§ 35. Стилістичні функції фразеологізмів

Синтез функціонального й структурно-семантичного підходів до ФО породжує бісинхронний підхід до мови, що створює органіч­ну єдність мови-коду й реалізації цього коду в процесі мовлення. Він же породжує й опозицію денотативно-сигніфікативного й екс­пресивно-стилістичного аспектів. Виразні семантико-стилістичні якості фразеологізмів — їх образність, картинність, жива внутріш­ня форма — відсвіжують мовлення, роблять його невимушеним, соковитим, містким, дотепно-влучним, що й приваблює майстрів художнього слова, журналістів, публіцистів. Не можна уявити без них розмовно- і літературно-побутову сфери, науково-популярні й навіть наукові тексти. Щодо останніх, то ФО зрідка, проте трапля­ються навіть у науково-теоретичному журналі "Мовознавство": "За біографічні романи і повісті письменники беруться не дуже охоче:

250

Стилістика і конотація українських фразеологізмів

сковує, мабуть, необхідність дотримуватися більше правди, ніж ви­мислу, накидати вуздечку на факти і працювати з багатьма доку­ментами" (В. Русанівський). Серед майстрів образного ідіоматич­ного слова, які особливо часто ним послуговуються і які доречно використовують текстотвірний потенціал фразеологізмів, згадаймо І. Котляревського, Г. Квітку-Основ'яненка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, М. Стельмаха, Остапа Вишню. Звичайно, більше насичена фразеологізмами мова персонажів, проте в "Енеїді", на­приклад, на них так само щедра й авторова мова.

Серед фразеологізмів виділяються частовживані, загальновідо­мі, традиційні вирази {дістати нагінки, залишати в дурнях (кого), на всі лади); менш уживані (обмолотини попити "відсвяткувати за­кінчення молотьби", трапилося у Ганни Барвінок, Ю. Яновського; поцілувати ломаку, уживане ще Панасом Мирним, — "те саме, що й поцілувати замок: замки були дорогі, то двері "замикали" на ло­маку) й оригінальні, можливо, використані один раз і тільки в твор­чості певного письменника, наприклад в О. Ільченка. Він у повісті "Петербурзька осінь", за словами В. Русанівського, буквально "ко­хався у фразеологізмах": друг неспитаний..., що горіх нерозколе-ний; хорони, кажуть, думку в пазушці, а в люди не неси; самотній бджолі трудно й мед носити; цілував... яструб курочку — до ос­таннього пір 'ячка; я вже не піддаюсь на бджілчин медок, бо в неї жальце в запасі; коби нашій попаді та попова борода, давно благо­чинним була б!..; грізний, кажуть, враг за горами, а ще грізніший — за плечами. Такі самі й варіанти загальновідомих або уживаних дуже рідко фразеологізмів у В. Шевчука: що написано народу, того не об 'їдеш і на льоду; світити хочеш, а каганець під стіл ховаєш; без чарки сажень вломиться; немає зла, щоб на добре не вийшло ("Сини волі", "Терновий світ").

Фразеологізми виконують найрізноманітніші стилістичні функ­ції: оцінну, емоційно-експресивну, функцію створення сатири й гу­мору та ін.

Оцінна функція. Фразеологізми викликають у читача (слухача) певне ставлення до зображуваного, дають йому оцінку — позитив­ну чи негативну. Схвалення, прихильність, співчуття чи захоплення викликають ФО кований на всі чотири ноги, за словом до кишені не лізти, битися як риба об лід, наприклад: "Мені поперед усього тре­ба людей розумних,., кованих на всі чотири ноги" (І. Франко); "Во-

251

Розділд

гонь — не дівка. За словом до кишені не полізе" (М. Руденко); "£ 'юся як риба об лід, а не бачу свій слід" (Укр. приказка).

