§ 39. Ціннісні орієнтації в семантиці фразеологізмів

На стикові двох наукових дисциплін — фразеології та етнолінг­вістики — склалися відчутні передумови для виникнення нового напряму — етнофразеології, у центрі якої перебувають вислови,

280

Культурно-національний компонент в українських фразеологізмах

пов'язані з традиційною народною культурою. В. Коваль подав на­віть короткий список східнослов'янських етнофразем (серед яких і 31 українська), у денотативній основі яких перебувають різні вияви культурно-національного світобачення. Ось неповний їх перелік, складений білоруським лінгвістом переважно на матеріалі словни­ка Грінченка, — біса з 'їсти, борону затігати "лестити кому-не-будь" (вислів пов'язаний з ритуалом катання на бороні учасників різних, переважно весільних, обрядів), віночка доносити "зберегти невинність", вискочити як козак з маку (мак має наркотичні власти­вості, котрі чинять негативний вплив на стан і поведінку людини), горобинна (рябинна) ніч (В. Коваль приєднується до пояснення Б. Ларіна, котрий вважає, що фразеологізм мотивований уявлення­ми про "рябу", "строкату" бурхливу літню ніч, коли постійно спала­хують блискавиці), дати гарбуза, колупати піч, макогін облизати "одержати відмову при сватанні" (макогін виступає як атрибут відь­ми), під корито підвернути "одружитися (вийти заміж) раніше стар­шого брата (сестри)". В основу магічного прийому останього вислову покладені уявлення про життєві сили й плодючість свині; у семанти­ці фраземи відбилась ідея переваги молодших брата або сестри, які є щасливіпіими, більш таланистими, ніж старші брат або сестра. Для української мови характерний подальший розвиток семантики фра­зеологізму, яка стає більш узагальненою: під корито підвернути старшу "вийти заміж раніше старшої сестри" [254, III: 160] —* під ко­рито підвернути "здолати": "Підвернемо тепер ми під корито ваших полковників та гетьманів" [254, II: 284]. Названі й прокоментовані також інші фраземи: на рушнику стояти, розбити глека, розказувати сон рябої кобили, скакати в гречку, як плугом одорав та ін. [115: 211].

Є ряд слів вторинної номінації, що вирізняються національним забарвленням. Так само вони забарвлюють і фразеологізми. Додамо до названих і вислів одного тіста книш, колоритні ФО з опорними концептами макітра і макогін — жартівливі розгубити обручі від макітри, макітра зварила (в кого), макітра розуму (в кого), горобці Цвірінькають у макітрі (кому, чиїй), мати порожню макітру на плечах, в голові замакітрилося ("5 голові макітриться, перед очи­ма все танцює і крутиться. Але я йду", Ю. Збанацький); іронічні (схожий) як макогін на ночви, облизати макогона та ін.

Із загальномовного (загальнослов'янського, загальноукраїнсь­кого) масиву виділяється своєю культурно-національною семанти-

281

Розді/ПЗ

кою безеквівалентна фразеологія, котра у своїй КНК-виокремле-ності безпосередньо пов'язана з максимальною заглибленістю в етнокультуру, найповніше й специфічно відбиває мовну картину світу, виокремлюється особливостями ментального та емоційного забарвлення, характером структури, зашифрованими в ній образа­ми (по Марусин поясок пошити в дурні, на руку ковінька, передати куті меду, не бачити смаленого вовка). Українець каже: знизав пле­чима, зажмурив очі, закопилила губи — це все вирази, "питомі тіль­ки нашій мові, і в мові іншій неповторні" [197: 334]. Проте до без-еквівалентної фразеології варто підходити обережно, не завжди довірятися словникам і "враховувати реальну національну специфі­ку" [156: 140].

