3.2.3. Сучасний політичний фольклор

Український політичний дискурс, формований значною мірою й сучасними ЗМК, реалізує себе не лише в класичних газетно-публіцистичних жанрах, а й різних формах художньої публіцистики та фольклору.

Проблема вивчення набору мовних жанрів, співвіднос­них із різними типами комунікації, була порушена у лінгвіс­тиці кілька десятиліть тому [29], але до сьогодні зберігає свою актуальність. У контексті нашого дослідження метою аналізу цих мовних жанрів є виявлення своєрідності втілення у них сучасного українського політичного дискурсу. Худож­ньо-публіцистичні та фольклорні жанри політичного мовлен­ня, що побутують у сучасних ЗМК, характеризуються вели­кою розмаїтістю.

По-перше, це так звана “громадянська поезія” на полі­тичну тематику (вірші від професійних поетів та “вірші з по­шти”). Досліджуваний нами предмет, поза сумнівом, – не власне поезія, у якій ключовою є естетична функція. Це, шви­дше, віршована форма, що використовується як особливий засіб мовного моделювання дійсності. Далі ми будемо послу­говуватися термінами “поезія”, “вірші”, маючи на увазі ці поправки. Конституюючою ознакою такої поезії є, на нашу думку, чинник теми: вона створюється не як ціль, а як засіб для опису актуальних політичних подій. Тип автора (поет-професіонал, журналіст чи рядовий читач) не відіграє вирі­шальної ролі.

Здавалося би, бурхливий розвиток масової комунікації супроводжується майже повним зникненням живих форм ус­ної народної творчості. Проте прагматична та комунікатив­но-мовленнєва ситуація кінця 80-х років XX – початку XXI століття сприяє відродженню політичної частівки, “лубкової” пісенної поезії, що має як усну, так і письмову форму буття.

По-друге, численними і розмаїтими є такі поетичні та прозові жанри, як байка, “казка”, гумористичні та абсурдні жанри, памфлет, епіграма, анекдот на політичну тему.

По-третє, розвиваються малі форми: політичні афориз­ми, “крилаті слова”, гасла; своєрідні “обзивання”, об’єктами яких стають політичні лідери, тощо. Малі мовленнєві жанри особливо активні в сфері словотворчості, мовної гри.

Об’єднання настільки різних жанрових форм в єдиний предмет вивчення пояснюється тим, що вони мають спільні істотні ознаки, які враховуються при жанровій диференціа­ції: характер комунікації (виявляється дифузно: офіційний – напівофіційний – неофіційний), вид комунікації (масова), ілокутивна мета, вид адресата і т. д. (пор. [96]). Істотним у даному разі є віковий параметр адресата та адресанта – уча­сників масової комунікації. Найбільшу інтенсивність породження текстів художньо-публіцистичних і фольклорних жа­нрів спостерігаємо у певній частині сучасного політичного дискурсу: набір цих ознак притаманний опозиційним видан­ням, адресатом яких є, насамперед, люди старшого поколін­ня. Важливо відзначити також спільне в ілокутивних цілях “модальна домінанта” аналізованих мовних жанрів – іронія або сарказм.

Тексти, у яких реалізуються названі щойно мовленнєві жанри, часто залишаються поза увагою дослідників сучасно­го політичного мовлення. Проте аналіз їхньої специфіки на­ближає нас до вирішення таких актуальних питань:

1) виявлення ключових слів епохи, у тому числі аналіз активного тезаурусу сучасної мовної особистості, що висту­пає у ролі учасника масової комунікації;

2) опис стереотипного лексичного фонду текстів масової комунікації, у тому числі кола частотних образних засобів;

3) вивчення мовних можливостей словотворчості в ма­совій комунікації та ін.

Саме художньо-публіцистичні, фольклорні та квазіфольк­лорні (створені за відповідним прикладом) тексти концентру­ють у собі ключові слова та стереотипні зразки mass media, пор.:

Отак, догрались “демократи”, При владі наші вороги, І знову стороною свято Дніпра обходить береги. Сьогодні, наче за гетьманів, Коли на прю ішли брати, Гризуть себе партійні клани, Мов зайця бідного хорти. Одні чкурнули до Сіону, Та вітчизняні лихварі Обсіли всі пости та трони, Корита й божі олтарі. А ми з книжками й прапорами Стрибали з Києва на Січ, І гордо линув над степами Рабів одвічний дикий клич... (Час / Time. – 2000. – 5 лютого)