Навпаки, несхвальне ставлення, осуд, відразу чи зневагу викли­кають фразеологізми /// риба ні л/ 'ясо, рильце в пушку (в кого), роз-водити антимонії, хоч кіл на голові теши (кому), каламбурне третє ребро від заду тощо. Особливо відчутна така оцінка в контекстах: ⁴⁴ — Цей Безкоровайний ні риба ні м 'ясо, а нам він пригодиться" (А. Хижняк); "Авантюрист, дурисвіт!.. Ого, чим тільки не називали його тоді люди, рильця яких були в пушку" (Я. Гримайло);⁴⁴Авторам просто не давали розводити антимоній" (Ю. Шовкопляс); "Вона ж у нас камінна. їй хоч кіл на голові теши" (В. Кучер); "Рідню знай­шов: третє ребро від заду... " (М. Стельмах). З типових для україн­ського селянина образів постали оцінні іронічні, несхвальні чи зне­важливі фразеологізми невелике цабе, ні тпру ні ну "не виходить, не посувається" (про справу), [як] батіг з клоччя ("Батько Ксенин був батіг з клоччя: що жінка казала, те він і робив", Б. Грінченко).

Остап Вишня, наприклад, по-різному дає фразеологічну оцінку й персонажу, і цілим колективам. Часом це гра слів, побудована на зіставленні слова вільного вжитку і фразеологічно зв'язаного: "Піш­ла вчителька до голови [сільради] попрохати соснових вітів... —До чортової матері! — кричить голова. Там такий голова, "що на голо­ву не налізе" (⁴⁴Що поробиш?"). Буває, що в одному мініконтексті зіставляються два різних фразеологізми зі спільним компонентом, одночасно "цементуючи" його окремі складники й тримаючи чита­ча в напруженні: "Робимо, аби з рук. Директор або управитель дбає, очевидно, щоб програму виконати... От і маємо таке, що бридко в руки взяти" ("Якість продукції*"). Додатково включені до складу ФО компоненти відчутно оцінюють певні соціальні явища, зокрема імперіалістичну війну: "Пролив Яків Іванович на війні всю свою кров мужичу, поклав на триклятий "олтар " живіт свій..." ("Може, ще інсценізувати накажете?").

Виразну негативну оцінку виявляють компаративні фразеоло­гізми, побудовані на несумісності об'єднуваних понять: личить — як корові сідло, користі — як з козла молока, робить — як сліпий дивиться, "Він так схожий на Гарібальді, як свиня на коня" (М. Сте­льмах); "їй так потрібен чоловік, як рибі парасолька. Проживе і без тебе" (А. Дімаров).

252

Стилістика і конотація українських фразеологізмів

Емоційно-експресивна функція. Емоційні мовні одиниці також містять компонент оцінки, виражають позитивні чи негативні по­чуття, характеризують психічний стан мовця, передбачаючи існу­вання додаткового стилістичного колориту. Емоційне завжди екс­пресивне. В основі експресивних мовних одиниць лежать соціопси-хологічні та власне мовні критерії оцінки виражальних засобів. Екс­пресія з'являється там, де є можливість зіставлення, посилення певних ознак на основі протиставлення (С. Єрмоленко).

Навіть окремі фразеологізми різних типів досить часто викорис­товуються як один з найважливіших засобів емоційного зображен­ня та відсвіження експресії. Звичайно в художньому тексті перева­жають ФО з відчутним емоційно-експресивним, оцінним значен­ням, а тому все оточення, контекст окремого речення, періоду екс­пресивно фонує. Наприклад, відтінок фамільярності вносить до контексту В. Івановича вже рідковживане діло в шляпі, яке до того ж відтінюється заштампованою сполукою "на даному етапі": "Ли­сицю з курника Осел до себе кличе: — Ну як діла на даному етапі? Лисиця каже: —Діло в шляпії". Емоційно-експресивна функція лег­ко усвідомлюється при ідентифікації слова й синонімічного фразео­логізму, наприклад побити і втерти маку: "Ванько-о-о! Вилазь, зараз же! Бо такого втру маку — тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!" (В. Нестайко). ФО рефлексує фоновими національними по­бутовими обертонами ("терти мак", "терти у макітрі", "макітра" — як реалії повсякденного життя; "протертий", "тертий", "багряний", "терпкий" — деякі з асоціативних означень до іменника-стимулу мак; мак — як символ плодючості, сну, надійного оберега, що спри­ймається як концепт-максимум). ФО передати куті меду усвідом­люється нами не просто як "перевищити міру в чому-небудь" ("І ми розуміємо: тепер уже все. Передали куті меду. Вчителі не люблять, щоб їх учили", В. Нестайко), а й сприймається з неповторним орео­лом безеквівалентної, належної тільки українській етнокультурі фраземи. Нейтральна словосполука поводитися чванливо явно про­грає стилістично зневажливому пипдючити ніс, пор.: "Пиндючить ніс Остапова Горпина І, знай, все мацає на шиї свій дукач" (П. Гу-лак-Артемовський).