Подібні фразеологізми відображають національну картину сві­ту або всім словокомплексом, зокрема при називанні обрядів (топ­тати ряст), прикмет (переходити (кому) дорогу уповні, тобто з повними відрами), ворожіння (переливати хворобу на пса), повір'їв (зашити розум), побутових ситуацій (як мокре горить, пекти раки), або виразно маркованими складовими ФО. Сюди належать висло­ви, у яких наявні компоненти: а) з національно-екстралінгвістич­ною (етнокультурною, етноконотативною) семантикою: вухналі ку­вати зубами, на подзвін не дбати, хата скраю, ходити в биндах, батьківщини не ділити, зубами третяка вибивати, б) з яскраво ви­раженою національною символікою: (носитися) як дурень з писан­кою, барвінок рвати "іти на побачення", скупаний у любистку (м'я­ті), дорога терном поросла, полохлива осичина, в) локальні: піти по нишпорках "почати старанно щось вишукувати" (діал. нишпор­ка — "місце, в якому можна сховати щось або сховатися; схованка") [142: 31]. Сюди ж належать ФО по гамалику заробити, духопелу дати, халепи натворити, халепа спіткала. Основою двох останніх стало грецьке з походження слово халепа "тягар, труднощі"; г) з національними власними іменами або їх похідними, а також псев-довласними іменами: баба Палажка [і баба Параска], вискочити як Пилип з конопель, поїхати за Дунай, Січ розводити, пекельний Марко, а ти, Марку, грай, Охрімова свита, за царя Хмеля, бувати в Буваличах, віддатися за Муравського "померти", пор. мурава "гу^с~ та молода трава" (власне "піти під мураву, під землю"), чи ти, бува, не з Брехунівки?, пирятинська (чугуївська, келебердянська) верства', ґ) з архаїчними компонентами: закон брати, у закон уступати, у

282

Культурно-національний компонент в українських фразеологізмах

закон увести {закон, заст. — "шлюб"), во врем 'я дно, бити чолом; ни ока не вловйвь "не піймав ні рибки" [22: 260], за живота "за життя" (живіт, заст. — "життя"); д) з унікальними компонентами, тобто такими, які не зустрічаються поза ідіомами: на галай-балай, зінське щеня, (дівчина) на виданні, давма давити, за тридев'ять земель, виторопні ловити, витрішки ловити, дутеля з 'їсти "помер­ти", давати відкоша; є) з нестандартними формами, котрі можуть базуватися на мовній грі: до кімлщьких (калмицьких) заговин "ні­коли", вареники з нєтом (тобто "без начинки"), чай з таком. Сюди ж додамо й фразеологізми вхопити облизня, буханцями годувати (кого), було ремесло, та хмелем заросло, купило притупило; відша­рування народних оповідань (анекдотів): зробити з лемеша швайку; ори, мели, їж; потихеньку, бо спинку зломиш; не до солі; на сполох бити. Останнє, наприклад, пов'язане з тривожними хвилинами в житті народу ("сигналізувати про небезпеку, подавати сигнал три­воги"). Удари дзвону сповіщали про пожежу, напад ворогів, про кончину односельця. Була навіть "градація дзвонів", "мова дзво­нів", про яку нагадує нам І. Цюпа: "їв дзвоні тому завжди вчувала­ся людям якась тривога. Отак і на сполох б 'ють, на пожежу, тільки частіше; і на похорон так — тільки повільніше". Із часом у фразі бити в дзвін на сполох, твердить М. Демський, іменник дзвін опус­кався. Саме фраза з пропущеним іменником дзвін і стала базою для фраземи бити на сполох [73: 70—71]. Паралельно вживається й ви­слів бити в дзвін, підтримуване одноструктурними ФО з подібною семантикою типу бити в набат, бити в рейку, а загальне поняття небезпеки вербалізувалося в синонімічному бити тривогу "спові­щати про небезпеку". Оскільки реакція на небезпеку завжди дина­мічна, мотивованим видається й порівняння як (мов, наче) на спо­лох, у якому відображена "тривога дзвонів": "Кузь не входив, а влі­тав у хату, наче на сполох" (Григорій Тютюнник). Сюди ж належать і ФО з різними ускладненнями форми (рима, алітерація, редупліко-ване семантичне посилення тощо): було та загуло, Олена довгопеле-на, на Миколи та ніколи.

