§ 49. Недооцінка українського матеріалу при етимологізації фразеологізмів

Примітно, що практично всі українські етимологи — М. Дем-ський, А. Івченко, Л. Коломієць, Л. Скрипник, Я. Спринчак, В. Уж-ченко та ін. — широко використовують фразеологічні паралелі з російської мови та інших слов'янських джерел. Як і деякі російсь­кі — О. Бірих, В. Мокієнко, М. Толстой та ін. — паралелі з українсь­кої. І справді, такі ідіоми, як бити байдики, ні кола ні двора, ні Бого­ві свічка ні чортові огарок, за царя Гороха, гарбуза піднести, груші на вербі та ін., не тільки позначені глибокими слідами язичництва, але й кількістю варіацій в українській мові уможливлюють відна­ходження їх внутрішньої форми. Наприклад, паралельно з літера­турним байдики бити на сході України на Луганщині ми виявили байдаки бити ("Уже третю годину сидите, байдаки б ^Устё\ м. Сва­тове), байдики ганяти ("Та він тільки те й робить, що байдики га­няє", с Курячівка Білокуракинського р-ну), байдики заколотими

394

Етимологічний аналіз української фразеології

(м. Краснодон, м. Перевальськ, с Тополі Троїцького р-ну), байдуки бати (смт. Марківка, м. Суходільськ), байки бити (м. Краснодон, м. Рубіжне). Однак парадоксально, що більшість русистів-фразео-логів, як наголошує російський мовознавець В. Мокієнко, до цього часу нехтує фактами української мови, визначаючи спільнослов'ян­ські, навіть спільноєвропейські вислови як "національно специфіч­ні". Скажімо, в "Опыте этимологического словаря русских фразео­логизмов" М. Шанського, В. Зиміна та А. Філіппова (1987) це зустрі­чається ледве чи не на кожному кроці. Майже повсюдно знаходимо позначки або "собств. рус." (собственно русское) {брати в шори, брати на пушку, у довгий ящик, у ногах правди немає, в огонь і в воду, в один голос, у три погибелі зігнуться, вилами по воді писано, улізти в душу, улізти в шкуру (чию), водою не розіллєш, вовк в овечій шкурі, усім миром, всяка всячина, всякої тварі по парі, вибити із сідла, вивести на чисту воду, висунувши язик, голод не тітка, гори звернути, дати потачку, дать волю, дати дуба, дати по шапці, діло на мазі, діло хазяйське, держати ніс по вітру, удень з вогнем, до другого пришестя, душа в п ^гятки пішла, жива вода, заварити кашу, яку воду дивився, ні кола ні двора та ін.), або "калька с франц." (калька з французької мови) {бути в милі, всіх мастей, вставляти палки в колеса, говорити крізь зуби, всім серцем, всією душею тощо).

За підрахунками деяких учених, таких діагностично позначених "національно специфічних" ФО у названому словнику "близько третини всього корпусу" [174: 31]. Розглянемо ближче хоча б деякі з них. Наприклад, вираз водой не разлить має відповідники і в укра­їнській (/ водою не розлити), і в білоруській мовах {вадою не раз-ліць). Ще більше паралелей у рос. мерить на свой аршин (укр. міря­ти на свій аршин, біл. мерыць адным аршынам, с.-х. mjeriti jednim arsinom). ФО вовк в овечій шкурі, всякої тварі по парі такі самі ^ивласне російські", як і "власне українські" чи "власне білоруські", оскільки їх джерело — Святе Письмо. Про ФО ні кола ні двора мо­вилося вище. Додамо, що в українській мові вона вживається ще й з нарощеннями, активно варіюється: ні кола ні двора — весь тут (І. Котляревський); "Поки війна була, всі рівними вважалися, а те­пер — в одного з пельки преться, а в іншого — ні кола, ні двора, ні рогатого вола"; "Окремо стояли дейнеки... — всі, хто не мав ні кола ні двора, навіть ламаного гроша в кишені..."; пор. ще: ні кола