Насичення ж короткого відрізку тексту багатьма ФО створює враження неперервного стану емоційного збудження: "Сьогодні, як на духу, розкажу вам, як мене підвела преса, друковане тобто слово,

253

Розділ^

як воно, оте слово, поклало мене на обидві лопатки, як я витріщив очі, довго кліпав віями, а потім плюнув і вилаявся..." (Остап Виш­ня).

Функція створення гумору й сатири. Деякі звороти, зазначав С. Караванський, народившись у гумористичній душі нашого наро­ду (химии і кури, розказувати про химии і кури), додають мові "не­повторного, тільки їй властивого колориту". Названа функція часом зумовлена структурною організацією внутрішньофразеологічного контексту, як-от: замок поцілувати "побачити замкнені двері", по-чесати березовим віником (кого), почесати спину (ребра, плечі) (ко­му, яку, які) "побити". Вона яскраво виражена, наприклад, у числен­них творах Остапа Вишні. Ситуаційний комізм, на думку Б. Приш­ви, досягається в гумориста створенням контрастності через невиз-начений стан предмета: "І дома, мовляв, і замужем"', "І стан отакий: ні встав, ні впав"', гіперболізацією явищ, предметів, узагалі ситуації: "Було спочатку 4 кобили такі, що про них кажуть: "як біжить — уся дрижить, як упаде — сім день лежить "; нісенітними ситуація­ми: "... як відомо, сама себе хвалить тільки гречана каша". Комізм досягається й заміною компонентів: "Ах, щукин син!"; "волосся ... подралося дубом"; розширенням компонентного складу усталеного виразу: "рятуйте, хто в бога йу чорта вірус..." [225: 108—111]. Гумористично забарвлює контекст порівняння з порушенням смислових дистрибуцій між порівняльною частиною і словами фра­зеологічного оточення, зокрема для вираження ознак, процесів і мо­дальних станів: (красива) наче свиня в коралах, як свиня сива', (спокійний) як порося в мішку; (схожий) як свиня на коня, діал. (ссл., сет.) як свиня на 'їжака, як свиня на кобилу; (побачити) як свого носа; (боятися) як торішнього снігу; (потрібний) як п 'яте колесо до воза, "Варчук мені, як собаг\і "добридень" потрібний" (М. Стельмах). Дотепне вживання подібних фразеологізмів зумовлене не тільки чуттям автора, а й великим набором їх у загальнонародній фразео­логії, що уможливлює також і авторський відбір. Ірреальність їх змісту, "поєднане непоєднуване" іррадіює й на весь контекст їх уживання, гумористично його забарвлює.

Функція передачі внутрішніх якостей персонажа. Пор. У Панаса Мирного: "Він дума як голова, то й велика цяця!\ Див. ше: "...два удари (дзвона) — чужий гість..., три удари — знак, шо до Киріакового берега припливла велика (може, й золота) риба, перед

254

Стилістика і конотація українських фразеологізмів

якою личить розкланятися" (М. Івасюк); "Що то ти поробив з тими п 'явками людськими?]"; "Такий робітник з його — золоті руки"; у М Коцюбинського: " — Хіба в тебе душа? От заячий дух...", влас­не, "полохлива людина". Див. численні ФО, утворені за моделлю "прикметник (дієприкметник) + іменник", які становлять полюси-антиподи як фразеологічні засоби характеристики внутрішніх якос­тей персонажів: ходяча енциклопедія, добра душа, розумна голова, м 'яке серце, широке серце, "Там найдете щире серце і слово ласка­ве" (Т. Шевченко) — черстве серце, чорнильна душа, мишача душа, каїнова душа; "Потоцький знає, чим закінчиться та нерозумна затія гарячих голів, і не піде за ними" (Я. Стецюк), тобто "запальних, нестриманих людей".