Словникова дефініція тільки частково відображає КНК фразео­логізму. Значення культурно детерміновані, вони, таким чином, сут­тєво варіюються від культури до культури (Р. Ладо). Фразеологізм включає додаткові семантичні, емоційно-оцінні, стилістичні еле­менти, які доповнюють предметно-понятійний зміст мовної одини-

283

Розділу

ці й надають їй експресивної функції на основі відомостей, співвід­носних з емпіричним, культурно-історичним, світоглядним знанням мовців [149: 236]. Вони й становлять конотацію ФО. Культурна ко­нотація — це інтерпретація денотативного або образно мотивовано­го, квазіденотативного аспектів значення в категоріях культури. Стосовно ФО з їх образно-ситуативною мотивованістю, яка безпо­середньо пов'язана зі світоглядом народу — носієм мови, основним нервом культурної конотації є образна основа, система образів, за­кріплених у фразеології, що так чи інакше пов'язана з матеріаль­ною, соціальною або духовною культурою певної мовної спільноти [280: 214—215]. Наприклад, згаданий Б. Грінченком у "Словарі української мови" фольклорний образ барвінок рвати "іти на поба­чення" ("Пусти ж мене, мати, барвіночку рвати, а вже ж наші воро­женьки полягали спати") фонує для українського читача (мовця) численними національними конотатемами завдяки глибокому вер­тикальному культурному контексту опорного слова барвінок. Бар­вінок — весільна ритуальна рослина (його вплітали у вінок моло­дої), "символ першого кохання та шлюбу" (Хв. Вовк), радісної жит­тєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни. У пісенній творчості барвінок символізує дівочу красу, чистоту, щасливе ко­хання й шлюб, інколи — коханого (Є. Онацький). Він — символ незайманості й цнотливості; цю рослину тулили до всього, що ви­магало вічності, краси, життєстійкості (його міцне листя не гине ні влітку від спеки, ні взимку від холоду [256: 12]). За М. Костомаро­вим, барвінок — це насамперед символ шлюбного торжества — весілля, а також нерідко взагалі кохання. Розстилання барвінку — запрошення дівчини козаком ("Ой розстелись, барвінку, Як буде йти мій миленький"). Постійні його епітети — зелененький (символ свіжої краси й невмирущості) і хрещатий (за розташуванням сте­бел, які стеляться по землі: "Ти, хрещатий да барвіночку"). Барвін­ковий вінок — символ короткого, але поетичного й святкового пе­ріоду в житті дівчини, стану молодої, після якого наступає інше життя, коли вже для неї не існують ніякі вінки й квіти [130: 522— 523]. Барвінок прикрашає не тільки голову молодої, а й шапку мо­лодого. Він узагалі уособлює ще й молодого парубка (у порівнянні — хлопець молодий, як барвінок, пісенне звертання — козаченьку, барвіночкуі). Барвінкові властиві такі основні "світлі" компоненти символічного значення, як "краса", "молодість", "кохання", "шлюб",

284

^ультурно-національний компонент в українських фразеологізмах

"весілля", "козак" [125: 123]. Вічнозелене буяння рослини уособ­лює й тривалий шлюб та тривале збереження свіжості почуттів. Він узагалі є символом життєвої сили й безсмертя, постійності й стій­кості, вірності й кохання, "одна з вічнозелених рослин-оберегів" [247: 40].

Легко помітити, що дефініція слова барвінок — "трав'яниста рослина з вічнозеленим листям і голубуватими квітами" [260] — не покриває і невеликої частини культурно-національного ореолу "віч­нозеленої*" назви-реалії, яка внаслідок транспозиції сем конотує певним чином і все стійке словосполучення барвінок рвати.

Уявлення про дерева як живі істоти або як умістища надприрод­них сил відображені у флористичних фразеологізмах (тремтіти, дрижати) як осиковий лист (адже осика — "прокляте дерево"), вби­ти осиковий кілок (вбити в могилу "непевного" — відьму, упиря), дорога терном поросла {терен — символ забуття, небуття), скупа­ний у любистку "щасливий" {любисток — символ любові: купання в любисткові робить привабливим, "дає щастя в житті", М. Косто­маров), (військо) як мак цвіте, (шапки) горять як мак, (дівка) як маківочка (маків цвіт) {мак — символ краси, молодості й молоде­цтва). КНК семантики багатьох українських ФО пов'язаний, крім названих, ще й з такими рослинними реаліями, як калина, явір, то­поля, дуб, верба, вишня, м'ята, рута, васильок, лобода, трава, зів 'яле листя та ін. При цьому назви реалій відбивають не флору саму по собі, а швидше зацікавленість людей у символічних власти­востях елементів свого культурного середовища.

