§ 7. Творення слів на базі фразеологізмів

Спостереження над процесом відфраземного словотворення до­помагають простежити за конкретними виявами взаємодії слів і фразеологізмів, за їх функціональною і семантичною співвідне­сеністю, виявити специфіку універбів як межі стійких нарізноофор-млених лексем, глибше пізнати не лише один зі шляхів збагачуван­ня словникового складу мови, а й саму структурно-семантичну при­роду ФО. Аналіз мови як системи робить проблему взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх її елементів, у тому числі лексики й фразео­логії, особливо актуальною.

Серед відфраземних утворень можна назвати іменники (зума-звод, иосодер, алілуйник, вітрогон, закрутиголова, сушиголова, ва­ривода, хлібосол, гострослов); прикметники (пустоголовий, сердо-больний, тогосвітній); дієслова (батькувати, зашорювати, насо-бачитися, ахінеїти). Слова інших частин мови трапляються не так часто. Серед них прислівники (сторчголов), іноді — дієприкметни­ки (колінопреклонений, зарожевлений). За підрахунками В. Стишо-ва, серед відфраземних слів найбільше іменників — близько 500 одиниць, менше прикметників (200), невелика кількість дієслів, а

72

Співвіднесеність фразеологізму і слова

утворень усіх інших лексико-граматичних розрядів — до 100 оди­ниць (чортибатьказна-що, добридень) [273: 6—9].

У свій час на явище відфраземного словотворення звернув увагу І. Срезневський, опублікувавши наприкінці XIX ст. статтю про утво­рення слів з виразів. У складанні слів і утворенні виразів найбільше й найрізноманітніше виявляється творча сила кожної мови, завжди готова створити в ній образ для втілення образу мислимого. З іншо­го боку, всілякі вирази придатні для утворення слів: красно бая­ти — краснобай, добре серце — добросерд, під спудом — підспуд-ний [266]. На тісний зв'язок між окремими словами й деякими вида­ми ФО — прислів'ями, приказками, приповідками, а ширше — з байкою, і навіть драмою, епопеєю, романом — указував і О. Потеб­ня. Різниця полягатиме тільки "в ступені складності", доходив ви­сновку вчений. Скорочення чи згущення прислів'я приводить до утворення окремих висловів — на руку, по нутру, в тупик або на­віть одного слова — здуру, везе.

Цей процес учені називали по-різному: "відфраземне словотво­рення" (М. Алефіренко), "відфраземне утворення" (О. Стишов), "словотворення на основі фразеологічних одиниць" (Р. Попов), "творення слів на базі фразеологізмів" (В. Ужченко), "фразеологіч­на деривація" (О. Кунін).

Універби постають в основному двома шляхами: виділенням їх зі складу ФО й об'єднанням окремих компонентів в одну слово­форму.

Виділення (вичленування) якого-небудь компонента зі складу ФО відбувається в результаті стискування стійкого словокомплексу (у плані вираження) і "згущення думки" (у плані змісту), унаслідок чого слово "сприймає смислову функцію цілої ідіоми" (В. Виногра­дов), "семантично намагнічується" (О. Бабкін). Так постали слова прикручувати «— прикручувати гайки, заноситися <— заноситися високо вгору, прикладатися <— прикладатися до чарки, припира­ти <— припирати до стінки, молоти «— молоти язиком, ляпати <— ляпати язиком, крутити <— крутити хвостом, перегнути <— пере­гнути палку (палицю): "І хоча порівняння з місяцем надто довільне, одначе Данило посміхається своїй думці: і збреде ж таке!" (М. Стель­мах), пор. збрести в голову, збрести на думку; "Вона [Маланка] пе­ребирала в пам'яті усіх парубків села... Міркувала, прикидала і все ^Сподівалася" (М. Коцюбинський), пор. прикидати в думці, прикида-

73

Розділ 4

ти в голові, прикидати в умі [301: 20]. Становлення лексичного оказіоналізму прокотити (прокатати), який увібрав у себе семан­тику й конотацію фразеологізму прокотити (прокатати) на воро­них (кого) "забалотувати", може проілюструвати побудована на обі-груванні фразеологізму і його компонентів усмішка Остапа Вишні "Ой ви, коні, коні воронії". Ось деякі контексти: "Далі, коли на­близились вибори.., в справу "впутались" вороні коні-огоні, на яких з висвистом і прокатали виборці Петра Сидоровича!"; "Вороні ко­ні — то нещастя!"; " — Хай бере вороних!.. Його тепер до облради обрали! Хай бере!"