Залежно від контексту, одна й та сама ФО може позначати про­тилежні якості персонажа — позитивні чи негативні, пор.: " — У вас, молодий чоловіче, мудрість мужа... Мене [декана], старого лиса, кругом пальця обкрутити" (П. Колесник), де, власне, жарт по­єднується з позитивною характеристикою. І навпаки, лукаво-нещи­ра, підступно-хитра людина зневажливо іменується старим лисом чи старою лисицею: "Завідуючий був старий лис, з медом на устах" (С. Васильченко).

Функція відтворення внутрішнього стану персонажа. При­родно, що численні фразеологізми групуються навколо слів душа і серце як виразників психічного стану людини, її настроїв, пережи­вань та почуттів: аж в душі (на серці) похолонуло (в кого, кому), в душі закипати "надмірно хвилюватися від припливу якогось почут­тя (гніву, незадоволення, роздратування), відлягло від серця (від ду­ші, на серці, на душі) (у кого, кому), але з душі верне (кому). Внут­рішнє відчуття суб'єкта передають також інші ФО: "Ось щось зразу залопотіло... Мороз пробіг вподовж: спини: волосся полізло вгору..." (Панас Мирний). Промовистий душевний стан головного персона­жа в "Енеїді", переданий І. Котляревським низкою виразних фра-зем: "Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь І зараз сам не свій зробився, Скакав, вертівся і качавсь". Такого характеру й численні компаративні фразеологізми — як жаром (приском) об­дало (кого), як опечений, яку воду опущений, як оса — та дієслівні Фразеологізми, які часом виражають міру й ступінь ознаки внутріш­нього стану (обливатися холодним потом, опустити вуха, аж ос­кома бере (кого), аж очі на лоб лізуть (у кого, чиї)).

255

Розділим

Сюди належить велика кількість фразеологічних суміщених омонімів, що формують свою семантику за активної участі слово­сполучень на означення жесту й міміки: махнути рукою, почухати потилицю, братися за голову, "Усміхається Марина, і звичайно хо­роше і неспокійно стає хлопцеві. Переминається з ноги на ногу, вила то на плече перекладе, то зубцями в землю зажене" (М. Стель­мах). Поетичний і пісенний образ утрачених літ, які треба дога­няти вороними кіньми на калиновому мості (С. Єрмоленко), пов'яза­ний з "тривалим" настроєм чи переживаннями героїні. Внутрішній стан можуть передавати й побутові метафори: "Сяду їсти — хліб з рук падає.., повертаюсь додому, розбитий, наче дві копи змолотив" (М. Стельмах).

Функція портретної характеристики, зображення зовніш­нього вигляду людини. Зовнішність людини змальовується дуже розгалуженими спектрами висловів, особливо народними порівнян­нями. Чи не найбагатший з них висвітлює красу і вроду дівчини. Ось далеко не повний їх ряд, дібраний М.М. Пазяком:

Гарна (хороша, красна, пишна) —як маківка, мов намальована, хоч з лиця води напийся, наче рожа, як весна, як зіронька на небі, як калина, як квітка навесні, як ягідка, як мак городній, як іскра, як маків цвіт, як сонце на небі, як чічка в городі, хоч цілуй, аж за око бере, як намальована; гнучка — як берізка, як тополя, як лоза, як хвоїна; дівчина — як горлиця, як рожа, як тополя, що в лузі калина, як берізонька, як зоря ясна, як ластівка, як лебідка, як маківка, як малина, як сонечко, мов та ясочка [205: 161].