У віршованому тексті згадано кількість політичних та економічних подій сучасності: недовіру Президентові, міжпартійні суперечки, мітинги, відставку міністрів, акції протес­ту, корумпованість чиновників – і все це у невеличкому за обсягом тексті. Автор знаходить таку форму відображення політичної реальності, у котрій (на відміну від жанрових форм, типових для наукового, ділового мовлення або інформацій­них публіцистичних жанрів) окремі події подаються у сукуп­ності і таким чином синтезують “потік життя”, відтворюють “дух епохи”. Можна висловити припущення про те, що у ма­совій комунікації для жанрових форм мовлення, автором яких є “повсякденна” мовна особистість, характерне прагнення автора до максимальної експлікації та оцінювання (евалюативність як визначальна риса сучасного політичного дискур­су виявляється у цих жанрах чи не найбільшою мірою) ціліс­ної картини світу. Інші, далекі (наукове, ділове мовлення) та суміжні (інформаційні жанри публіцистичного мовлення) сфе­ри масової комунікації, навпаки, подають “цілісне” як “оди­ничне” та “специфічне”.

Цікаво порівняти жанрово однорідні тексти з газет, що різ­няться своєю ідейною спрямованістю. Вище був наведений текст з газети “Український народний рух”. Для порівняння пропону­ємо текст з періодичного видання “Інформбюлетень” (2000. – № 12). Тексти цікаві тим, що збігаються за часовою належністю до політичних подій (2000–2001 роки). Однак відбір згаданих у цих текстах подій та їхня оцінка суттєво різняться.

Можновладці в своїх діях Нічим не гребують – Підкупають, залякують І, навіть, вбивають. Чорновіл, Ґонґадзе, Бойко – Сини України, Стали жертвою невинною Карної машини... їх назвати поіменно Сьогодні можливо. Всіх їх знати достеменно Для людей важливо...

Попри використання одних і тих же лексичних та образ­них засобів – піднесеної лексики (гордо линув над степами... і сини України, жертва невинна), просторіччя (чкурнули, лих­варі і не гребують), старослов’янізмів, урочистої лексики, тро­пів (божі олтарі, на прю, гризуть себе партійні клани, мов зайця бідного хорти і можновладці), картини сучасної політичної дійсності, намальовані авторами цих текстів, частково збіга­ючись, виявляють і риси істотних розбіжностей. Проаналізу­ємо детальніше, у чому полягає їхня подібність та відмінність.

Обидва тексти побудовані за одним і тим же жанровим зразком. В основі їхньої композиції лежить принцип обрам­лення основного змісту тотожним семантичним компонентом: зачин (введення в тему) – розкриття теми – кінцівка (вихід з теми). Конкретна політична подія використовується кожним із авторів лише як привід для обговорення загальної теми. Композиція текстів така: зачин (влада / влада) – основний текст (становище у країні) – кінцівка (влада / влада). Як стве­рджують дослідники [102; 103], логіко-композиційна стру­ктура еталонного газетного тексту у сучасний період припус­кає введення метатекстової концептуальної інформації в позиції початку, кінця, змістових швів тексту. У даному разі ми бачимо, що в політичному дискурсі сформувалися спеціа­льні жанрові форми, створені для концентрованого предста­влення загальнотезаурусної, метатекстової інформації в кон­кретному тексті. Тематичною основою сучасної “громадянської поезії” стають розгорнуті тлумачення (опи­си, ілюстрації) ключових слів типу демократія, корупція, вла­да тощо. Основною ілокутивною метою таких текстів є сте­реотипна оцінка уже відомих читачеві політичних подій або стереотипна, заздалегідь відома, характеристика статичної по­літичної ситуації. Особливо яскраво ця мета виявляється у малих жанрах.

Досліджувані нами окремі мовленнєві твори можна по­рівняти з фрагментами загального полотна. Вони пов’язані між собою і спільністю форми (слідування чітко визначеному зразку), і спільністю змісту (він стереотипізований).

Засоби представлення елементів загальної картини сві­ту, загальнотезаурусної інформації в конкретному тексті різноманітні. Будь-яка стереотипна оцінна номінація текстів масової комунікації містить фактологічну і концептуальну інформацію, важливу для ситуації спілкування. Окрім того, варто виділити особливий принцип побудови висловлюван­ня (тексту), маркування “своїх” і “чужих” ключових слів. По­рівняймо: високочастотні номінації типу всенародні лихварі, можновладці, загальнонародний / усенародний президент і рідкі­сна нейтральна номінація президент, що майже не трапляєть­ся у нейтральних контекстах.

