logo
Uzhchenko

§ 16. Фразеологізми

зі структурою словосполучення

Найбільше серед ФО виразів зі структурою словосполучення. Залежно від принципу, покладеного в основу поділу, одні й ті самі вирази можна відносити до різних груп. Так, для ФО ранній птах, стріляний горобець синтаксично стрижневими компонентами є іменники, що й зумовило їх традиційну віднесеність до іменнико­вих фразем. Проте з погляду семантики їх опорним компонентом є саме прикметники, що становлять основу внутрішньої форми ви­разів: ранній — "той, хто рано встає", стріляний — "досвідчений, бувалий".

Серед різних спроб класифікувати фразеологічний склад мови помітне місце посідає семантико-граматичний розподіл фразем, на­магання вписати їх у різні граматичні класи, що співвідносяться з певними частинами мови (Л. Авксентьєв, В. Архангельський, М. Демський, В. Жуков, О. Кунін, І. Лепешев, О. Молотков, О. Фе­доров та ін.). Але якщо слова порівняно легко об'єднуються в гра­матичні класи за своїми більш-менш чітко вираженими семантико-граматичними ознаками, то фразеологізми класифікувати за грама­тичним принципом значно важче, що зумовлюється їх генезою і структурно-семантичними ознаками: фразеологізм є результатом переосмислення вільного словосполучення, надслівною структу­рою, у якій особливим способом поєднуються семантико-граматич-ні ознаки всіх компонентів. Нарізнооформленість фразем зумовлює суттєві розбіжності в класифікації ФО. Дехто взагалі не визнає гра­матичних категорій у ФО (М. Копиленко, В. Рудов), інші вчені кла-

130

Граматична структура фразеологізмів

сифікують їх за формально-граматичними ознаками стрижневого компонента. М. Шанський вважає фразеологізми еквівалентними граматичним розрядам слів (тій чи іншій частині мови) [326: 63]. О. Молотков наголошує на необхідності враховувати морфолого-синтаксичні ознаки ФО, серед яких сполучуваність фразеологізмів, однотипний для кожного розряду ФО набір граматичних категорій і можливість вияву парадигматичних форм для вираження відно­шень та зв'язків зі словами [187: 127]. На думку Ф. Янковського, фразеологізми взагалі не належать до частин мови, але за значенням і синтаксичним уживанням (а не за граматичними характеристика­ми) співвідносні з ними [339: 33—34]. О. Федоров класифікує фра­зеологізми за функціонально-семантичним принципом, поділяючи їх залежно від ролі, яку фразеологізм виконує в реченні (що він ха­рактеризує), що являє собою його цілісне значення і як воно визна­чає валентність цієї фразеологічної одиниці [314: 48]. За М. Алефі-ренком, фраземи утворюють семантико-граматичні розряди, які не збігаються з частинами мови, лише інколи співвідносячись з ними; у кожному з цих розрядів фразема має певне категоріальне значен­ня, "зумовлюване її міжрівневими зв'язками в мові, а також особ­ливостями функціонування у мовленні" [6: 42, 45]. Як бачимо, у дослідженнях, присвячених класифікації ФО за граматичним прин­ципом, немає одностайності щодо критеріїв їх виділення в ту чи іншу групу. Жодний з названих підходів не містить вичерпного роз­в'язання цієї проблеми: залишається багато ФО, які не можна від­нести до якоїсь конкретної групи тільки за одним параметром — се­мантичним, морфологічним чи синтаксичним.

Очевидно, для максимально повного розрізнення лексико-гра­матичних груп ФО необхідно враховувати всі три критерії — се­мантичний, морфологічний і синтаксичний [338: 89], "цілісний аналіз семантики, морфологічних особливостей і синтаксичної фун­кції" [147: 102]. Є велика група ФО, категоріальні властивості яких визначаються порівняно легко за граматично опорним компонен­том: перша ластівка, молодий таранній, бити байдики, брати бика за роги, стояти кілком в горлі. Іншу групу становлять ФО, "які ма­ють категоріальні ознаки двох і більше частин мови, унаслідок чого їм властива розмитість меж" [223: 31]. У них важко виділити стриж­невий компонент, а співвідношення з певною частиною мови визна­чається з урахуванням синтаксичної ролі (дієслівні, наприклад, най-

131

Розділ 7

частіше виконують функцію присудка, прислівникові — обставини, іменникові — підмета й додатка [147: 101]). Або за співвіднесені­стю значення фразеологізму зі значенням відповідної частини мови. Легко, наприклад, виділяються прислівникові й дієслівні ФО (тихою сапою, під гарячу руку, під сурдинку; без вогню варити (кого) "доко­ряти кому-н. чимось", зазнати прочухана (від кого і без додатка)). Проте вже ФО хоч у вухо бгай (клади), поєднуючись із субстанти-вом або вживаючись без додатка, класифікується як прикметнико­ва — "дуже лагідний, покірний, податливий" (" — У мене з села була. З півроку просто люба-мила, хочу вухо бгай, а познайомилася з москалями — зараз і пішла у хльондри", Панас Мирний), а поєдну­ючись із прикметником співвідноситься з прислівником — "дуже, у великій мірі" ("Оришка мене ... побоюється. Стає добра, м'яка, хоч у вухо її клади, і в усьому мене слухається", О. Гончар) [262].