Першому українському повістяреві можна було з чого вибира­ти. Л тому такий привабливий словесний портрет Марусі з одно­йменної повісті Г. Квітки-Основ'яненка переданий саме традицій­ними народними компаративними висловами: "Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа,., губоньки, як цвіточки... зубоньки, неначе жарнів-ки, як одна, на ниточці нанизанГ. У Котляревського в "Енеїді"' "Дочка була зальотна птиця І ззаду, спереду, кругом; Червона, сві­жа, як кислиця, І все ходила павичом". 1 навпаки, огидна зовніш­ність старшого панича, сина генеральші у Панаса Мирного ство­рюється насамперед за допомогою концентрації пейоративних фра­зеологічних сполук: "Тонкий, цибатий, як журавель, з рижуватим,

256

Стилістика і конотація українських фразеологізмів

шорстким, як на ведмеді, волоссям, з великим лобом—хоч кошенят бий, з великими, розумними, сірими очима, з товстою, униз одвис-лою губою... Як вилита мати Г Примітно, що навіть потенційно "світлі" лексеми — "великі, розумні очі" — сприймаються в кон­тексті всезагальної портретної негації. Характеристичну функцію передачі зовнішнього вигляду людини виконують і ФО як півень розмальований, латка на латці, мов вичавлений лимон, як линули кип 'ятком (на кого) "хтось почервонів". Позитивнооцінні хоч кар­тину малюй (з кого), хоч малюй (кого) "привабливий" протистав­лені негативнооцінним як чорт сім кіп гороху змолотив (у кого) "хто-небудь має віспини або шрами від них", як мазниця "хтось брудний".

Функція мовної характеристики персонажа. Мовно-інтелек­туальна, дещо незграбна правничо-канцелярська душа пана Возно­го з "Наталки Полтавки" І. Котляревського втілюється в беззмістов­ній формулі теє-то як його, яка ще й відтінюється таким самим беззмістовним буки-барабан-башта. На противагу йому Наталка послуговується глибоко народними зрозумілими ідіомами, як-от: на думку спало, на роду написано, серце моє не лежить, як горох при дорозі вивести в люди, що й розказати не молена, "Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене із мосту та в воду?⁹⁹. Андрій Волик з повісті "Fata morgana" M. Коцюбинського десь підслуханим "пане добродзею⁹⁹, котре він вставляє мало не в кожну репліку, хоч словами "пнеться у вчені", прагне стати "ближ­че до панства". Ним Маланка іронічно замінює навіть Андрійове ім'я: "Годі тобі рибку ловити... Хоч-не-хоч, а йди, "пане добро­дзею⁹⁹, до плуга...". Хома Гудзь постає весь у викривальних фразео-сполученнях (" — Ти собі думаєш — фабрику ставлять, фільварок будують. А вони пута кують на людей, ставлять сільце, щоб люд­ську силу спіймати в нього, кров людську сточити, бодай вас сто­чило, як шашіль сволок⁹⁹) та в прокльонах: пропади воно прахом; бодай би взялося вогнем та розвіялось попелом; бодай йому так легко здихати... Фразеологізми виступають своєрідними "мічени­ми атомами" мовлення того чи іншого персонажа. їх кількість, гру­пування, авторські акценти вирізьблюють і сам літературно-худож­ній образ.

Функція синонімічного увиразнення експресії, створення гра­дації. Часом це малопомітні, невимушені посилення інтенсивності

9 7-254 257

Розділяй

дії—навіть у межах одного речення, — які ледь окреслюють зістав­лення різних внутрішніх форм і зашифрованих образів: "Навіщо було дратувати гусей і підливати масла в вогонь?" (О. Іваненко). І. Мамчич звернув увагу, як досягає значної емоційної сили й стиліс­тичного ефекту, застосовуючи засіб градації, добором фразеологіч­них синонімів В. Чапля (В. Чапленко): "Баришня відхилилася у бік цілою своєю постаттю — красовито й подивилася вона на мене, ве­ликими очима [подивитися здивовано] —у глиб моїх очей дивилася [дивитися уважно, вивчаючи] чи хоч намагалась піймати мої очі [прагнути звернути на себе увагу], бо я таки дивився сторч [дивити­ся на підлогу]" ("Малоучок"). А ось як І. Котляревський нагнітає експресію вислову в першій частині "Енеїди": "Куди йому [Енею] уже до Риму? Хіба як здохне чорт в рові! Як вернеться пан хан до Криму, Як жениться сич на совї\ Тут кожен синонім підтримуєть­ся іншим, внутрішня форма одного "підсвічується" внутрішньою формою іншого, а разом вони створюють ефект неможливості здій­снення чогось у реальній часовій перспективі. Інколи автор, ніби хизуючись, нанизує на якусь поняттєву основу численні фразеоло­гічні синоніми, як-от у повісті М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять": "І в них [дорослих] теж чомусь вискакували клепки, розсихались об­ручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джме­лі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум втулявся аж у п 'яти і на в 'язах стирчала макітра." Хоча й тут названий "фразеопад" контекстно й змістовно виправданий: дитині остогидли постійні повчання дорослих з їх зне­важливими характеристиками. Значно ощадливіше вживає фразео­логічні синоніми Б. Олійник: "Хоч гопки скач, хоч сядь та плач, — все'дно якогось дня, ранку, вечора чи ночі і по мені (по вас теж, шановний) ударять дзвони" ("Хоч гопки скач...").