Щодо принципових розходжень, то легко помітити, що на основі одного жанрового зразка і стилістично однорідно­го словника можуть створюватися глибоко відмінні за зміс­том тексти. Головними чинниками, що формують ці розхо­дження, є:

• характер референціювання (різний рівень конкретиза­ції повідомлення);

• специфічна модальність (переважання гумористичної або сатиричної тональності тексту).

Проведений аналіз жанрових форм політичної поезії під­водить нас до більш загального питання, що постає перед до­слідником цієї теми. Це питання про функції художньо-публі­цистичних і фольклорних жанрів у сучасному українському політичному дискурсі, серед яких ми виділимо:

1) спрощення і чітке структурування складної картини світу;

2) афективна функція;

3) формально-конструктивна функція. Очевидно, що звернення авторів до вказаних жанрів мо­влення пояснюється комунікативними й гносеологічними по­требами, що виникають у сфері масової комунікації. Як ми уже зазначали, тематична основа текстів, які належать до цих жанрів, – “політична картина світу”, “стан справ в українсь­кому соціумі”, “економічна та політична ситуація в Україні останніх років”. Автори оперують складними культурно-іс­торичними об’єктами, описують надскладні політичні та еко­номічні явища. Художньо-публіцистичний текст дозволяє подавати дійсність у спрощено структурованому та узагаль­неному вигляді, у чому виявляється функція примітивізації картини світу. У цьому значенні досліджувані нами жанри та їхні елементи у суто “інформаційних” жанрах публіцистичного мовлення втілюють тенденцію до спрощення мови текстів ЗМК. Ця тенденція протистоїть сильнішій тенденції до ін­телектуалізації мови текстів ЗМК (пор., наприклад, опа­нування економічною, юридичною та іншою термінологі­єю), до ускладнення семантики номінативних одиниць і синтаксичної будови тексту.

Один з основних засобів спрощення складних явищ дій­сності – їх узагальнене образне представлення в текстах ЗМК. Розглянемо, для прикладу, байку під назвою “Іграшка”:

“Жив собі цар Добряга. І була в нього в державі дивовиж­на Іграшка під назвою Суверенітет. Не поміркувавши, не поду­мавши, подарував цар цю Іграшку Дітям. Але біда в тому, що грали нерозумні чада не за правилами. То будинок підпалять, то город затопчуть. І вирішив тоді Добряга відібрати подару­нок. Проте Діти не віддали Іграшку. Добряга вирішив їх наля­кати Собаками. Ті гавкали, клацали зубами, навіть покусали когось. Але й у них нічого не вийшло. Іграшка залишилася в ру­ках Дітей нерозумних. Мораль: щоб не було роботи пушкам, не пускайте Добряг до Іграшок”. (Ветеран. – 1995. – № 32).

У цитованому тексті привертає увагу характер метафоричної номінації, що відображає концептуальний сте­реотип певної частини соціуму:

Суверенітет – Іграшка, яку можна подарувати, народ – діти, чада нерозумні.

Загалом потрібно також зазначити, що картина світу, яку можна відновити на основі досліджуваних текстів, чітко структурована. Так, скажімо, розподіл “героїв” на чесних і зло­чинців, жебраків та багатих, позитивних і негативних (за від­сутності нейтральних членів цих опозицій) притаманний як народній свідомості, яку фіксують фольклорні тексти, так і “масовій”.

Якщо говорити про переваги умовного, загально-обра­зного представлення політичних явищ у текстах сучасних ЗМК, то, насамперед, слід згадати про експресивність номі­націй такого роду. Зупинимося докладніше на цій якості ху­дожньо-публіцистичних і фольклорних текстів.

В екстрених політичних ситуаціях у дискурсі виникає не­обхідність перейти на урочисту мову поезії. Прикметною ри­сою так званої “поезії барикад” є патетика, апеляція до адре­сата, спонукання до дії.

Піднесений, урочистий, патетичний тон віршів, що має досить вузьку сферу виправданого застосування, нерідко ви­користовується при описі повсякденних ситуацій, звичайних подій. Жанрово-тематична невідповідність, яка виникає при цьому, створює комічний ефект. Комічного ефекту не вини­кає тільки тоді, коли естетичні стандарти адресанта й адреса­та збігаються. До піднесеної мови поезії часто вдаються ав­тори опозиційної преси для створення портретів “своїх” політиків, у результаті чого відбувається своєрідна ідеаліза­ція позитивно оцінюваних політичних лідерів.

