§ 46. Становлення української фразеологічної етимології

У сфері пояснення генези українських фразеологізмів, крім зга­даних авторів, назовім насамперед найвидатнішого українського мовознавця О. Потебню — історика мови, фольклориста, етногра­фа, автора праць із семантики, етимології, діалектології, теорії сло­весності, дослідника взаємозв'язку мови й мислення тощо. Ми вже мали нагоду деякою мірою говорити про роль О. Потебні в станов­ленні української фразеології (див. розд. 1).

369

Розділу

Численні з фразеологізмів (ходити на ралець; ори, мели, \\-y_fc; мати-й-мачуха; облизня піймати; уже на ряст виліз; на рушничку стати; на кудикину гору тощо) у свій час проаналізував О. Потебня у працях "Про деякі символи в слов'янській народній поезії" (1860), "Про зв'язок деяких уявлень у мові" (1864), "Із записок з руської граматики" (т. 1—2, 1874), "Із записок з теорії словесності" (публі­кація 1905 р.)таін.

Фразеологічні вислови дослідник тісно пов'язував з лексикою, наводив іншомовні паралелі, показував структурно-семантичні взаємопереходи та смислові асоціації не тільки в межах фразеоло­гічного рівня, а й у межах суміжних, широко залучав екстралінгві­стичний матеріал [301: 30]. Поступово знімаючи позамовні наша­рування, основоположник української етнолінгвістики з'ясовував етимон приповідок. Наприклад, розкриваючи юридичну формулу ("злодій розшукувався головним чином "по гарячих слідах"), дослід­ник у другому томі праці "Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень" (1887) припускав, що первісно це могло стосува­тися не сліду ступні (власне, лапи), а "місця, вилежаного звіром".

Багато приповідок О. Потебня нерідко інтерпретував крізь при­зму народної символіки. Скажімо, уже в ранній праці "Про деякі символи в слов'янській народній поезії" блискуче обґрунтування на міцному загальнослов'янському (переважно українському) поза-вербальному фундаменті дістали вирази звірю на поталу (укр. по­тала — "поїдання, жертва", де їсти, жрать — одного кореня з горіти); пропити дівку "просватати" від "хотіти пити — бажати ко­хання", пиття — "весільний пир", а етнографічне пропивати молоду (наречену, дівчину) "домовлятися про умови весілля, випивати" ще й тепер має місце, наприклад, у широкому східноукраїнському аре­алі [303: 161]; темінь є смерть, і від того — чорний ворон — "символ не тільки печалі, але й смерті". Вітер відносить людину (звідси — кудись повіявся), але він і приносить її. Висловимо припущення, шо мовна формула при зустрічі яким вітром? чи віддаленіше евфеміс­тичне, але широко вживане — вітром задуло (підвіяло) (кого) "неві­домо від кого стала вагітною" [303: 52] знаходять пояснення якраз у символіці вітру.

Практично в усіх своїх працях О. Потебня відштовхувався від слова, яке виражає не все поняття, а одну з ознак, саме ту, котра здається народному світогляду найважливішою [218: 285], ознакою,

370

Етимологічний аналіз української фразеології

яка базується на міцному ґрунті духовних виявів насамперед укра­їнського (слов'янського) етносу.