Функція сюжетної основи. Один із підрозділів другої частини повісті М. Коцюбинського "Fata morgana" ґрунтується на повторю­ваному фразеологізмі озути (пана) в постоли, який то незмінно вво­диться до різних контекстів, то структурно й семантично варіюєть­ся, то акцентується, вступаючи в тісніші поєднання зі словами ото­чення: "Сміх косив наче та клав людей в покоси. Пан в постола^-Ха-ха!"; "Озуть пана у постоли! У цьому слові була ціла картина,

258

Стилістика і конотація українських фразеологізмів

розкішний план, справедливість людська і небесна. Озуть пана у постоли!.. Але як се зробити?.."

Майстерно послуговувався названою функцією фразеологізмів Остап Вишня. Зіткненням термінів контекстного оточення з омо­німічними (близькозвучними) компонентами розмовного фразеоло­гізму створюється ажурний малюнок сюжетної лінії, яка й стано­вить предмет оповіді: "Сильна драма. Драма про те, як лиха іскра спалила поле, а потім узяла й щезла. Сама щезла. Історична дра­ма. .. Драма з зав'язкою і розв'язкою... Тобто драма од самісінької зав'язки аж до самісінької розв'язки. Або певніше: драма по са­місіньку зав'язку... Дуже драмна драма". Інший приклад. Виник­нувши в мовленні мисливського середовища, вислів ні пуху ні пера, частіше уживаний зі зворотним порядком компонентів — ні пера ні пуху, став у Остапа Вишні фразеологічно-романтичною домінантою всього мисливського циклу. Авторова збірка "Мисливські усміш­ки" (1958) починається гуморескою "Яі пера, ні пуху\" Вислів може й закінчувати певний твір, виступаючи своєрідним підсумком, ав­торським посланням шанувальникам природи: "Любіть, дорогі друзі, охоту... Презирайте браконьєрів і борітеся з браконьєрством! Ні пера вам, ні пуху.А" В усмішці "Олекса Іванович" письменник-мисливець навіть пробує віднайти етимон, "ознаку ознаки" внут­рішньої форми усталеного побажання: "Полював [Олекса Іванович] і по перу, і на звіра. По перу — це значить на птицю... На звіра — це значить: на зайця, на лисицю, на вовка". Автор "прив'язує" мис­ливський фразеологізм тільки до мисливського середовища. Навіть коли "відпускаються з смика" Докучай і Бандит, то і їм бажають "Я/ пера ні пухуГ ("Лисиця"), бо це мисливські собаки. Фразеологізм-побажання стає наскрізним композиційно-структурним елементом усього циклу усмішок. Одну з них "справжній мисливець і при тому поет полювання", як називав його М. Рильський, озаглавлює висло­вом "Я/ пуху ні пера", і ним же й закінчує: "Я/ пера вам ні пуху, до­рогі товариші по пр-р-ристр-р-расті!"