Значна частина віршів, які ми відносимо до сучасної “гро­мадянської поезії”, створені на основі прецедентних текстів укра­їнської класичної поезії (Т. Шевченка, І. Франка), популярних пісень тощо. Яскравою лінгвістичною особливістю досліджува­них текстів є їхня насиченість різностильовими та різнофактур­ними елементами: вживається архаїчна лексика і політичні нео­логізми епохи; висока книжна лексика і просторіччя, жаргонізми; штампи й оказіоналізми і т. д. Такий, украй еклектичний, стилі­стичний стандарт тексту “громадянської поезії” зумовлений прагненням автора до виразності в умовах масової комунікації. Експресивність тут прирівнюється до “зовнішньої” виразності мовних засобів. Основні номінації, у тому числі образні, пови­нні легко читатися й інтерпретуватися адресатом.

Автори публіцистичних творів вдаються до віршованого засобу відображення політичних реалій, насамперед, з метою надання тексту цілісності та зв’язності у “вимальовуванні” карти­ни політичної дійсності. Об’єднання окремих номінативних оди­ниць у висловлювання, висловлювань – у текст поезії полегшу­ють конструктивні особливості цього жанру – зокрема, наявність ритму і рими. Порушення або ігнорування семантич­них зв’язків слів замінюється цими формальними засобами.

Композиція політичної частівки зберігає принцип обра­зного / семантичного / синтаксичного паралелізму, покладе­ного в основу традиційного народнопоетичного вірша. Побудова тексту відповідно до принципу контрастного парале­лізму особливо активно застосовується в малих жанрах: гас­лах, написах тощо (наприклад: Вижили під юнкерсами // ви­живемо під снікерсами).

Аналізуючи специфіку функціонування у сучасному по­літичному дискурсі художньо-публіцистичних та фольклор­них жанрових форм, неможливо оминути увагою й питання про стилістичні особливості “ігрових” мовних жанрів, які надзви­чайно активно вживаються у сфері масової комунікації. Це різ­номанітні афоризми, каламбури тощо (нерідко вони органічно входять у тексти, що належать до типових інформаційних жан­рів, переважно у ролі заголовків). Дотепер, наскільки нам відо­мо, не проводилося чіткої диференціації цих жанрів, тому наш попередній аналіз ми здійснювали у формі дослідження деяких істотних рис окремих жанрових різновидів.

У текстах даних жанрів виділяється особлива ілокутивна ціль: негативна / негативно-жартівлива кваліфікація об’єк­та мовлення, виражена не узуальними мовними засобами.

Частотним різновидом цього комунікативного наміру є інвектива – різка негативна оцінка особи, найчастіше – по­літичного діяча. Інвектива, зазвичай, торкається особистісної сфери людини й розрахована на публічність оцінки (ма­совість реального адресата, що сприймає цю оцінку, при одночасному адресуванні її окремій, конкретній особі). Інве­ктиви надзвичайно поширені й в інших, “серйозних” жанрах публічного мовлення, однак нас цікавлять такі мовні форми, у яких інвективи виступають у самостійній функції, цілком формуючи самостійний жанр. Інвективи можуть мати пряму й непряму форми.

Прикладом прямих інвектив є тексти, що публікуються у періодичних виданнях “Інформбюлетень”, “Грані”. У цьо­му жанрі мовлення окремі номінації (власні імена осіб) у ре­зультаті їхнього варіювання й ускладнення починають функ­ціонувати як самостійні висловлювання. Так, скажімо, незначна фонетична зміна прізвища нерідко спричиняє акту­алізацію нової внутрішньої форми власного імені – найбільш поширений прийом мовної гри (наприклад: Вихренко, Симон, Шиш).

У цих жанрах масової комунікації також поширені інші, значно простіші і традиційніші форми мовної гри, пов’язані зі семантизацією самих власних імен, з метою образної оцін­ної характеристики політиків.

У даних жанрах узаконене максимальне порушення зви­чного фонетичного образу слова, ненормативне варіювання граматичних форм лексеми, що використовується для ство­рення ритму та рими.

Таким чином, можна ствердити, що жанрова палітра су­часного українського політичного дискурсу дуже широка – від класичних публіцистичних жанрів і до таких форм худо­жньої публіцистики та фольклору, як “громадська поезія”, по­літична частівка, байка, “казка”, гумористичні та абсурдні жанри, памфлет, епіграма, анекдот тощо, які виконують три основні функції: примітивізації та структуризації складної картини світу, ефективну та формально-конструктивну фун­кції.