Відчутний поштовх історико-етимологічним студіям у новіші часи дали праці мовознавця, діалектолога, фундатора історичної української фразеології Б. Ларіна (1893—1964). Двома своїми кла­сичними роботами — "Очерки по фразелогии" і "Про народну фра­зеологію" він надовго визначив два основних напрями аналізу ФО: "порівняльно-історичний і зіставно-діалектологічний" [177: 4]. В останній праці, написаній виключно на матеріалі української мови, учений-полтавець значну увагу приділив "незрозумілим словоспо­лученням" і "темним" словам у них. Аналізу різною мірою піддані слова й вислови химери гонити {химера — "міфічна потвора з дво­ма головами — лева й серни — і хвостом-гадюкою"), сидіти в поро­гах "проявляти надмірну скромність, принижувати себе", пасти задніх "бути останнім підпаском", пізно проживати "жити бідно, погано харчуватися", катова личина ("колись ненависні народові кати виходили на місце страти у масці") та ін. Історик фразеології намагається визначити етапи еволюційних процесів, хронологічні межі виразів і їх стильове переоформлення. На думку Б. Ларіна, до далекої феодальної доби належить фразеологічне сполучення за царя Хмеля "дуже давно". Чимало давніх фразеологізмів, які колись були загальнонародними, тепер збереглися в одному-двох говорах, як-от: річка розлилась полином "під тонким шаром льоду вже розли­лася тала вода". Автор дослідження припускає, що до обласної (діа­лектної) фразеології належать вирази по гамалику заробимо або ду­хопелу дати, вміщені в словнику Б. Грінченка. Висновок досліджен­ня — "при перших кроках не була усвідомлена важливість і необхід­ність фразеології як історичної, точніше, як історико-лінгвістич-ної[виділення Б. Ларіна. —Авт.] дисципліни" [142: 29—36] — ука­зує шляхи подальшого (діахронічного) вивчення української фразео­логії.

Етимологізація вільних слововосполучень у Б. Ларіна органічно злита з установленою ним історичною діахронною еволюцією їх се­мантики й структури: 1) утрата реалії; 2) метафоризація; 3) дефор­мація компонентного складу; 4) порушення первісної граматичної структури з нагромадженням "ідіоматичності" — перемінні слово­сполучення —» стійкі метафоричні словосполучення —> ідіоми.

371

Розділу

Фразеологічні етимології О. Горбача присвячені аналізу бурса-цько-семінарських, злодійських та військових арготичних фразео­логізмів і зосереджуються переважно в чотирьох працях — "Арго українських лірників" (1957), "Арґо українських вояків" (1963), "Арґо українських школярів і студентів" (1966) та "Правопорушник цькі східноукраїнські арґотизми в дотичних словниках і в літературі перед 1-ою світовою війною" (1974), опублікованих у Мюнхені. Се­ред них такі вислови, як грати мотя, дати швабу, дати халазія, дати прасу, дати накарпас, не до талії, для понту. У роботах уче­них материкової України вислови названого розряду раніше прак­тично не розроблялися. І тільки в 90-х роках українські лінгвісти почали досліджувати цю фразеологію. До вислову буки-барабан-башта "непов'язані з собою речі" автор дає, зокрема, таке пояснен­ня: мабуть, за якимись прикладами з букваря на слова, що почина­ються з літери "Б" [58: 17]. Про саме таке входження свідчить пер­ше слово буки (назва літери "Б") [87, І: 287]. Цінною є вказівка на значення слова шмига у вислові не до гимиги "не слід", який звичай­но етимологи обминають. Шмига — "мірильна дощечка" [58: 18]. Мотивацію приповідки чекає, як каня на дощ (ніби каня може напи­тися лише тоді, коли іде дощ) О. Горбач пов'язує з народним по­вір'ям: "бо не захотіла колись з іншими птахами разом криниць ко­пати — тому її квиління серед спеки витлумачено, що це вона про­сить дощу" [58: 18]. Див. також етимології інших арготичних ви­словів: [56; 57; 59].