Для визначення морфологічних розрядів фразем М. Алефіренко пропонує спиратися на цілий комплекс факторів: характер фразео­логічного значення фраземи; ступінь десемантизації та ідіоматиза-ції її компонентів; морфологічні властивості граматично стрижне­вого компонента; тип структурно-граматичної моделі вільного сло-восполучення-прототипу; граматичні значення службових частин мови в структурі фраземи; ступінь граматичної ідіоматизації фра­земи (ступінь і характер деформації синтаксичних відношень і зв'язків); синтаксичні властивості фразем, зокрема специфіка їх синтаксичної дистрибуції й синтаксичних функцій у реченні [6: 69—70].

Урахування цих факторів дає змогу виділити такі основні роз­ряди:

Іменникові ФО, що характеризують: 1) людину: порожня голо­ва, підколодна гадюка, твердий (міцний) горішок; 2) істот (реальних або нереальних), демонологічні об'єкти: божа худоба, той що греб­лі рве, Гнат безп 'ятий; 3) предмети: тиха заводь, китайська грамо­та, зелений змій; 4) абстрактні поняття: іскра Божа, терновий ві­нець, підводне каміння. Як уже зазначалося, іменникові ФО най­частіше виконують функцію підмета, додатка, іменної частини при­судка: "Година пізня, всяка всячина верзеться проти сну" (Є. Гуца­ло); "А от зелена вулиця тепер — в путі ланцюг зелених світлофорів" (Д. Білоус); " Ця дівчина — твердий горішок — з нею треба пово­дитися обачніше" (М. Івасюк); "Стоїть він край битого шляху, що

132

граматична структура фразеологізмів

веде на Волинь та в Галицьке князівство, у Польщу та Угорщину... Міцний горішок для нападників-завойовників!" (В. Малик); " — О, я знаю, ти, дівко, готова йти на муки, — Ступа уже не рахувався з словами. — Тобі сниться терновий вінецьТ (Р. Федорів); "Тут утратив він усе: домашнє вогнище, рідних людей, волю і навіть май­бутнє" (В. Малик).

Дієслівні ФО становлять найчисленнішу групу. Вони познача­ють дії і процеси, спричинені переважно людиною; усіх інших ФО, що позначають дії, джерелом яких є неособа або предмет, надзви­чайно мало (М. Демський): стригти під одну гребінку, метати гро-ми і блискавки, збивати з пантелику, не заманити (не виманити) калачем, розкривати карти. У реченні дієслівні фразеологізми ви­конують звичайно функцію присудка: "Щастя людини не в цьому, майбутнє не стригтиме людей під одну гребінку, як це уявлялось вам, товаришу Кампанелло..." (О. Гончар); "Миля ж часом збивав мене з пантелику несподіваними запитаннями" (Ю. Мушкетик); "Зараз його й калачем не виманите звідси, коли прийшов на своє озеро" (М. Сиротюк); "Ось і доводиться, ще й на світ не благослов­ляється, вставати і, коли весь чесний люд спить сном праведника, гнути спину отут, дивитися, рахувати, щоб звести кінці з кінцями" (Б. Левін).

Прикметникові ФО відрізняються від слів-прикметників тим, що позначають не ознаку взагалі (безвідносно до об'єкта), а ознаку стосовно людини [74: 14]: з головою, як грім, латка на латці, ні живий ні мертвий, як з хреста знятий, кров з молоком, до душі, мало каші з "їв, кістки та шкіра, як лялечка, від горшка два (три) вершка. Вони виконують у реченні функцію неузгодженого озна­чення або іменної частини складеного присудка: "Та Володько, Богу дякувати, лобур з головою видався..." (У. Самчук); "Панове! До Мартина Пушкаря тут посланець прибув із Січі... Ввійшов, як грім, обвітрений з дороги. Віддав чолом..." (Л. Костенко); "Поча­лись холода, а на Ганні кожух —латка налатцГ\ "Микола вийшов од пана ні живий ні мертвий', він пішов додому, не промовивши ні одного слова, ходив цілий день, опустивши голову"; "Сновигає іноді по двору від хати до воріт, від воріт до хати, хмурий, насупле­ний, як з хреста знятий, — за цілий день від його слова не по­чуєш..." (І. Нечуй-Левицький); "У блокноті є прізвище, з місяць тому розмовляв, жива-здорова, кров з молоком" (В. Дрозд); "Нема нічого кращого від праці, що хвилює, що до душГ (В. Шевчук).