Культурно-національна семантика фразеологізмів представлена в елементах їх внутрішньої форми, у тематично-семантичних гру­пах на позначення предметів побуту, просторової орієнтації, небес­ної сфери, які, метафоризуючись, поєднуючись асоціативним зв'яз­ком, створюють національно орієнтовану "картину світу". "Косміч­на система, яка складається із зірок, зоряних скупчень пилових і газових туманностей" — так учені визначають Чумацький Шлях. Однак в узусі туманна смуга, що ділить небо навпіл, іменується по-різному — залежно від того, який елемент національно-культурно­го феномена, його внутрішньої форми лежить в основі денотата {Зо­ряна Дорога, Солом 'яна Дорога, Чумацька Дорога, Дорога Молоко-ва...). Численні легенди, вірування, закорінені в етнокультуру, огортають незвідану Небесну Дорогу (відома й така назва). Понад

285

Розді/гіз

100 років тому етнограф В. Іванов записав почуте у м. Білокураки-ному на Луганщині —Дорога з Києва в Єрусалим ("по ній св. Ілля возе свій грім"). Звідси недалеко й до назви Богів шлях, яку й вміщує Б. Грінченко у своєму "Словарі". У запорожців — Єрусалим-доро-га, як повідомляє нам найкращий літописець січовиків Д. Яворни-цький ("Історія запорізьких козаків").

Найзвичнішим для українців, як і для східних слов'ян, є образ дороги, що значною мірою й "конструює" внутрішню форму й слова-назви, і фразеологізму-назви: укр. Дорога ("веде в Єрусалим і на Крим, як бігали від панів, то по її і йшли" [241: 148]), Гостинець (від діал. гостинець "великий битий шлях"), Доріжка, Молочна До­рога, Срібляста Дорога; рос. Тропинка, Мостовая. Проте значущим у становленні внутрішньої форми небесної реалії виявляється та­кож означальний компонент. На величезній території (земля лужи­чан, Північна Польща, Білорусь, Полісся, Росія, Естонія, Фінляндія, Удмуртія) чуємо про "пташину", "гусячу" або "журавлину" дорогу (К. Мошинський). Звідси — Пташина Дорога (фінни, естонці, ли­товці, киргизи, туркмени, башкири), Гусяча Дорога (татари, марій­ці, удмурти, чуваші). Припускають, що орієнтуючись за зоряним скупченням, птахи відлітають на зиму в чужі краї. Отже, постає українське Дорога у Вирій. Справді, цей шлях добре збігається з на­прямом відльоту птахів — вечорами в серпні і вересні — з північно­го сходу на південний захід. "Птахи по ній летять"; "північна доро­га, якою птаство вночі летить" — ось деякі пояснення в слов'ян, котрі вживають і словосполучення Пташиний Путь, Журавлина Дорога [299: 177]. У північних народів домінують прикмети зими — Зимова Дорога (шведи), Снігова Дорога (народи Алтаю), Дорога Інею (хакаси). Зате від Атлантики до пустелі Гобі на передній план виходить "солома", взагалі рослинні реалії, які для кочових народів мали велике значення, а тому й відображені в номінаціях Солом 'яна Дорога, Шлях Соломи, Шлях Викрадача Соломи (Сіна, Гороху, По­лови). Відомі також словенські, сербські та хорватські назви (Кумо­ва Солома, Кумове Сіно, Попова Солома). Тут вони інтерпретують­ся як "дорога, вистелена солом'яною січкою або сіном, яке висипа­лося з мішка, що його ніс чи віз злодій" [345: 45]. Історичні мотиви боротьби з ординцями відчутні в українському Батиєва Дорога, російському (донському) Батыев Путь ("Раньшы хан Батый ваивал с Русью и аринтирывался па этаму пути") [252,1: 19].