Свої етимологічні розвідки-етюди М. Демський публікував пе­реважно в збірнику "Культура слова" та часописові "Українська мова і література в школі" в основному протягом 6 років (1979— 1985). Його увага зосереджувалася на уснорозмовних та фольклор­них висловах: лити воду на (чиє) колесо (коло) ("виникнення цього фразеологізму пов'язане з давніми водяними млинами. Двигуном такого млина було велике дерев'яне колесо. Вода, падаючи на ло­паті, приводила це колесо в рух"), нетеча несе ("нетеча — стояча вода і є метонімічною назвою чорта; в основі цієї метонімії лежать колишні народні повір'я, що чорти люблять жити в болотах, зарос­лих озерах, тобто в місцях зі стоячою водою"), а також точити ба­ляси, забивати баки, наговорити три мішки гречаної вовни, бшпи чолом, нашого полку прибуло, хоч обіддя гни, і на терновім вогні о не горів. Намагання з'ясовувати внутрішню форму системно органі-

372

етимологічний аналіз української фразеології

зованих навколо якогось стрижневого слова чи певної теми фразео­логізмів (обламати роги, притерти роги, піднести роги, показати роги, підрізати (підтяти) крила (крильця), притяти крила), зважати на лексичні варіанти — мокрим рядном накрити (вкрити) (напас­ти) (напнути) (обпасти) (напастися) (напнутися) [71: 62—63] — роблять розвідки М. Демського обґрунтованими й помітними в на­уковій етимології.

Ширше коло етимологічних інтересів у А. Івченка. Примітна риса манери етимолога — послідовне використання структурно-се­мантичної моделі. Так проаналізовані ФО вилами по воді писано, в сорочці родився, вирватися як Пилип з конопель, скакати в гречку та ін. Питанню етимологізації присвячені спеціальні розділи — "Етимологія" в монографії "Українська народна фразеологія: ареа­ли, етимологія" та "Етимологічний аналіз фразеології українських говорів" у розширеному варіанті названої монографії — "Українсь­ка народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія". У жан­рі етюду були описані насамперед численні вузьковживані, діалек­тні вислови: віть-у-віть, вовка вбити, говорити бештефранти, дати диптю, дожитися до білого лебедя, за бузан забивати, зада­ти пинхву, мати хованця, мати хованця у мішку, набілки дати, на­божний як святого Юрія кінь, удрати спаса та ін. [102].

У розвідці "Екскурсія до лябораторії слова" С. Караванський у популярній формі поряд зі словами досліджує й становлення та змі­ни фразеологізмів. На увагу заслуговують етимологічні нариси про ФО плести плітки, вивести на чисту воду, світ за очі, по саму за-в 'язку, на всі заставки, узяти в шори, показувати товар лицем, про­ти рожна перти, давати перцю, заткнути за пояс, взяти на свою голову, поки суд та діло, Химині кури, серед білого дня. Наприклад, У давнину слово білий значило і "ясний", і "чистий", і "світлий", і "гарний", і "прекрасний". Серед білого дня, білим днем, отже, бук­вально означало "серед світлого дня". А вислів до білого дня колись відповідав сучасним "до дня", "до сходу сонця" [106: 151—152].

Історико-етимологічну підоснову багатьох запозичених висло-^вів чи висловів, що постали на базі чужомовних джерел (вогнем і мечем, тисяча і одна ніч, чарівна лампа Аладіна), та виразів, що постали на тлі вітчизняних контекстів (плач Ярославни, буй-тур, за­ступити шляхи полю, Овлур свиснув за рікою, були віки Трояна, за землю Руськую, за рани Ігореві), пояснила А. Коваль у різних ви-

373

даннях, зокрема в найповнішому "Слово про слово" (1986). Призна­чення їх — "для учнів середніх і старших класів", "для широкого кола читачів" — спричинило популярний характер викладу. Автор. ка часто поміщає поряд перекладний (український) і вихідний (ін­шомовний) варіанти — О часи! О звичаї! (О temporal О mores), з'ясовує умови вживання виразу (восьме чудо світу "коли ми щось хочемо звеличити"), знайомить з культурними витоками іншомов­них висловів, що стали примітним фактом нашої культури (фата моргана, пор. "сестра короля Артура фея Моргана .. .уміла виклика­ти різні перетворення, зокрема міражі, якими вона зваблювала ман­дрівників. Міраж, марево дістали від імені цієї чарівниці назву фа­та-моргана — слово це використав як назву твору М. Коцюбинсь­кий (Фата — "фея" по-італійськи), використовує тематично-гніздо­вий спосіб пояснення виразів (мати городів руських, встав рід на рід, запросити варягів, приходьте княжити, не осоромимо землі русь­кої, іду на ви) як елемент системного висвітлення виразів [114].