395

ні двора, ні худоби ні майна (В. Кулаковський. Мартин Пушкар)-" — Щоб у тебе ні кола, ні двора, ані миски, ані тріски!.." (В. Близ-нець); " — І куди ж ти, Григорію, помандруєш після госпіталю? Вдома ж, на Волзі, /// кола ні двора, ані роду ніякого" (І. Цюпа. Кра­яни); "І тільки в нашого брата часто-густо ні кола, ні двора, ні сім % ні друга" (Я. Гримайло. Зачарований на Схід). Ще показовіша варіа­ція вислову у фольклорних джерелах — збірниках прислів'їв і при­казок, у словниках (у тому числі й у М. Номиса, П. Білецького-Но-сенка), у записах народних пісень: ні кола, ні двора, тільки й ходу, що з воріт та в воду; нема у нього ні кола, ні двора, увесь тут; ні кола, ні двора, — один сіренький коток та на шиї мотузок [309: 23]; ни кола, ни двора, ни огорода [22: 126]; "Нема тыну ни кола, Тилько стоить кущ калыны Та й та не цвила" (А. Метлинський). Усе це свідчить про міцне вростання вислову ні кола ні двора і в українську ідіоматику та пареміологію.

Багато з названих висловів мають спільне генетичне джерело, широку варіативність і в українській мові, хоч українського джере­ла згадані автори етимології "російських фразеологізмів" чомусь ніде не називають. Пор. активно вживане вивести на чисту воду (В. Кучер, М. Тарновський, М. Коцюбинський, Л. Мартович, В. Мин-ко та ін.), вивести на свіжу воду (М. Кропивницький; 260) і витяг­ти на чисту воду (З газ.). Те саме можна сказати й про діло намазі. Про вислів у довгий ящик певною мірою вже йшлося. Дещо додамо про версію насамперед російських пареміологів. За нею, цар Олек­сій Михайлович (1645—1676) велів прибити довгий ящик на стовпі біля свого палацу в Коломенському. У цей ящик опускалися чоло­битні, котрі цар щоденно читав. Відповіді царських чиновників були дуже нешвидкими, що нібито й зумовило переносний смисл виразу — "надовго затримувати вирішення якоїсь справи". Проте звернення до українського матеріалу свідчить про помилковість цього тлумачення. В українській мові зворот відомий у двох лек­сичних варіаціях: відкладати (відкласти) в довгий ящик і відклада­ти (відкласти) в довгу шухляду. Уже сама тотожність структури й значення за відсутності активної варіативності може стати свідчен­ням запозичення. Для української мови таким свідченням є відсут­ність цього вислову в багатому на діалектизми "Словарі" Б. Грін-ченка. По-друге, одне з перших уживань цього звороту в літератур­ній мові належить І. Котляревському (1769—1838): "Виборний. А

396

Етимологічний аналіз української фразеології

нащо же одкладовать [весілля] в довгий ящик; адже ми не судді" ("Наталка-Полтавка"). Крім того, значення слова шухляда дуже точне й спеціалізоване: воно означає не ящик взагалі, а висувний ящик у столі. Тим самим український матеріал дає великі можли­вості для заперечення традиційної етимології, яке пов'язує вираз про довгий ящик з царюванням Олексія Михайловича. Слово шух­ляда показує, що мовиться, можливо, про канцелярські столи, у які відкладалися на тривалий період папери, які не вимагали оператив­ного вирішення. Про тяганину крючкотворців, до речі, нагадує й репліка Виборного. Чужомовний, неслов'янський характер звороту підтверджується й українським матеріалом, оскільки українське шухляда — не що інше як німецьке Schublade "висувний ящик сто­ла". Калькою з німецького виразу etwas in die lange Truhe legen, що побутував в німецькій мові до XVIII ст. [175: 35—43], і є вислів відкладати в довгий ящик. Так матеріал української мови (поряд з іншими мовами) допомагає встановити справжню етимологію ви­словів відкладати в довгу шухляду чи відкладати в довгий ящик.

Подібне сталося і з паремією язик до Києва доведе: вона теж часом інтерпретується як "исконно русская". Навіть незважаючи на те, що тут прямо названа українська столиця. Ще примітнішим є і той факт, що в українській пареміології слово Київ утворює числен­ні прислів'я: у городі бузина, а в Києві дядько; тим я тебе полюби-ла, що на п 'яті перстень; Так! І в Києві так; свічки поїдять, а самі так сидять; від Києва до Львова (Кракова) всюди біда однакова; дурний і в Києві не купить розуму; що в Києві, що під Києвом. Ось розмаїття їх у М. Номиса: У Києві не жахайсь, Волиня пригортайсь, а Покутя тримайсь; Далеко п ^Уяному до Києва; Київ не відразу збу­дований; Так і в Києві роблять; Аж Київ видно (кислицю вкусив). Особливе значущі варіанти з нарощенням: Язик Києва доведе. — ... / до кия; Язик до Києва доводить. — ... і до кия. Сама понятійна модель таких прислів'їв — універсальна. За нею утворені подібні паремії в італійській, німецькій мовах, пор. фр. Qui langue a, a Roma va; турецьке "Розпитуючи, дійдеш до Кааби (Мекка)". Топонімічні ж моделі її національні. А те, що "ця модель в російській діаспорі запозичена з України", здається повністю закономірним з огляду на представлені вище інші мовні факти [173: 91—92].