Заголовна функція. Ініціальна позиція заголовка має суттєве значення для встановлення контакту з читачем-адресатом. Поряд з нейтральними заголовками й заголовками, у яких подається тема (гіпертема), уживаються експресивні заголовки (фразеологізми, прислів'я, крилаті слова, рекламні гасла тощо). Виразові якості фра­зеологізмів, конденсація думки, афористичність, образність, експре-

259

Розді/гм

сія спричинюють використання їх у заголовній функції. Заголовок як сигналізатор змісту певного матеріалу:

1. загострює увагу читача на змісті;

2. стисло повідомляє про сам зміст;

3. концентровано відображає головну думку автора;

4. спонукає до прочитання надрукованого;

5. підвищує ефективність засвоєння прочитаного;

6. експлікує культурні константи, фонові знання адресата. Заголовок для свого роману-епопеї "Хіба ревуть воли, як ясла

повиїї" Панас Мирний узяв зі Святого Письма. У свою чергу він став і крилатим виразом — уже як змістовно й художньо збагаче­ний романістом. До золотого фразеологічного фонду увійшли заго­ловки багатьох українських письменників: Баба Палажка і баба Параска (І. Нечуй-Левицький), Борислав сміється (І. Франко), Го­лодна воля. (Панас Мирний), Досвітні вогні (Леся Українка), Мертві душі (М. Гоголь), Під тихими вербами (Б. Грінченко), Тіні забутих предків (М. Коцюбинський). Численні твори озаглавлені фразеоло­гізмами, як-от: повість В. Чапленка "Півтора людського" (1952), широко відомий роман Ю. Збанацького "Малиновий дзвін", дві кни­ги трилогії М. Стельмаха "Хліб і сіль" (1959) та "Кров людська — не водиця" (1957), а також роман "Чотири броди" (1979), роман Ю. Яновського "Жива вода" (1947), книжка сатири й гумору у В. Шахнюка "Пташине молоко" (1972), роман В. Яворівського "Ланцюгова реакція" (1978), книжка Ю. Ячейкіна "За образом та подобою" (1986). Часом наші письменники вдаються до іншомовних висловів, як-от: "Contra spem spero", "To be or not to be?" (Леся Укра­їнка).

Поряд з канонічною формою фразеологізму-заголовка майстри слова інколи трансформують його, тісніше пов'язуючи з текстом, авторським задумом, щоб привернути увагу читача, досягнути до­даткового стилістичного ефекту. Наприклад, Д. Білоус поряд з усталеним "Хліб-сіль їж, а правду ріж:" (1971) одну зі своїх збірок назвав "Альфи — не омеги" (1967). Ось ціла низка авторських онов­лень фразеологізмів-заголовків різної будови: у Лесі Українки — "Казочка про край царя Гороха" (1906); у В. Лагоди — "Мокрим рядном" (1956); у Д. Лагози — "І з медом, і з перцем" (1962); У Ю. Мартича — "Хліб і до хліба" (1961); у Б. Янчука — "Сьоме небо' (1970) — як дериват ФО на сьомому небі; у В. Лукича — "Євангеліє

260

Стилістика і конотація українських фразеологізмів

від Лукича" (1971), пор. канонічне "Євангеліє від Луки". Стилістич­но ефектне та семантико й функціонально ефективне розмаїття усталених ремінісценцій і різнохарактерних трансформацій ("Десь колись в якійсь країні", "З корабля до міста", "Два кольори, два кольори і більше ", "Не думалося, не гадалося, проте — сталося ", "Чистіша від сльози хай буде") слугує заголовками окремих на­рисів у науково-популярній книзі І. Вихованця "Таїна слова".

Особливо часто фразеологізми трансформуються в мові преси, де органічно поєднуються інформативна та емоційна функції, взає­модіють експресивні засоби й стандартизовані елементи. Серед них можна назвати такі прийоми: розширення компонентного складу усталених виразів: "Авгієві стайні українських виборів" (УК, 06.02.2002); "Виробництво як стартовий майданчик позитивних змін" (УК, 12.12.2003); усічення компонентного складу: "Під один гребінець..," (ГУ, 07.06.2002); заміни одного з компонентів, коли нововведена лексема проектується на пропущений компонент: "На чисті плеса, на ясні зорі" (МУ, 18.08.1984) (ідеться про екологічні проблеми), пор. на ясні зорі, на тихі води, "Не все "їдцям " масни-ця" (УМ, 19.02.2002), "Вустами в'язня говорить компромат" (УМ, 26.03.2002), "Фермер фермеру ока не виклює" (УМ, 17.01.2002). Ефектні антонімізація компонентів у фразеологізмі: "Шкурка ви-чинки варта" (УМ, 30.01.2002); збереження загального образу фразеологізму: "Груш на вербі не обіцяв" (Ст, 13—19.02.2004). Трансформація ФО передбачає добру культурну обізнаність адре­сата і його комунікативну рівність з відправником-адресантом.