286

культурно-національний компонент в українських фразеологізмах

Особливості вірувань, соціальних і родинно-побутових стосун­ків спричинили появу назви Тещина Дорога, поетичне Зорі Дівочі. В угорців, молдаван і буковинців — Циганська Дорога [160, II: 35] — як натяк на мандрівне життя цього неспокійного племені. Глибоким язичництвом позначене українське Перунів Шлях, уплетене, напри­клад С. Скляренком, в історичну повість: "У бездонному небі засві­тились великі теплі зорі, а між ними послався мерехтливий Перунів Шлях". Помітні просторові мотиви: Дорога до Києва, Дорога до Рима, Дорога до Кракова, Дорога до Ченстохова, Дорога до Єруса­лима, Шлях Батия, забарвлені у кожній етнокультурі (українців, чехів, поляків, словенів, росіян) в національні тони.

Широка світла смуга, яка перетинає посередині небосхил, спри­чинила домінанту "світлих" мотивів. У бойків вона Дорога Молоко-ва [201,1: 229]. Літературне українське Молочний Шлях, російське Млечный Путь — кальки з відповідної грецької назви, в основі якої теж лежить легенда. Зевс наказав піднести до груді сплячої Гери свого сина Геракла, народженого від смертної жінки, щоб він став безсмертним. Проте Гера, прокинувшись, різко відштовхнула немо­вля. А "молоко, що бризнуло з божественної груді, і залишило яскраво-білий молочний слід через усе небо".

Та найпопулярніші в українців назви — Чумацький Шлях, Чу­мацька Дорога. Багато днів їхали чумаки, багато ночей спали про­сто неба, вглядаючись у його візерунки, і здавалась їм ота світла зоряна смуга, що простягнулась якраз у напрямку їхніх мандрів, безконечною, "як степовий роз'їжджений шлях". В. Уткін ("Про що розказують зорі") сприймає цю назву як метафоричну. У "Тронці" О. Гончар разом з Ліною так розмірковує про Чумацький Шлях: "Магістральний канал проходить на південь якраз по цій зоряній трасі, по якій... в давнину з усієї України йшли тисячі чумацьких мажар, щоб навантажитись сіллю на кримських соляних озерах". Тут швидше метонімічне осмислення смуги, "висіяної зорями". Пильний дослідник назв зіркового неба Ю. Карпенко вважає, що це був основний орієнтир чумаків у їхніх далеких мандрах ("Названия звездного неба"). Як орієнтир він сприймається і в інтерпретації Г. Квітки-Основ'яненка: "І тепер, коли спитає хлопчик у батька: "Що то таке, тату, на небі?", батько відповідає: "То, сину, дорога; по ній діди наші втікали із неволі від Орди" ("Татарські набіги").

287

Розділу

Оскільки внутрішня форма образного найменування Чумацький Шлях — високого символу, своєрідного знака національної історії й етнокультури — викликає різні асоціації, пов'язані з легендами чи образною етимологічною основою назви ("молоко", "світлий", "сму­га", "сіль" тощо), культурно-національний компонент по-різному актуалізується в художніх (поетичних) контекстах, коли акцен­тується той чи інший, елемент внутрішньої форми, та чи інша сема семантичної структури: "Уночі, як Чумацький Шлях сріблясту ку­ряву простеле, Розчини вікно, послухай" (П. Тичина); "...по землі туманець послався, сивий і негустий, як Чумацький Шлях угорі" (Григір Тютюнник); "Що це чути ночами над нами В куряві Чума­цького Шляху?V⁹ (Д. Павличко). У М. Ночовного він єднає землю й небо: "Витікає Молочний Шлях Із садів розквітаючих" ("Дума над Сулою"). У В. Василашка загадковий образ натякає на чумацький промисел: "Сон казку обганяв: Великий Віз Вертав на Шлях Чума­цький, сіллю всипаний" ("На Дністрі, на Поділлі").