133

Розділ7

Прислівникові ФО відбивають просторову характеристику: за тридев 'ять земель, де козам роги правлять, за два кроки; спосіб дії: зціпивши зуби, крізь зуби, на галай-балай, в один голос, як грім з яс­ного неба; часову характеристику: не за горами, нарахманський Be-ликдень, день і ніч, від зорі до зорі; інтенсивність дії: з вітерцем, до глибини душі, з усього маху; психофізичний стан, поведінку люди­ни: як неживий, як колода, не змигнувши оком; кількісні параметри: як гною, хоч греблю (гать) гати, не гурт, скільки душа забажає, на макове зерно; стосунки між людьми: як кішка з собакою, душа в душу; повноту дії: до [самих] кісток, по [саме] горло, з голови до ніг, до зубів; якість: комар носа не підточить, з гріхом пополам, на зубок. Прислівникові фразеологізми виконують у реченні функцію обставин: "їм здалось, що вони заїхали за тридев'ять земель од свого Богуслава" (І. Нечуй-Левицький); "Тягнирядно скрутив руку, аж хрупнула в плечі, і хлопець, зціпивши зуби, глухо застогнав" (А. Головко); "Всі мужики неграмотні, а тут ще й весна не за гора­ми— ось-ось вигулькне" (М. Сиротюк); "Почала хазяйка лаяти його на всі заставки " (В. Барка); "Та там же качви тої, як гноюГ (Остап Вишня); "Ні з ким він ніколи так не ворогував, як з Васи­лем,., вони жили гірше чужих, гризлися, як кішка з собакою" (Панас Мирний); "Свистить вітер і пронизує до кісток" (У. Самчук); "Се-верко... ходив по сцені спокійний, бо всі репліки Степана знав "на зубок" (А. Іщук).

Вигукові, або інтерактивні, ФО виражають експресивно-во­льові реакції мовця [137: 5]: емоції, волевиявлення, побажання, про­хання, накази, заборони, клятви, реакції на слова співбесідника чи ситуацію, запевнення в достовірності сказаного, формули соціаль­ного етикету та ін.: Боже мій, бісова душа!, от тобі йраз, сто чор­тів!, знай наших!, зуб за зуб [око за око], ох (ой) [мені] лихо!, матін­ко [ж] моя [рідна]!, щоб я світу сонця не бачив!, ні пуху ні пера!, бодай тобі заціпило!, хай Бог боронить!, хай йому цур!, руки вгору!, куди там!, де там!, так тому й бути, добрий день!, бувайте здо­рові!, скільки літ, скільки зим "дуже давно (говориться під час зу­стрічі) (" — Здорові, тітко! — привітався він. — Скільки літ, скільки зимі Давно, давно ви в мою хату заглядали", Панас Мирний); ота­ка (от така) ловись! (уживається для вираження здивування, ра­дості, захоплення і т. ін.) (" — Мені вас, дядьку, шкода..." — "Мене? Отака ловись! А що ж я? Вмираю, чи що?", Б. Грінченко).

134

граматична структура фразеологізмів

Питання про кількість розрядів ще не до кінця вирішене. Деякі дослідники, крім названих, виділяють й інші розряди. М. Демський, наприклад, називає займенникові фразеологізми, проти чого запе­речує І. Лепешев, вважаючи, що ФО типу наш брат, свій брат, наша сестра та ін. "мають категоріальне значення предметності й повинні кваліфікуватися як іменникові" [147: 103]. Сам І. Лепешев виділяє в окремі групи модальні фразеологізми, що не є членами речення й позначають ступінь упевненості: звісна річ, треба дума­ти, швидше за все; емоційну оцінку: дивна річ, як на лихо, легко сказати; манеру мовлення, спосіб передачі думки: між: нами кажу­чи, так би мовити; джерело повідомлення: як той казав, як ка­жуть; відношення між частинами висловлювання: одним словом, таким чином, між: іншим; звертання до співрозмовника: будь ласка, коли ваша ласка та ін. [147: 135—136]. Немає одностайності й щодо багатьох виразів, які постали на основі предикативних сполук: акції падають, шматок не йде в горло, волосся дибом стає, дістанеться (перепаде) на горіхи, далеко не заїдеш, був кінь, та [й] з "їздився. Такі ФО поєднані спільним значенням дії або стану, мають грама­тичні категорії часу й виду, виконують у реченні функцію присудка односкладних речень та отримали назву дієслівно-пропозиціональ-них (О. Молотков), або предикативних (Д. Яськов). І. Лепешев на­зиває їх фразеологізмами, не співвідносними з частинами мови, оскільки в них поєднуються ознаки різних частин мови. їх тлума­чення передаються предикативними сполученнями [147: 102, 141]. Отже, в основі виділення ФО цієї групи лежить переважно семан­тичний принцип: частина виразів предикативної структури за зна­ченням легко співвідноситься з відповідними частинами мови {куди і ворон кісток (кості) не заносить "дуже далеко", розказав Мирон рябої кобили сон "збрехав" тощо).

