2.1.5. Прагматична структура дискурсу

Процес побудови політичного дискурсу як різновиду ко­мунікативного формується відповідно до тих потреб, прагнень і цілей людини (чи групи, партії, блоку тощо), котра його здійс­нює. Комунікативний дискурс загалом, як відомо, має своїм завданням передати актуальне повідомлення від мовця до читача (адресата).

При цьому виділяють об’єкти, що перебувають: а) у “фо­кусі” комунікативної дії та б) на “периферії” [76]. Об’єкти “у фокусі” аналізуються людиною свідомо, а “периферійні” об’єк­ти подаються як існуюча реальність, котру необхідно окресли­ти. Об’єкти у фокусі (точніше, їхнє інформаційне подання) мен­ше забуваються: вони зберігаються у довготривалій пам’яті, краще закріплені там, ніж об’єкти, сприйняття котрих відбува­лося одночасно, але які перебували поза фокусом.

На думку Т. ван Дейка, центром фокусизації може бути як об’єкт сам по собі, так і певна властивість об’єкта або відношення між об’єктами. Процес фокусизації зумовлений різними причинами: він може ґрунтуватися на збігові або схожості об’єктів (предметів чи властивостей) або ж, навпаки, на їхньому контрасті [76].

Нині не існує вичерпного визначення поняття прагматич­ного фокуса. Найповніше це поняття досліджено у роботах Т. ван Дейка. Під прагматичним фокусом він розуміє акт відбо­ру (інформації, що передається), критерієм для якого є успіш­ність та ефективність комунікації, а також взаємодії учасників мовленнєвого акту. Ставлячи поняття фокуса у взаємозв’язок із поняттям уваги та зацікавленості, Т. ван Дейк підкреслює, що у прагматичному фокусі перебуває багато чинників або думок, релевантних безпосередньо контексту даної комунікації.

У наших міркуваннях про прагматичний фокус як прагмасемантичну категорію дискурсу ми виходимо з філософсь­кого визначення категорії як гранично широкого поняття, в якому відображаються найбільш загальні її істотні властиво­сті, ознаки, зв’язки та відношення предметів, явищ об’єктив­ного світу.

Простежуючи своєрідність упливу масової комуні­кації в порівнянні з мовленнєвим актом на утворення прагмати­чного фокуса, потрібно, насамперед, підкреслити специфічний характер рольових відносин між її учасниками. У мовленнєво­му акті обидва учасники включені, як правило, до ситуації спіл­кування, а в масовій комунікації – адресат передбачу­ваний, сприйняття відстрочене (що виключає безпосередній контакт) [17].

Окрім того, мета масової комунікації – це досяг­нення певної прагматичної настанови (у нашому випадку – по­літичного характеру), матеріальною формою вираження якої є текст, а основним “провідником” –своєрідне використання сти­лістичних засобів мови, включаючи специфіку сюжетно-компо­зиційної побудови мовного твору.

Отже, для масової комунікації можна запропону­вати таке визначення прагматичного фокуса: прагматичний фокус є прагмасемантичною категорією дискурсу, в основі якої лежить акт відбору, що спрямований на виділення найбільш зна­чущої, нової інформації для контексту цієї масової ко­мунікації, релевантність якої має визначатися у межах тієї або іншої прагматичної настанови.

Виділимо характерні ознаки прагматичного фокуса, що випливають із його ролі в політичному дискурсі:

1. Прагматичний фокус відображає його найбільш загаль­ні та істотні ознаки і становить сходинки в пізнанні онтологіч­них, гносеологічних і структурних рис.

2. Прагматичний фокус має характер універсалій і виявля­ється в дискурсі незалежно від мови, але у своєму текстовому втіленні визначається системою та нормою конкретної мови: відображає особливості текстової структури, організацію мов­них одиниць різних рівнів, а також зв’язків, які встановлюються між ними.

Прагматичний фокус, поряд із такими категоріями диску­рсу, як образ автора, адресність, хронотип, належить до основ­них антропоцентрів дискурсу. Ця категорія є зв’язною ланкою між двома полюсами журналістського твору – автором і чита­чем та між двома типами відношень:

а) ставленням журналіста до дійсності й до того, що саме і як він зображає – його прийняття, неприйняття, захоплення, іронія, огида тощо;

6) ставленням читача до тексту – тлумаченням його як об’єктивного, щирого або, навпаки, як оманливого, іронічно­го, пародійного тощо [212].

Розгляд прагматичного фокуса як категорії дискурсу по­в’язаний із вивченням контекстуальної та ситуативної інфор­мації, що входить до його глибинного значення. Отже, сприйняття прагматичного фокуса дискурсу ґрунтується не лише на його змістовому наповненні, але і на знаннях тих асоціа­тивних зв’язків, котрі відомі читачеві із набутого досвіду. Та­ким чином, прагматичний фокус покликаний передбачати наявність у читача внутрішньої моделі світу, яка створюється в його свідомості.

В основі прагматичного фокуса лежить певний акт від­бору, спрямований на виокремлення найбільш значущої, но­вої інформації для контексту масової комунікації. Цей акт відбору ґрунтується на тому, що в тексті, як у понятійно­му просторі мови “є сусідніми місця: одні випромінюють ін­тенсивне світло, а інші оповиті пітьмою” [109: 37-38]. Місця, що випромінюють інтенсивне світло, за образним висловом Е. Кассирева, є “силовими центрами, осердям значущості” [109]. Саме в цьому “осерді” й закладається найбільш контекстуально важлива інформація, що дозволяє ідентифікувати узагальнене значення тексту.

І, нарешті, стверджуючи, що релевантність політичної інформації повинна визначатися у межах того або іншого пра­гматичного фокуса, ми виходимо з того, що в прагматичній установці актуалізується індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами та їхньою значущістю у політичному житті – картина політичного дискурсу, що моделюється у журналістському тексті, завжди пропущена через індивідуаль­ну свідомість журналіста.

Таким чином, основними елементами прагматичної стру­ктури дискурсу є прагматичний фокус (маючи характер універсалій, відображає найбільш загальні та істотні ознаки дис­курсу, виявляється незалежно від мови, але у своєму текстовому втіленні визначається нормами конкретної мови) і так звані “периферійні” об’єкти (подаються як реальність, котру необхідно окреслити). Прагматичний фокус виступає зв’я­зною ланкою між учасниками цього дискурсу – політиком / політологом / журналістом (і його ставленням до дійсності, яку він описує, коментує, аналізує тощо) та читачем / слухачем / гля­дачем (і його ставленням до тексту – матеріального сліду дискурсу).