"Французьке" походження виразів всім серцем, всією душею (зі словами любити, вірити, співчувати, розуміти тощо) так само ста-

397

Роздигіб

ло типовим позначенням світорозуміння духовних і вольових яко­стей українського народу, його ментальності — виявів у категоріях рідної мови розуміння культурно-мовної спільності зовнішнього й внутрішнього світу. Виокремимо широковживану структурну мо­дель "ад'єктив + субстантив в оруд, відм." на означення інтенсив­ності вияву ознаки: чистим серцем, щирим серцем, усім серцем; At 'який серцем, гарячий серцем, з розкритим серцем, з легким Сер­гієм; всією душею, щирою душею, з відкритою душею, з дорогою душею тощо. Цікаво, що структурно-семантичний, ідеографічний та лінгвокультурологічний аспекти українських фразеологізмів з компонентом "душа" стали навіть предметом дисертаційного до­слідження (О. Каракуця, 2002).

Часом етимологам просто бракує українського матеріалу або не всі українські словники його фіксують. Наприклад, узагалі чутли­вий до українського образного слова гродненський дослідник І. Ле-пешев вважає "власне білоруськими" низку висловів, які, проте, засвідчують також українське джерело й можуть розглядатися спільними для обох мов, а деякі мають і ширший ареал. Прокомен­туймо деякі з них: 1) апошняя у папа жонка (остання в попа жінка). Вона справді остання, оскільки попам забороняється одружуватися вдруге. Розм. послідня в попа жінка уживане принаймні на всьому сході України; 2) біць у званы, пор. укр. літ. дзвонити в усі дзвони [317: 234]. Пояснюючи походження ФО бити на сполох, М. Демсь-кий зазначає, що названа фразема завдячує дзвону, який у минуло­му скликав народ, сповіщав про пожежу або про напад ворогів чи повідомляв, що хтось закінчив свій життєвий шлях. В А. Головка прочитаємо: "Виразно чути було, як били в дзвін на сполох у Лі-щинівці". З часом у фразі бити в дзвін на сполох іменник дзвін опус­кався, оскільки всім було зрозуміло, що на сполох б'ють тільки в дзвін [73: 71]. Так само глибоко засвоєне й бити в дзвони "звертати увагу всіх на щось", повсюдно вживане в усному мовленні; 3) воук дарогу перабег (каму) "дуже щастить кому-небудь", проте пор. при­кмети, записані в с Микільському на Луганщині ще в кінці XIX ст.: "як кішка перебіжить кому дорогу, так тому буде невдача або кінь здохне"; "як заєць кому перебіжить дорогу, так буде йому біда"; "якщо ж вовк перебіг дорогу, то це на щастя" [93: 302—303]. Цей вислів швидше спільносхіднослов'янський; 4) вочі вялікія зрабіліся (у кого), пор. укр. робити/зробити великі очі "виявляти великий по-

