§ 14. Генетична класифікація

Генетичний принцип, а точніше — класифікацію за джерелами, розробив на початку 60-х років XIX ст. Л. Булаховський. Вона вклю­чає вісім груп: 1) прислів'я та приказки; 2) професіоналізми; 3) уста­лені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати й образи зі Старого й Нового Завітів; 5) ремінісценції античної старовини; 6) переклади поширених іншомовних висловів (французьких, німецьких, італій­ських, англійських); 7) крилаті слова російських та іноземних пись­менників; 8) влучні фрази видатних людей [30: 102—103]. Класифі­кація ФО зроблена насамперед на матеріалі російської мови. Інакше б до сьомої групи ввійшли численні відшарування й українських письменників-класиків, наприклад: Адамові діти, апостол правди і науки, споборники святої волі (Т. Шевченко); досвітні вогні, слово, чому ти не твердая криця (Леся Українка); голос духа чути скрізь, вічний революцьонер, з вершин і низин (І. Франко), а також Панаса Мирного, П. Тичини, М. Рильського, Остапа Вишні та ін.

125

Розділу

У фразеологічному складі української мови виділяють різну кількість генетичних груп. Л. Скрипник називає: 1) питомо україн­ські фразеологічні одиниці; 2) запозичені фразеологічні одиниці; 3) фразеологічні кальки й напівкальки. До першої групи належать спільнослов'янські фразеологізми — вони увійшли до мови в спільнослов'янський період, тобто до V—VI ст. н. є. (водити за ніс, з голови до п 'ят, як на долоні, див. також відшарування текстів Свя­того Письма: умивати руки, берегти як зіницю ока); власне україн­ські фразеологізми, які відображають особливості національної іс­торії, культури, побуту; тобто ті, що групуються навколо вітчизня­них власних назв; одиниці, пов'язані з історією України; крилаті вислови українських історичних діячів, письменників [246: 149].

Схожу схему подає в монографії "Українська фразеологія: Чому ми так говоримо" і Ф. Медведев: 1) фразеологічні одиниці, творцем яких є український народ; 2) загальнослов'янська фразеологія. До неї автор відносить насамперед вислови "біблійного фразеологічно­го набутку" (корінь зла, на сон грядущий, око за око, зуб за зуб, пе­рекувати мечі на рала та ін.). Абсолютна більшість з них утратила ознаку свого походження й уживається тепер з новим, переносним значенням; 3) давньоруська [староукраїнська] фразеологія, виник­нення якої пов'язане з "окремим існуванням давніх діалектів схід­них слов'ян". Частина з них — книжного походження, частина має або мала в минулому народно-говірний характер: іду на ви, всісти на конь (коня) "почати війну, осідлати коня", взяти на щит "захо­пити город", товкти воду в ступі, указати путь "прогнати", переми­вати кісточки тощо [161: 10—11].

За часом походження Я. Спринчак поділяє фразеологізми на три генетичні групи: 1) спільнослов'янські, тобто наявні в усіх або в більшості слов'янських мов: давнє бити вь очи, укр. бити в очі, біл. біць у вочы, рос. бить в глаза, пол. від w oczy, болг. бия на очи', 2) східнослов'янські, представлені тільки в східнослов'янських мо­вах, а в інших слов'янських мовах уживані як запозичення з них: укр. роззявити рота, біл. разявіць рот, рос. разевать рот; укр. під гарячу руку, біл. пад гарачую руку, рос. под горячую руку; укр. гріти руки, біл. грзцьрукі, рос. греть руки і т. ін.; 3) властиві окремим схід­нослов'янським мовам: укр. передати куті меду, пекти рака (раків), хлопець-друзяка (російською відповідно перестараться, краснеть

126

Класифікація фразеологізмів

от стыда, рубаха-парень); біл. єн свайго дайшоу, быу у кузні і у млыне, прабеглы зух (жох) (українською мовою — він свого доміг­ся, пройшов крізь вогонь і воду, тертий калач); рос. на живую руку, поговорить по душам (українською — на швидку руку, поговорити по щирості) [265: 33—38].