Про численні іншомовні крилаті вислови (нитка Аріадни, про-крустове ложе, ріг достатку, золоте руно, яблуко незгоди, Піррова перемога тощо) та вирази й слова, породжені нашою епохою, роз­повів у книжці "У світі крилатих слів" (1968) В. Коптілов. Незва­жаючи на її популярний характер, автор науково вивірено подає також крилаті слова, і — що важливо — питомі фольклорні й усно-народні вирази, як-от: Федір Безрідний, на ясні зорі, на тихі води (про "найяскравіші прикмети вітчизни"), живуща вода, Жар-пти­ця, сьома вода на киселі, як з гуски вода, сім п 'ятниць на тиждень, де раки зимують, цур йому І, хоч святих винось (первісно про ікони, які "виносили з хати, коли спалахувала пожежа в селі") та ін. [127]. Окремі з них (той, що греблі рве, баляси точити) потребують до­опрацювання, а етимології ФО для лакомства нещасного, Жар-птиця, як горох при дорозі, лежачого не б'ють відповідають і су­часним вимогам щодо пояснення їх етимона.

Намагання визначити хронологію виникнення чи становлення певного вислову, розглядати його на широкому етнографічному й народнокультурологічному тлі з використанням народних звичаїв, ритуалів, правил етикету, актових книг та грамот, етимологізації ^в певних тематичних групах властиві для істориків мови й дослідни­ків історичної фразеології Л. Коломієць та А. Майбороди. Скажі­мо, у статті "Шапка, як гніздове слово фразеологізмів" подається

374

Етимологічний аналіз української фразеології

історія ФО ставити шапку, ставити шапку з вердунку ("присягати з обов'язковою платою грошей на випадок неправильних свідчень"; пол. wiardunk, wierdunk "четверта частина гривні"), шапки з нього це знімеш, на злодієві шапка горить та ін. Наприклад, ставили шап­ку (присягали) в суді, якщо відповідач не визнавав автентичності документів, представлених позивачем, або коли справа розв'язу­валась на підставі свідчень, оскільки не було будь-яких документів. На вимогу судді позивач повинен був представити свідків для під­твердження справедливості свого позову. Посилання на свідків означали спеціальним терміном ставити шапку. Позивач ставив шапку до відомих свідків, а відповідач або приставляв до них шап­ку, або не хотів приставляти: ставили шапку не тільки чоловіки, а й жінки і не тільки до живих свідків, а й до речових доказів. Свідок, відомий своєю порядністю, знімав шапку і, поклавши її на стіл пе­ред суддями, казав: "Я цю шапку кладу в твої руки, так готовий я покласти і голову — запоруку справедливості моїх свідчень" [118: 78—80].

Предметом уваги харківського фразеолога Ф. Медведева були крилаті вислови, що постали за різних часів, починаючи від найдав­нішої доби (авгієві стайні, ахіллесова п'ята, ієрихонська сурма, каліф на годину). Менше відведено місця ФО, витоки яких пов'язані з вітчизняною етнокультурою: бабине літо, баляси точити, вивес­ти на чисту воду, зайти в тупик (у безвихідь, у глухий кут), скака­ти в гречку; Іван носить плахту, а Настя булаву (за гетьманування Івана Скоропадського державні функції виконувала його дружина Настя). На увагу заслуговує етимологія висловів ні кола ні двора (ні ділянки орної землі ні подвір'я), березова каша, заварити кашу, ні пуху ні пера (побажання навпаки: не вполювати ні звірів ні птаха), перейти дорогу, прокатати на вороних (де вороні — чорні кулі-галки під час голосування, що означали "проти") [161; 162].