Вторинні слова-універби найчастіше поповнюють дієслівну си­стему мови, причому твірними виступають як дієслівні, так і іменні компоненти: копати яму (на кого) —> копати, піднесла лиха година —> піднесло, позакладало вуха —> позакладало. Вивільнення слів зі складу ФО може поєднуватися з афіксацією: стати на чолі —> очо­лити, знімати шапку (перед ким) —> шапкувати. Часом важко визна­чити фразеотвірну базу слова-універба. Наприклад, слово затумани­ти у фрагменті "Справити на інших враження, затуманити, спан­теличити своєю персоною було його постійною турботою" (Ю. Му-шкетик) може співвідноситися і з ФО затуманювати очі (кому), і затуманювати голову (кому), і затуманювати розум (кому), тоді як слово спантеличити виразно корелює лише з висловом збити з пантелику. Дієслово колінкувати пов'язане з твірними зворотами повзати на колінах, падати на коліна, стояти на колінах. Пор. та­кож прикувати «— прикувати погляд (очі, увагу), скрутити <— скру­тити в три погибелі (в баранячий ріг, на гужа).

З'єднання (зрощення, злиття) компонентів ФО теж може усклад­нюватися афіксацією: водити верх —> верховодити, на швидку ру­ку —> нашвидкуруч, переливати з пустого в порожнє —> пустопо­рожній, живцем їсти —> живоїд, кров пити —> кровопивець, лежа­ти на боку —> лежебока, закрутити голову —> закруті/голова, голо­ву ламати —> головоломний —> головоломка, ні се ні те —> нісеніт­ниця. Низка ФО слугувала базою універбів, від яких у свою чергу постали численні слова різних частин мови, як-от: замилювати очі —> окозамилювальний, окозамилювацький (прикметник), окоза­милювання, окозамилювач, окозамилювачка (іменник); красно мо­вити —> красномовний, красномовець, красномовність, красномов­ство, красномовно (прислівник). Такі слова найчастіше позначають

74

Співвіднесеність фразеологізму і слова

властивості та якості людини, причому відфраземні деривати теж інтегрують семантику й наслідують стилістичне забарвлення ФО (з позитивною оцінкою — щиросердий, щиросердя, щиросердо, щиро­сердечний, щиросердечність, щиросердно; м 'якосердий,м 'якосердя\ зі зневажливим стилістичним забарвленням — вітрогонити, вітро­вій і вітрогон, вітрогонка; вітровійка; ґаволов; крутихвіст, крути­хвістка). Пейоративний відтінок лайливих зворотів мідний лоб та дубова голова так само передають і похідні складені прикметники мідноголовий і дубоголовий.

Орфографія часом засвідчує різний ступінь лексикалізації ФО. Розмовне нерозлийвода фіксується сучасними словниками [260; 38], широко функціонує в усному й художньо-писемному мовленні. Од­нак аналітична підоснова його досить відчутна, і процес лексикалі­зації, очевидно, ще повністю не завершився, що й видно з різного графічного оформлення, як-от: "Хлопці були дружні... Про них так і казали на заводі: Не розлий вода" (М. Білкун); "Були ж подруги — нерозлийвода" (Ю. Бедзик). Див. ще нерозмийвода (нерозлийвода)', вони не розмита вода [45: 118].

