Комунікативна цінність (частотність уживання) запропонова­них політичних понять у середовищі студентської молоді.

Наше дослідження також показало, що поняття, які вико­ристовуються в актуальному політичному словнику, можна роз­ділити на кілька груп:

По-перше, це поняття, стосовно яких дискурс можливий, але переважно в негативному емоційному ключі. Така ситуація може бути визнана плідною, оскільки можливість дискурсу є вод­ночас і можливістю зміни політичної свідомості. У нашому при­кладі це положення ілюструється поняттям політика.

По-друге, це поняття, стосовно яких дискурс не тільки мо­жливий, але й уже зараз може бути конструктивним, оскільки кількість тих, котрі самовизначилися, приймають чи відкидають його, приблизно однакова і при цьому достатньо велика. Таким поняттям у нашому прикладі виступає мітинг, що не є для рес­пондентів абстрактним політичним поняттям у силу нагрома­дження ними деякого досвіду, а також обговорення цього досві­ду (більшість студентів або брали участь у мітингах, або обговорювали участь інших).

По-третє, виділяються поняття, які поки що не є предме­том дискурсу, але можуть стати такими завдяки освітнім і про­світницьким зусиллям. У нашому випадку це стосується понять влада і вибори. Переважна частина респондентів (щонайменше 72%) не самовизначилася щодо цих понять і у своїх асоціаціях здатна лише актуалізувати несуттєві ознаки. Подібне відбува­ється тоді, коли відсутня широка суспільна дискусія з актуаль­них проблем політичного життя (у нашому випадку – вибори).

Це ж спостерігається і тоді, коли йдеться про природні поняття та явища, що, ставши загальновідомими, втрачають свою конк­ретність. У побутовій практиці це характерно для таких “при­родних” понять, як здоров’я, щастя, життя, смерть, у політич­ній практиці таким є, наприклад, влада. Дійсно, влада розглядалася нашими респондентами не як інструмент регулю­вання суспільних відносин, а як природне явище, подібне до віт­ру, снігу, дощу. Останнє може бути пояснено вітчизняною полі­тичною традицією, що, зрозуміло, повинна обговорюватися, проте це виходить за межі нашого дослідження.

Підсумовуючи наші міркування, можемо констатувати, що “провали” політичного дискурсу стосуються саме тих понять, що ніяк не поєднуються у свідомості суб’єкта з його особистим життям.

Головний висновок, який випливає з контексту наших мір­кувань, зводиться до того, що якщо ми не можемо зафіксувати цілісний політичний дискурс у соціально однорідній групі, то тим більше проблематичним стає політичний дискурс у великих “горизонтальних” і “вертикальних” загалах. Отже, сьогодні ми виявляємо розриви в ланцюзі політичних комунікацій. Комуні­кативні системи “політик – виборець”, “виборець – виборець” і навіть ширше – “влада – народ” не працюють на становлен­ня оптимального політичного процесу, що, як відомо, немож­ливий без ефективних комунікацій. Таким чином, ми фактично констатуємо відсутність політичного ринку, коли попит та про­позиція фатально розходяться, породжуючи невдоволення по­літиків своїм народом і народу своїми політиками.