Аналіз фразеологізму (слова) як ізольованої мовної одиниці не­рідко спричинює суттєві помилки. Значно ефективніше розглядати тематичні групи, що уможливлює висвітлення системних зв'язків. Серед різних способів етимологічного аналізу О. Мельничук виді­лив іще один вид етимологічних робіт — дослідження етимологіч­них гнізд, які зводяться до одного непоширеного кореня, на лексич­ному матеріалі цілої групи або сім'ї споріднених мов. Майже хрес­томатійним фактом (приклад ще недавно наводився в шкільних

375

Розділу

підручниках) стало виводити походження ФО точити баляси "роз-мовляти" від італ. balustro "стовпчик у перилах" через польське balas "круглий стовпчик" (О. Преображенський, М. Фасмер, В. Ви­ноградов, В. Коптілов, М. Шанський). Проте аналіз великого гнізда споріднених мов з основою bal- "розмовляти" — укр. бали "ляси", у виразі бали точити, балакати, діал. баляс "шум", баляси, балясник, балясувати, додамо баляндрасник, баляндрасити, балаболка "базі­ка"; рос. діал. болить "жартувати", болить "базікати", балы "ляси, жарти", балясы, балясничать; біл. баляснік, діал. бализник "базіка­ло", чес. діал. baldsat "умовляти" та ін. — дозволив О. Мельничуку зробити переконливий висновок про зв'язок ФО точити баляси з дієсловами говоріння [165: 63—64]. Цей вираз перебуває в одному ряді з безсумнівно давніми виразами типу точити ляси, точити те­ревені, пор. розмова точиться; рос. точить лясы, точить балы.

На ділянці етимології фразеологізмів особливо помітні численні роботи В. Мокієнка¹. Петербурзький учений відшліфував свій ос­новний прийом наукового етимологізування слов'янських фразео­логізмів — метод структурно-семантичного моделювання, суть якого полягає в поєднанні літературного звороту з його численними варіантами в слов'янських діалектах і мовах [175: 5]. Ефективність методу автора доведена при встановленні генези великої кількості ФО — літературних (взять кого-н. в переплет, встать с левой ноги, говорить на ветер, забить козла, коломенская верста, на чем свет стоит, показать, где раки зимуют, после дождичка в четверг, как с гуся вода, поймать леща), діалектних (глядеть как глаз во лбу, до вихора), фольклорних (когда песок по камню взойдет, молочные реки и кисельные берега, красна девица). Значну цінність для україн­ської мови і взагалі для української культури мають етимології ФО, спільних з нашою мовою: як Мамай пройшов, відкладати в довгий ящик. Дослідник широко залучає фразеологічні паралелі з українсь­кої літературної мови, діалектного мовлення й фольклору (а перун би ті ясний тріснув!, гнеться як трава від вітру, казка про білого бичка, казка про білу козу). Фразеолог у багатьох роботах обстоює груповий аналіз ФО, коли дані фразеологічної синоніміки, слово­сполучення, близькі за внутрішнім мотивуванням і синтаксичною структурою, допомагають розкрити етимологію вислову із затемне-