398

Етимологічний аналіз української фразеології

див, здивування", подане навіть в академічному двотомнику й під­тверджене ілюстраціями з творів Г. Хоткевича та М. Коцюбинсько­го [317: 740]; 5) гад печаны "огидна, шкідлива людина". Вислів гад печений ("Не людина, а гад печений") широко засвідчений у захід-нослобожанських говірках (м. Охтирка); 6) газеты чытаць "голо­дувати (звичайно про коня)". Вираз газети (газету) читати по­всюдно вживаний у слобожанських говірках, в усному мовленні. У західнослобожанських говірках часто вживається й щодо корови, теля, вівці; 7) гарадзіць плот "вигадувати що-небудь". Пор. відоме східноукраїнське тин городити "говорити абищо, пусте; займатися балачками" (м. Алчевськ, м. Краснодон, м. Луганськ, с Микільське Міловського р-ну на Луганщині) [303: 231]; 8) для адводу вачэй, пор. укр. для відводу очей, ілюстрація з Григорія Тютюнника [317: 117]; 9) загнаць у тупік (каго) "довести до розгубленості" уживане практично повсюдно; 10) з капейкамі "з невеликим перевищенням". Контексти на зразок через годину з копійками, прочитав 500 сторі­нок з копійками, важить півцентнера з копійками тощо теж ужива­ються в усному українському мовленні практично всюди; 11) зла-віць двух зайцау (зайцоу); пор. українські відповідники з варіатив­ним дієслівним компонентом убити (уколошкати_у зловити, спійма­ти) двох зайців; 12) злавіць (спаймаць) лісу (лісіцу), пор. східносло-божанське лисичку поставити, упіймати лисичку "необережно про­палити полу піджака, узагалі одяг" [303: 146] (на основі схожості кольору шерсті лисиці й пропаленого місця на одязі) та зел. лисичку поставити (вхопити), лисицю впіймати (м. Охтирка Сумської обл.) [ВК].

Так само лише "спільними для білоруської і російської мов" І. Лепешев вважає і вислови гадзіна (змяя) падкалодная, журавель у небе, зайсціу тупік, з'ездзіуу рыгу. Насправді контекст їхній шир­ший: 1) лайлива варіантна ФО підколодна (потайна і т. ін.) гадюка (гадина) "зловмисна людина" (як зіставлення з гадюкою, що таїться "під колодою" і жалить спідтишка) зафіксована академічним фразео­логічним словником української мови [317: 167]. Уживані також інші фраземи із семами "гадючої потаємності": гад потаєнний, по­тайна гадюка, гад (гадюка з-під соломи) [45: 353]; 2) укр. журавель У небі як одна з образних основ паремії краще синиця в руках, ніж: журавель у небі, як уламок прислів'я вільно функціонує не тільки в усному мовленні, а й у різножанрових текстах: "Як небесної манни,

399

_Розді/гіб

ждеш відкриття сезону, все літо готуєшся до нього, і от маєш жу­равля в небі" (Л. Гроха); "Яким Сомко... облишив сотникування в Ніжині і пустився на Низ ловити журавля в небі" (П. Панч); "Пів-діла — це журавель в небі. Кінець — ділу вінець" (А. Головко); 3) зайсці у тупік "потрапити в безвихідне, скрутне становище". У свій час у праці "З лекцій теорії словесності: Байка. Прислів'я. Приповідка" (1930), перекладі праці "Из лекций по теории словес­ности: Басня. Пословица. Поговорка" (1894), О. Потебня вказав, що тупик тут "глухий завулок чи кут, утворений двома тинами" [305: 205]. В українській мові вільно вживається вислів зайти в тупик ("Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою... Ти обо­в'язково зайдеш у цей тупик і потупцяєш назад, шкодуючи, що змарнував стільки часу", Григір Тютюнник), як і вирази стати в тупик, прийти в тупик, заїхати в тупик, потрапити в тупик, тобто первісно у вулицю, провулок, що не мають наскрізного проходу, проїзду. "Залізничні" лексико-семантичні нашарування на подібні вирази з'явилися вже пізніше, з розвитком залізничного транспор­ту; 4) з'ездзіу у рыгу "блювати, звичайно як наслідок сп'яніння від спиртного". Утворене внаслідок каламбурного зіткнення топоніма Рига (М. Міхельсон навіть зазначав, що тут приховується натяк на той стан, почуття, які викликаються "подорожжю по морі в Ригу") і вульгарного ригати "блювати". Про міцні корені вислову поїхати/ з "їздити в Ригу в українській мові свідчать і місцеві нарощення як посилення експресії: поїхати в Ригу через Горлівку, поїхати (біга­ти) через Ригу на Харків, які регулярно вже відтворюються й мають широкий ареал (с. Валуйське Станично-Луганського р-ну, с Дар'їно-Єрмаківка Свердловського р-ну, м. Кіровськ, м. Краснодон, м. Кре­мінна, м. Старобільськ, м. Стаханов Луганської обл.; с. Андріївна Сніжнянського р-ну Донецької обл.). Додамо, що подібна фразео-твірна модель засвідчена нім. стійким виразом Kotzebues Werke studieren "тошнити, блювати" (доел, "читати твори Котцебу"), пор. нім. kotzen "рвати, блювати"; у чеському фразеологізмі honit Davida "тошнити, рвати" (davit — "тошнити, рвати"); у польській мові — pojechaldo Rygi, де воно вважається запозиченням з російської [346, III: 116]; литовський еквівалент vaziuoti [ ryga оцінюється як слов'янське запозичення, що не має нічого спільного з назвою сто­лиці Латвії [115: 79].