Складність граматичної класифікації фразеологізмів наочно ілюструє лексикографічне їх опрацювання. За "Фразеологічним словником української мови", вираз золоті гори, поєднуючись зі словом обіцяти, означає "надто багато", що відповідно до семан­тики засвідчує його прислівниковий характер: "Потім умовляв Дмитра отямитися, обіцяв золоті гори" (М. Таран) [317: 189]. Син­таксичний підхід не дає чіткої граматичної диференціації фразеоло­гізму, оскільки він може виконувати функцію і обставини, і додат­ка. Проте морфологічна структура виразу (прикметник + іменник)

135

Розділ7

та аналіз його контекстного вживання указують на те, що цей вираз можна віднести до іменникових: "Вона не віддавалася пустим мріям і спокусам про золоті гори десь там у Молдавах та інших чужих краях, а знала працювати в границях своєї батьківщини" (О. Коби-лянська). За словником Г. Удовиченка — очевидно, єдиним україн­ським словником, у якому послідовно висвітлено синтаксичну фун­кцію фразем, — вираз золота середина виконує функцію додатка, а вираз золотий дощ — додатка або обставини: "Вибирай золоту серединку і скоро сама научишся, як чоловіка слід приборкувати" (В. Кучер); "Кривдно було слухати Валерикові, що Мурашкова ве­лика вода проллється золотим дощем насамперед на навколишніх степових магнатів" (О. Гончар) [290, І: 234]. Контексти засвідчу­ють, що часто синтаксична роль фразем може досить легко зміню­ватися: "Середина, золота середина — це зовсім не посередність" (Ю. Мушкетик); "Прямо тобі золотий дощ посипався, злива закру­тилась"; "На тебе, кажуть, золотий дощ обвалився?" (М. Стель­мах).

Як бачимо, визначення частиномовної належності фраземи за­лежить від багатьох факторів, у тому числі від лексичного оточен­ня, ступеня її фразеологізації, семантичної злитості, нерозкладності, утрати компонентами ознак слівності. Чим більший ступінь абс­тракції, тим яскравіше виражена фразеологічна семантика (отже, вираз прислівниковий); і навпаки, чим більше проступає "слівність" компонентів, тим ближче до прототипу — вільного словосполучен­ня (отже, вираз іменниковий). Така невизначеність спричинена єд­ністю протилежностей у фразеологізмі — змісту і форми, цілісного значення та його нарізнооформленості.

Таким чином, фразеотворення здійснюється за участю найріз­номанітніших дериваційних баз і зводиться до певних означених типів. У цьому виявляється явище системності мовних змін. Процес фразеотворення динамічний, у ньому тісно переплітаються вільні словосполучення і фразеологічні звороти, структурно-граматичні форми й семантичні явища, логіко-лінгвістичні формули й екстра­лінгвістична підоснова, їх живильне джерело.

136

Розділ 8

СТРУКТУРНО-ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНА ПІДОСНОВА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Дослідження фразеотворення стало в останні десятиліття окре­мим напрямом (аспектом) фразеологічної науки. Ю. Гвоздарєв ви­значає фразеотворення як вивчення закономірностей утворення фразеологічних одиниць і їх структури. При фразеотворенні важли­во знати, на базі якого типу матеріалу виникла ФО, які процеси при­вели до її створення, у якому відношенні ця одиниця перебуває до інших одиниць мови. Одне з основних понять фразеотворення — "дериваційна база", під якою вчений розуміє матеріал мови чи мов­лення, за допомогою якого "матеріалізується мотивувальна база (тобто значення, яке підлягає матеріалізації в новій фразеологічній одиниці)" [50: 43]. В українській фразеології значний внесок у ви­вчення різних типів дериваційних баз (насамперед на матеріалі бой­ківських говірок) зробив М. Демський. Учений виділяє такі типи Дериваційних баз: 1) окремі слова; 2) різного роду прийменниково-відмінкові конструкції; 3) вільні словосполучення та речення; 4) па­ремійні одиниці; 5) казки, анекдоти, небилиці; 6) наявні на території ареалу фраземи; 7) іншомовні фраземи [72:45—46]. Деякі з них, але на матеріалі літературної мови, розглянемо в цьому розділі.

137

Розділ 8