'Див.: 175; 176; 178; 185таін. 376

Етимологічний аналіз української фразеології

ною внутрішньою формою. Такою є стаття "Спроба системного етимологічного аналізу українських фразеологізмів (бити байдики, бити бомки і т. ін.)". Крім названих у заголовку, автор прояснює й вислови бити гандри, бити байди, баглаї бити (варіанти баглаї го­дувати, баглаї напали) та ін., які він пов'язує з реалізацією ігрової моделі [185: 26—36]. Предметом уваги дослідника стали й інші українські вислови, зокрема наказати (наговорити) на вербі груші (повніший варіант — наказати на вербі груші, а на осиці кислиці) [181: 55—57], класти зуби на полицю (класти зуби на полку, зуби на мисник покласти) [184: 73—75], казитися з жиру [186: 68—72] та ін. З широким використанням українських етнографічних джерел, лексикографічних зібрань, фольклористичних досліджень та фікса­цій (праці М. Номиса, Я. Головацького, Б. Грінченка, Є. Желехівсь-кого, І. Франка, М. Дикарєва, Й. Дзендзелівського, Г. Удовиченка, М. Доленка, М. Онишкевича, І. Олійника й М. Сидоренка та ін.) проаналізований, наприклад, у статті "Історико-етимологічний ана­ліз фразеології та етимологія лексики" питомо український зворот баки забивати (забити), у якому етимологічно затемнений компо­нент баки обґрунтовано співвідноситься зі словом очі [183: 3—11].

Я. Рудницький в "Етимологічному словнику української мови" (1962—1982) подає матеріали до етимології компонентів фразеоло­гічних одиниць крутити веремію, гандри бити, гиндри бити, гара-са скакати, ані гич, дьору дати, джьосу дати, драбанта ставати тощо [348].

В. Скляренко у статті "Нитка життя, або Вузликове письмо у давніх слов'ян", застосувавши прийом групового аналізу ФО, запе­речив зв'язок вислову нитка життя й старогрецького міфу про трьох богинь людської долі. Адже він зустрічається не тільки в лі­тературній, а й у народній мові. На основі словосполучень обірвала­ся (увірвалася) нитка життя, довга нитка життя виникли ФО обірвалася (увірвалася) нитка, обірвалося життя, довге життя. На думку дослідника, вираз нитка життя (рос. нить жизни) має слов'янське походження: найдавніші слов'яни ще до виникнення писемності передавали своє життя за допомогою звичайної нитки, на якій фіксували не тільки кількість прожитих років, зав'язуючи на нитці вузлики, але й основні події, прив'язуючи до основної нитки ^]нші ниточки. Нитка життя змотувалась у клубок. Коли людина, яка

377

_Розді/пб

в такий спосіб — за допомогою вузликового письма — вела свій "життєпис", помирала, її нитка життя обривалася. Слово плести (первісно "перевивати, сплітати") отримало ще й вторинне значен­ня — "казати неправду"; звідси плести дурниці, плести нісенітниці плести небилиці. З вузликовим письмом пов'язані й ФО верзти ("зв'язувати") дурниці, верзти небилиці, на тонку прясти, на ос­танню прясти, провідна нитка [242: 7].

У кінці 60-х років у київських журналах, особливо в науково-теоретичному часописові "Мовознавство" і збірниках, почали з'яв­лятися численні етимологічні розвідки Л. Скрипник під рубрикою "Із таємниць фразеології*" (ні кола ні двора, видно пана по халявах). Авторка широко залучає фіксації з фольклорних текстів і художніх творів (березова каша, всипати березової каші, топтати ряст, від дошки до дошки), продовжуючи потебнянську традицію аналізу "приповідок", використовує факти побутописців інших культур, зокрема польського дослідника Китовича (видно пана по халявах), звичаєве право й народні вірування, факти історії та інших наук (на­крити мокрим рядном, зглядатися як на тура), фольклорні й етно­графічні матеріали та фольклористичні праці українських та зару­біжних дослідників (плести смаленого дуба, скакати в гречку), по­кликається на дані інших етимологів, наприклад на праці І. Франка (плести як на палилі). Значні зусилля київського етимолога були підсумовані в монографії "Фразеологія української мови", особли­во в дев'ятому розділі — "Джерела української фразеології, її зв'яз­ки з історією, культурою і побутом народу" (дати куку в руку, дати пам 'ятного (пам 'яткового) прочухана, я тебе пережену на гречку, ні бе німе, докласти воза, підвезти візка та ін.) [246].