400

Етимологічний аналіз української фразеології

Часом окремі вислови подаються як "запозичення з російської*": днём з агнём, замарыць чарвяка (чарвячка), з граком папалам та ін. Однак пор. укр. пошукати такого вдень з вогнем (із світлом, при сонці і т. т.), пошукати такого вдень при сонцеві із свічею, вдень з вогнем не знайти [317: 686]. Біл. замарыць чарвяка (чарвячка), як і українське заморити черв'ячка, очевидно, безпосередньо запози­чені з російської. Проте і в російській мові вони "іноземні пришель-ці". Точніше їх кваліфікувати в українській (білоруській) мовах як "запозичення з романських мов через російську". У романських мо­вах подібні вислови вживаються дуже часто й мають стабільне зна­чення та внутрішнє мотивування (власне, убити, залити черв'яка-глиста): ісп. matar el gusanillo (gusano) "випити чарку горілки перед сніданком", досл. "убити черв'ячка"; португал. matar o bicho "випи­ти чарку натощак", досл. теж "убити черв'яка". Безпосереднім по­передником сучасного російського, українського й білоруського ви­словів, на думку В. Мокієнка, могла бути французька сполука tuer le ver, досл. "убити черв'яка" [175: 26]. Частота вживання в усному й писемному мовленні, фіксація вислову з гріхом пополам усіма словниками свідчать швидше про спільносхіднослов'янський ха­рактер вислову. Слово гріх тут — "помилка". Пор. ціле гніздо спіль-нокореневих слів в українській мові — загрєх, згрех, ізгрех, узгрех; огріх "погрішність, помилка; пропущене при оранці місце" (орати з огріхами). Найімовірніше пов'язання слова гріх з лит. graizus "кру­тий, викривлений" [87,1: 598—599]. З гріхом пополам, отже, "з по­милкою пополам". І немає підстав залишати українське з гріхом пополам за "етимологічним бортом".

Ось іще один "украдений" у Славії приклад і канонізований як "власне російський". В "Уложенні й Указі царя Олексія Михайло­вича" від 11 травня 1663 р. було написано: "Жінок за вбивство чо­ловіків окопувати землею". Таке правило "Уложення", наприклад, було майже буквально повторене в романі О. Толстого "Петро І": "І раптом я бачу, — із землі стирчить жіноча голова й моргає очима. Я дуже злякався й запитав мого супутника: "Чому голова моргає?" Він сказав: "Вона ще жива. Це російська смертна кара, — за вбивство чоловіка таку жінку заривають у землю..." Звідси нібито й вислів стояти як укопаний, який, на думку білоруського дослідника І. Ле-пешева, є скороченим варіантом вислову (стояти) як укопаний у землю [144: 160; 143: 442].

401

_Po3Amje

Проте деякі моменти викликають сумнів, особливо коли залуча­ти матеріали говірок або інших мов і говірок. Та спочатку дані ро­сійських діалектів. Нам уже доводилося писати про походження цього стійкого порівняння в книжці "Образи рідної мови" [293: ЗО—32]. На Донуч:еред російських діалектних висловів теж багато "нерухомих" предметів. Наприклад, в "Большом толковом словаре донского казачества" (2003) знаходимо порівняння стоять надолб-нем (как надолбень, надолба, надолбня), стать надолбой ("Пашла и стаить как надалба") [27: 301]. Усі вони пояснені синонімічним від­повідником стояти як укопаний. Особливо показові порівняння сидеть как врытый "сидіти нерухомо", стать как врытая соха "стати як укопаний" [27: 89]. Показові в тому розумінні, що вритому можна й "сидіти", а вритим можуть бути й предмети. Можна поду­мати, що й українське "Катерина не привітала його, не кинулась, як завжди, йому назустріч, стоїть, як у землю вкопана" (О. Сторо-женко) теж підтверджує версію "покарання". Однак вираз стояти як укопаний означає не стільки покарання, скільки стан когось. Фра­зеологічний академічний словник тлумачить його як "нерухомо, непорушно, застигши на місці": "Всі люди стояли як укопані, по­знімавши шапки" (І. Нечуй-Левицький); "Дрож пройшов у всіх по тілі на той вид: бояри стояли мов укопанГ (І. Франко); "В одному місці Богданів кінь знепокоївся, став як укопаний: відчув нічну воду внизу, боїться ступати" (О. Гончар). Таке покарання не обов'яз­ково було пов'язане з жінками-вбивцями. Наприклад, за свідченням цензора І. Снєгірьова, звичними були такі-от застереження, що сто­сувалися всіх: "їж пиріг з грибами, а язик тримай за зубами. Не роз­голошуй, що бував у палаці й говорив з государинею. А то жили витягнуть, у вугілля спалять, по вуха із землею закопають!"