Одиниці мови, таким чином, особливо фразеологізми, самі бу­дучи компонентом культури, одночасно виступають "як дзеркало народної культури, народної психології і філософії*" (М. Толстой), зберігаючи інформацію про ментальність, звичайно в закодованій формі містять відомості про матеріальне життя й духовні орієнтири етносу. Культурне значення — це частина мови. Н. Брагіна зробила спробу навіть окреслити пріоритети в лінгвокультурологічному аналізі. Основні з них такі. Загальний культурний компонент може простежуватися на матеріалі різних мов. Наприклад, у різних мовах втілені базові метафори: "верх — гарно, низ — погано", "світло — гарно, темінь — погано". А це означає, що культурні конотації час­тково перекладні. Поділ на живі й мертві метафори — умовність. Опозиція синхронне — діахронне змінюється ідеєю панхронії. По­гляд на культурне в мові — ретроспективний та історичний. При лінгвокультурологічному підході до мови домінують ідеї культур­ної трансляції й трансформації. Формою інтерпретації культурного в мові є не тлумачення, а культурний коментар. Лінгвокультуроло-гічний коментар не збігається з етимологічним. Його завданням є "спроба визначити умови формування культурного конструкта на матеріалі фразеології й коментування фразеологічних одиниць як цитат" [29: 132—133].

288

Розділ 14

БАЗОВІ КОНЦЕПТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Серед актуальних напрямів сучасного мовознавства — семасіо­логії, ономасіології, психолінгвістики й етнопсихолінгвістики, фун­кціонального напряму, теорії тексту, комунікативної лінгвістики та ін. — усе більше утверджується когнітологічний напрям, найтісні­ше пов'язаний з теорією картин світу та відображений насамперед у дослідженнях Дж. Міллера, Н. Хомського (саме вони стояли біля початків когнітивної науки), Дж. Лакоффа, С. Томпсона, Ж. Фоконьє, Р. Джекендоффа, А. Вежбицької та ін. Серед українських учених назвемо імена М. Кочергана, В. Манакіна, Т. Радзієвської, О. Се-ліванової, С Жаботинської, Н. Алефіренка. Своєрідним путівником став "Короткий словник когнітивних термінів" (1996) О. Кубряко-вої, В. Дем'янкова, Ю. Панкрац і Л. Лузіної.

Когнітивна лінгвістика (від англ. cognition — знання, пізнання, пізнавальна здатність) — моюзнав^и^йнапрям, у якому функціону-вання мови розглядається як різновид когнітивної, тобто пізнаваль­ної діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідо­мості досліджуються через мовніявища [330Г169]. Когнітологія — наука комплексна. Як лаконічно й образно зауважив американський учений К. Стеннінг, "складіть разом логіку, лінгвістику, психологію й комп'ютерну науку — і ви отримаєте когнітивну науку". Для ког-

Ю 7-254 289

Розділі^

нітивної лінгвістики характерні такі загальні принципові настано­ви, як експансіонізм (виходи в інші науки), антропоцентризм (ви­вчення мови з метою пізнання її носія), функціоналізм (вивчення всього розмаїття функцій мови) й експланаторність (пояснення мовних явищ) [131: 25]. У центрі її уваги перебувають такі складні й важливі феномени, як ментальні процеси.

Когнітивна лінгвістика послуговується своїми термінами, хоч і методика проведення концептуального аналізу, і його термінологія перебувають у процесі становлення. Наведемо деякі з термінів, сформульовані О. Селівановою.

Антропоцентризм — методологічний принцип дослідження, згідно з яким людина розглядається як центр та найвища мета світо­будови.

Гештальт (від нім. Gestalt — фігура, структура, образ) — конс­тантний цілісний складник свідомості у вигляді фігур, структур, об­разів, який формується через прагнення до структурування поля сприйняття і його усвідомлення незалежно від зміни й варіювання ознак об'єкта.

Етноконцепт — структура свідомості, яка має спільні для пред­ставників певного етносу складники.

Інтенція (від лат. intentio — прагнення) — превербальний, осми­слений намір (мета) мовця, що зумовлює комунікативні стратегії, внутрішню програму мовлення й способи її здійснення.

Код культури — мережа членування, категоризації, оцінок ін-теріоризованого світу та внутрішнього досвіду людини, зумовлена культурою певного етносу.

Стереотип — стійка фіксована структура свідомості, фрагмент картини світу, що уособлює результат пізнання дійсності певним угрупованням і є його схематизованою стандартною ознакою.

Сценарій — різновид фрейму, що представляє неавтоматичну життєву ситуацію.

Фрейм — структура репрезентації знань, у якій відображено на­буту досвідним шляхом інформацію про деяку стереотипну ситуа­цію, про текст, що її описує, а також інструкцію щодо його вико­ристання.

290

базові концепти української культури