При етимологічному аналізі Я. Спринчак розрізняє два мето­дичні прийоми: 1) коли можна обмежитися з'ясуванням одного не зовсім зрозумілого слова шляхом встановлення його етимології і 2) коли етимологічного аналізу потребує ціла фразеологічна одини­ця, особливо її смисловий та структурно-синтаксичний аспект. За допомогою першого прийому аналізуються вислови типу плести (нести) ахінею, збити(ся) з пантелику, точити баляси (ляси, баля­си з баляндрасами), на руку ковінька. За допомогою другого — пе­ремивати (перетирати) кістки (кісточки), лишитися з носом, ви­міняти шило на швайку. Сам автор наводить свої міркування щодо походження висловів за душею ні шеляга, писати мисліте, пропи-

378

Етимологічний аналіз української фразеології

сати іжицю, на свій копил, на своє копито. Певне місце відводить­ся й історичним фразеологізованим крилатим висловам: погибоша аки обри, розтікатися мислію по древу, мертві сраму не імуть, меча вь похви вложити [265: 33—38].

Оригінальну працю створив київський лінгвіст, працівник Інс­титуту мовознавства НАН України, доктор філологічних наук О. Ткаченко. Предметом аналізу всієї значної за обсягом моногра­фії "Сопоставительно-историческая фразеология славянских и фин­но-угорских языков" (1979) стала одна-єдина фольклорна формула жили-были, яка склалася внаслідок взаємодії російського й ме-рянського фольклору. На 298 сторінках показано, наскільки глибокі народні корені цієї відомої кожному з дитячих років формули з ши­роким євразійським контекстом (дослідження базується на матеріалі майже 90 індоєвропейських, фінно-угорських та іберійсько-кав­казьких мов). В українських казках цьому зачинові відповідають усталені вислови типу жив собі дід та баба.., був собі чоловік та жінка...

Низка розвідок (ні пуху ні пера, катюзі по заслузі, вискочити як Пилип з конопель, водою не розіллєш, далеко куцому до зайця, три­мати ніс за вітром та ін.) В. Ужченко підсумував у книжках "На­родження і життя фразеологізму" (1988), "Образи рідної мови" (1999), значною мірою в посібнику "Українська фразеологія" (1990; у співавторстві з Л.Г. Авксентьєвим), у монографії "Східноукраїн­ська фразеологія" (2003). Етимологічними коментарями (до баби Кудичихи, бики розпивати, до білих віників, відкрилися ворота (в кого), стояти на воротах та ін.) завершується багато статей "Фра­зеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу" (2002) В. Ужченка і Д. Ужченка [303].

У перших трьох томах "Етимологічного словника українсь­кої мови" за ред. О. Мельничука, за підрахунками А. Івченка, зроб­лено спробу пояснити походження понад 90 етимологічно темних компонентів у складі переважно діалектних ФО: попавсь в анацію (анація — "скрутне становище, біда"), баглаї бити (баглай — "ле­дар, тюхтій" — у виразах баглаї бити, баглаї напали, баглаї вкину­лись), байди бити, байдиги плести, баляси точити, забивати баки, бали точити, бити як гамана, іти ва-банк тощо. Наприклад, під­вести під гёца "ошукати, обдурити", де пол. Нес "місце для цьку­вання", heca "смішний випадок, видовисько", чес. Иес "забава, роз-

379

Розділ 16

вага" — очевидно, через польську або словацьку мови запозичено з німецької; нім. Hetz "жарт, голосні веселощі, пустощі" пов'язане з Hetze "цькування; юрба, натовп, зграя (собак); жвавість; жарт" [87 І: 502]; галу-балу (вираз, що імітує балаканину) — складне утворен­ня: перша частина пов'язана зі звуконаслідувальною основою гал-(пор. галай "крикун"), а друга — з основою бал-, похідною від ба-"говорити" (пор. баяти), тією самою, що і в словах балакати, балагур [87,1: 461—462], та багато інших.