Зважмо, отже, що й предмети могли стояти непорушно — "як укопані": стояти у камені (Марко Вовчок), болг. стоя като зако­ван, като вкаменен (як закам'янілий). Та насамперед стовп: стояти як укопаний стовп, стояти як стовп, стояти як укопаний, стояти стовпом (непорушно, як укопаний у землю стовп), біл. ста'щь, нібьі укопаны слуп, тобто стовп (ужите в білоруській поемі Якуба Коласа "Відплата"). Див. також записане в містах Єнакієвому й МарківШ Луганської області: " — Чого стоїш як стовп укопаний" [303: 226]. Пор. і в А. Свидницького: "Діти стояли як повкопувані; ще Анто-

402

Етимологічний аналіз української фразеології

сьо не так, а що той, то як стовп — щоб поворухнувся!" (курсив наш. —Авт.).

Неувага до українського фразеологічного матеріалу (та інших слов'янських мов) спричинила, таким чином, помилкову етимоло­гію виразу стояти як стовп, жорстко прив'язавши його до випад­кового факту — способу середньовічного покарання в Росії.

Значущим, таким чином, видається висновок російського ети­молога В. Мокієнка, який багато зробив для визначення гідного міс­ця української фразеології в етимологічних розвідках: україністич-на "рентгеноскопія" слов'янських прислів'їв і приказок становить одне з актуальних "реабілітаційних" (в усіх аспектах) завдань діа­хронічної пареміології". Без неї історико-етимологічний аналіз сло­в'янської пареміологічної системи ризикує виявитися вельми су­б'єктивним [182: 20; 174: 32].

403

Розділ 17

УКРАЇНСЬКА ФРАЗЕОГРАФІЯ

Будь-яке дослідження базується на достатній кількості зібрано­го й певним чином систематизованого матеріалу. І тут важко пере­оцінити словники, зокрема, фразеологічні. Цінні, звичайно, і слов­ники лексики. Проте слово і фразеологізм — якісно неоднакові мов­ні одиниці, у них різні параметри лексикографічної розробки. До того ж слово має давню лексикографічну традицію. Важливим для фразеологізмів є інтерпретація фразеологічного значення, відбір матеріалу (ступінь семантичної цілісності, літературні і діалектні ФО, призначення словників), принципи тлумачення, пошуки опти­мальних дефініцій (вони повинні бути точними, чіткими й лаконіч­ними, відповідати правилам визначення поняття у формальній ло­гіці), розміщення матеріалу (за опорним словом чи за алфавітом першого компонента), експлікація культурної семантики фразеоло­гізмів, виправдувальні цитати. При розподілі ФО за частинами мови слід ураховувати такі граматичні й семантичні особливості ФО, як спосіб вираження граматично опорного компонента, синтаксичну функцію в реченні, її здатність передавати оцінне значення [23]. Потрібно зважати також, що деякі фразеологізми суміщають кате­горіальні ознаки декількох частин мови. Крім того, у підготовці ба­гатомовних видань є свої складнощі, зокрема, проблема непере-

404

Українська фразеографія

кладності, вибір еквівалентів, явище інтерференції в близькоспорід-нених мовах, дискусійні питання розходжень між "еквівалентними" ФО (за змістом, внутрішньою структурою, зовнішньою формою й стилістичними ознаками), можливості використання методів робо­ти з електронними корпусами. Для показу динаміки ФО необхідні опис і характеристика ФО у відносно обмежені періоди функціону­вання мови, тобто фразеологічні словники певної епохи.