Функція заключного акорду або синонімічного ряду ("Тихо, по-волі, нога за ногою пливе валка битим шляхом", М. Коцюбинський), або мініконтексту ("Як убрався Максим — москаль москалем. Рідна б мати не пізнала! Меткий, поворотний — на всі боки москаль!", Панас Мирний), або окремих структурних частин дискурсу. Поетич­ний образ фразеологізму експресивно виразніший за синонімічні лексичні одиниці — звідси і його підсумкова функція розвитку якоїсь ідеї, що характерно, зокрема, для народної пісні: "Ой чи ти багат, чи ти грошуват, чи високо несешся?" ("Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських", 1978); "Чи ти гордий, ^чи ти пишний, чи гордо несешся?" ("Українські народні пісні про кохання", 1971).

261

Розділд

Функція лаконізаціїмовлення часто відчутна в поетичних тво­рах. Ущільнення поетичного мовлення автор інколи поєднує з ви­дозміною фразеологізму. Ось як у Б. Олійника: "Так мало їх [воїнів], і так багато Брутіві Та пізно важить: бути чи не бути" ("...То був день..."); "З усіх надбань людського досвіду, Одне, стабільної ваги, Не підлягає змінам досвітків І примхам лівої ноги" ("Про середи­ну"). Часом це філософські роздуми, утиснені в мінімальний дис­курс, як-от: "Альфо й омего, колиско і мавзолею — Земле! З тебе пішов і в тебе вернусь" ("До землі"), або легка зажура мудрої люди­ни, що не все ще зроблено, як-от у посвяті академікові В. Ремеслу: "За плечима похилими літо бабине дихає. А жита — як літа його, а літа — як жита" ("Сівач"), або, нарешті, легкий, але глибокий жарт вільнолюбного народу: "Танцюють грузини. І всяк собі кум і ко­роль. Танцюють мужчини. Бровища в красивому зламі" ("Танцю­ють грузини").

Функція синонімічного підсилення чи нагнітання ознак. Осо­бливо часто вдавався до вказаного прийому Панас Мирний. При цьому ФО можуть чергуватися із семантично співвідносними оди­ничними чи повторюваними лексемами чи вільними словосполу­ченнями, або самі можуть становити синонімічний ряд: "На завтра рано-рано, чуть зоря, жінки, заливаючись слізьми, прощалися з діт­ками, мов виходили у далеку дорогу, — перший раз потягли на пан­щину..."; "Вранці-рано, чуть світова зоря займалася, піднялась в палаці біганина"; "Не маючи ні землі, ні оселі, ні пристановища, ні під собою, ні за собою, ні перед собою, як вільна птиця в полі, як дикий звір в борі, — хлопці розбрелися по селу..." ("Хіба ревуть воли, як ясла повні?").

Фразеологізми, ці згустки розуму й емоцій, як і мова, отже, на­скрізь пронизані враженнями, оцінками, почуттями, пристосовані до вербалізації семантики мовця і слухача, читача; вони суціль ко­мунікативні й прагматичні, з найширшою й деталізованою шкалою конотацій. Таке переплетення найтонших нюансів звучання й ста­новить їх експресивно-стилістичне забарвлення, зумовлює стильове розшарування з незглибимими потенціями функціонального вико­ристання. Істотні зміни в усіх сферах суспільного життя сприяють не тільки формуванню нового мислення, а й становленню адекват­них засобів фразеологічного вираження.

262

Розділ 12

ПОЗАЛІТЕРАТУРНА ФРАЗЕОЛОГІЯ

Розподіл фразеологічних одиниць може бути найрізноманітні­шим: ідеографічним, історико-етимологічним, стилістичним, лек­сико-граматичним тощо. Одним з найпоширеніших є розподіл на фразеологізми літературної мови і фразеологізми, які перебувають за межами літературної мови, — ареальні (діалектні), фразеологіз­ми професійних жаргонів, різні групи субстандартної фразеології.