рівнобіжний тип розгортання вже не може бути пояснений, якщо виходити тільки з плану виразу. Отже, це семантично зумовлене розгалуження фаз, а у випадку прогресії – семантичний план ніби сполучається з диктальним. Насправді це не так, оскільки в дискурсі, можуть діяти сильні трактивні оператори. Перебуваючи у позиції епіфази, такий оператор здатний згорнути в собі, підсумувати зміст усього попереднього дискурсу, яким би значним за обсягом він не був.
- Розділ 1. Методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу
- Теоретичні передумови виникнення дискурсології як науки
- Аналіз дискурсу як основний методологічний інструмент нової наукової парадигми
- 1.3. Сучасні методи дослідження
- 1.4. Дискурс у комунікативному середовищі
- 1.4.1. Комунікативна природа дискурсу
- 1.4.2. Дискурс як породження реальної комунікації
- 1.4.2.1. Визначальні чинники дискурсотворення
- 1.4.2.2. Основні дискурс-моделі
- 1.4.2.3. Комунікативно зумовлені види дискурсу
- 1.5. Значення та співвідношення понять “текст” і “дискурс”
- 1.5.1. Текст як елементарна одиниця дискурсу
- 1.5.2. Диференційні ознаки та межі тексту
- 1.5.3. Теоретичне трактування понять “текст” і “дискурс”, “дискурс” і “мовлення”
- 1.5.4. Основні лінгвістичні категорії дискурсу як “тексту в ситуації”
- 1.6. Висновки до першого розділу
- Розділ 2. Прагматико-семантична організація дискурсу
- 2.1. Прагматика дискурсу
- 2.1.1. Сутність концепції прагматики дискурсу
- 2.1.2. Втілення комунікативної інтенції у дискурсі
- 2.1.3. Прагматично детерміновані характеристики учасників дискурсу
- 2.1.4. Засоби прагматичної організації дискурсу
- 2.1.5. Прагматична структура дискурсу
- 2.1.6. Дискурс як прагматична модель дійсності
- Характерні ознаки моделі віртуальної реальності*.
- Актуальна
- Дискурсивні модел
- Реальност
- Регулятивна
- Ілюзорна
- 2.1.7. Дискурсні можливості мовної особистості та прагматичні стратегії їхньої реалізації
- Форматор рефлексії (Юлія Мостова)
- 2.1.8. Аргументація як засіб відтворення ментальної моделі дійсності та метод досягнення прагматичних цілей дискурсу
- Дискусія
- 2.2. Семантика дискурсу
- 2.2.1. Розвиток теорії семантики: від значення слова до значення дискурсу
- 2.2.2. Семантичні механізми породження дискурсу
- 2.2.3. Змістове поле дискурсу
- 2.2.4. Дискурсивні моделі як відображення семантичних модусів реальності
- 2.2.5. Семантичне розгортання дискурсу
- 2.2.6. Функціонально-семантичні категорії дискурсу
- 2.2.8. Евалюативність дискурсу: семантична актуалізація оцінності та ціннісні домінанти
- 1. Автор-спостерігач 2. Коментатор
- 2.3. Висновки до другого розділу
- Розділ 3. Мовна репрезентація дискурсу (лінгвістичні особливості та жанрові форми політичного дискурсу у сучасному інформаційному просторі України)
- Політична мова як відображення політичної діяльності
- 3.1.1. Основні підходи до аналізу мовної репрезентації політичної діяльності
- 3.1.2. Мовне втілення теми у політичному дискурсі
- 3.1.3. Мовна опозиція як дискурсивний чинник
- 3.1.4. Лексико-фразеологічна характеристика сучасного політичного дискурсу
- 3.1.5. Неоднозначність та езотеричність політичного мовлення
- З містова невизначеність
- 3.1.6. Молодіжний тезаурус політичного дискурсу
- Поняття “політика”.
- Комунікативна цінність (частотність уживання) запропонованих політичних понять у середовищі студентської молоді.
- 3.1.7. Новий стилістичний канон у мові політики
- 3.2. Жанрова палітра сучасної політичної преси
- 3.2.1. Дискурсні можливості та особливості інтерв’ю з політиком
- 1. За характером інформації:
- 2. За типом інтеракції:
- 3. За фактуально-часовою спрямованістю:
- 4. За типом комунікативної стратегії:
- 3.2.2. Гасло як жанр у функціональній структурі жанрового політичного простору в період передвиборчих кампаній
- 3.2.3. Сучасний політичний фольклор
- 3.3. Висновки до третього розділу
- Висновки
- Список використаних джерел