Немало новоутворень не кодифіковано словниками і сприйма­ються як ситуативні, стилістично марковані, утворені безпосеред­ньо чи в кінцевому підсумку від ФО: язикодзвони <— язиком дзвони­ти ("Дармоїдки, брехунки... язикодзвони... нехай он матушці-ігу-мені скажу...", М.Коцюбинський); високоносно (О. Ільченко) <— високо нестися\ високолетний (Б.-І. Антонич) «— високо літати; байдикар (О. Гончар) <— байдики бити; брехопси (С. Олійник) <— брехати як пес; крайнєхатство (П. Мовчан) <— хата скраю. Див. у контекстах: "Ой Гордію, Гордію... Помилять тебе колись на тверду Руку та попарять сухим віником, гляди!.." (П. Оровецький); "Ось тут його Варвара завдала гречкоскокові такого прочухана..." (І- Цюпа). Виразні й оказіональні власні назви: Пришийкобиліхвіст (О. Ільченко), Розкрийротенко (С. Олійник), Золоторукий (П. За-Тэебельний). У художніх творах О. Гончара вживаються універби ^в°вчобілетник, привиддя кінецьсвітнього згасання природи ("Зем­ля гуде"); пор. і подальше словотворення у творах цього автора: Навіщо вони врятували мене?.. Ні, це вже, мабуть, кіиецьсвіт-^я..."; гнучкоспинець ("На косі"), збезвістився ("Твоя зоря"), "Живе Дома й не вдома, то зникне, збезвіститься враз, і довго його не ^чути..."; ярш7ш/ф>ша-вербувальник ("Маша з Верховини"), яких

75

Розділ 4

немає в найповніших академічних працях. Функціонально й стиліс­тично помітні такі новоутворення й у поетичних творах: чорнозоло-тий, відплата-сториця (П. Усенко) <— чорне золото, відплатити сторицею\ дзвін-дорога (М. Братан) <— дорога як дзвін; хатка-куро-лапка (В. Бичко) <— хатка на курячих лапках; "Літа мої, лебеді і журавлі, У вирій знялись, бо пора. У бабинолітнім короткім теплі Сивіє Козацька гора" (П. Воронько). Пор. також авторські новотво­ри в засобах масової інформації: "Розумник Макс, симпатяга Макс, свій-у-дошку-хлопець Макс" (Д, 10.07.1998); "Як не вчить нас істо­рія, а ми все ще, як іванушки-невсідома повторюємо: "Москва нас захистить" (ВК, 09.10.1998); "Домовитися з бетонноголовими ко­муністами у Верховній Раді не вдалося"; "...Наслідки правління "залізнорукого" президента для реформ..." (Д, 25.03.1999); "Ну ніяк не можуть розлучитися зі ^1істаршобратською " мовною термі­нологією й відлучають від чергування тих, хто веде оперативну до­кументацію українською мовою" (ВК, 15.02.1995); порожньоки-шеньковість [21 А: 183, 148]. Для них властиві всі ознаки оказіо­нального слова: належність до мовлення, невідтворюваність, слово­твірна похідність, ненормативність, функціональна одноразовість, експресивність, номінативна факультативність, синхронно-діахро­нічна дифузність, індивідуальна належність [148: 11]. Проте вони є одночасно й пропозиційно-генетичними одиницями, які за певних умов можуть ствердитися узусом, оскільки семантично, функціо­нально й дериваційно нічим не відрізняються від кодифікованих (узусних) лексем-універбів.

Таким чином, виділення компонентів зі складу ФО або їх з'єд­нання, власне, семантико-структурне їх "стягнення", — не що інше, як переключення стійкого звороту на один з його компонентів або на лексему-композит. Абсолютна перевага розмовних ФО спричи­нює в основному й лексеми розмовного плану. Вибір компонента, здатного конденсувати семантику ФО, залежить від її лексико-гра­матичної структури, ступеня деактуалізації та стилістичних і куль­турологічних параметрів, внутрішньофразеологічних відношень компонентів.

76

Співвіднесеність фразеологізму і слова